Україна і Грузія дуже пов'язані. У Грузії гібридна війна проти мого уряду почалася відразу після Помаранчевого Майдану в Києві. Річ у тім, що Революція троянд 2003 року в Грузії, хоч і налякала Путіна та лідерів СНД, усе ж сприймалася ними як ізольоване явище, що відбулося в невеликій, але дуже зрозумілій країні. Проте коли стався Майдан в Україні (з його лідерами я багато спілкувався з початку 2000-х — вони часто посилалися на наш досвід і надихалися Революцією троянд), Москва вже почала сприймати нас як справжню й негайну загрозу — як вірус, який потрібно зупинити.

Першим актом гібридних дій стала масштабна диверсія, коли "терористи" підірвали лінії електропередач і газопровід, що вели з Росії до Грузії. І оскільки Грузія тоді була повністю залежною від Росії, країна в період лютневих морозів занурилася в темряву. На щастя, нам вдалося дуже швидко переключитися на джерела з інших країн. Ми уклали вигідну довгострокову угоду з Азербайджаном, що дозволило нам практично відмовитися від російського газу.

Через кілька місяців ГРУ підірвало поліцейський відділок у Горі, що межує з Південною Осетією. Після розслідування і отримання переконливих доказів ми  затримали полковника російської розвідки.

Паралельно Кремль найняв відомого українцям Пола Манафорта, щоб вести кампанію проти нас на Заході, де ми були дуже популярні завдяки своїм реформам. Один за одним у провідних західних виданнях з'являлися явно замовні матеріали, що спотворювали образ нашої революції та реформ, які слідували за нею.

У Грузії ситуація була неординарною. Річ у тім, що ми своїми різкими змінами пішли проти основних устоїв, за якими було організовано грузинське суспільство. Воно не звикло жити за правилами, коли всі рівні перед законом. Люди об'єднувалися за родинними, регіональними, сусідськими зв'язками, всі питання вирішувалися між кланами. Це означало, що нам довелося проводити реформи для людей — всупереч значній частині цих самих людей.

У Грузії правив кримінал. У країні з чотирма мільйонами населення було лише офіційно зареєстровано 300 тисяч людей, залежних від наркотиків. Ми звели кримінал і наркоманію до нуля. Корупція, яка до нас була способом життя, скоротилася настільки, що після мого президентства, за даними опитувань, становила менш ніж 1 %.

Звісно, усе це сильно вдарило по нас. Хоч більшість населення була на нашому боці, сотні тисяч звільнених поліцейських, податківців, митників, викладачів-хабарників та їхні родичі склали кістяк опору реформам. Цей опір фінансувався і пропагандистськи підтримувався росіянами через їхнього ставленика в Грузії — мільярдера-олігарха Патаркацишвілі, який володів найбільшим телеканалом країни.

За межами Грузії кампанією проти нас продовжував керувати Манафорт. Росіяни посилили свою розвідувальну діяльність усередині країни, а коли грузинська поліція затримала кількох російських шпигунів, Москва почала масово депортувати грузин із Росії — кілька людей загинули. Грузинських дітей ловили в школах, через них знаходили батьків, а потім депортували.

У 2007 році Росія за допомогою Патаркацишвілі, одразу після дуже представницької конференції НАТО в Тбілісі, організувала масові акції протесту, під час яких сталися сутички з поліцією. Я пішов у відставку, призначивши нові вибори. І, на велике здивування Путіна, на цих виборах мене знову обрали президентом.

Так, вичерпавши всі засоби внутрішньої дестабілізації, Росія здійснила повномасштабне вторгнення до Грузії в серпні 2008 року. Завдяки початковому опору грузинської армії, а також сильній реакції Сполучених Штатів, які висунули Шостий флот до берегів Грузії, Путін був змушений тимчасово відмовитися від вимоги мого повалення і спроб повного контролю над країною.

Але вже за рік до наших вирішальних виборів на арену був виведений російський олігарх грузинського походження — Іванішвілі. Цей персонаж заробив мільярди, будучи касиром великого російського авторитета Квантрішвілі в Росії 90-х. Його було заслано до Грузії на початку 2000-х, де він займався показовою благодійністю: роздавав зарплати акторам, академікам, будував церкви, культивуючи свою легенду.

Його активували тоді, коли Москві це було найвигідніше. Одразу після заяви про участь у виборах йому дозволили продати свої активи в Росії за ціною, що різко перевищувала ринкову. Він безперешкодно вивіз за межі Росії понад два мільярди доларів. Паралельно російські агенти створили матеріал про "катування" в наших тюрмах і передали його Іванішвілі.

Біда була в тому, що, окрім росіян, у перемозі Іванішвілі була зацікавлена і адміністрація Барака Обами, яка вважала мене та мою команду подразником у процесі "перезавантаження" відносин із Росією. Вищі представники адміністрації робили публічні заяви про необхідність зміни влади в Грузії, повністю ігноруючи той факт, що по інший бік був прямий ставленик Кремля — російський олігарх Іванішвілі. І що його кремлівські спонсори вдалися до трюку, яким користувався Сталін у Східній Європі після війни.

До опозиційної коаліції, серед інших, були включені й кандидати з прозахідною репутацією, які згодом отримали частину портфелів. Під час виборів відбувалися численні провокації — зокрема, за два дні до голосування було знайдено втопленим у винному глечику восьмимісячне немовля опозиційного активіста. Звісно, у цьому звинуватили владу.

Саме в цей час Росія розпочала військові навчання біля нашого кордону під легендою, що в нас почнуться заворушення і Росія знову увійде до Грузії "для захисту своїх громадян". У результаті ми програли, і відразу після оголошення результатів екзит-полів я виступив із зверненням, визнавши поразку і запропонувавши допомогу в передачі влади.

Одразу після приходу до влади Іванішвілі звільнив усіх затриманих російських шпигунів, а також політичних в'язнів, і негайно почав саджати на тривалі терміни тих представників наших спецслужб, які проводили операції проти Росії. Посадили також колишнього міністра внутрішніх справ і міністра оборони. Проти мене було порушено кримінальну справу відразу після того, як я очолив Одеську обласну адміністрацію. Путін гучно висловив невдоволення цим фактом.

Загалом близько п'яти тисяч членів моєї партії "Єдиний національний рух" стали підслідними. Номінально проєвропейські міністри і спікер парламенту — так само, як польські та чехословацькі міністри у 1947–1948 роках — були усунені.

Попри дедалі репресивніший режим, у Грузії почастішали протести. У 2018 році кандидат від моєї партії переміг у першому турі президентських виборів, що стало серйозним ударом по режиму. Але вони все ж "домалювали" собі перемогу у сфальсифікованому другому турі. Переляк у владних кабінетах лише посилився — і вони ще більше закрутили гайки.

У 2021-му я ухвалив рішення повернутися до Грузії перед місцевими виборами. Попри мій арешт, опозиція вперше перемогла у значній частині муніципалітетів. Проте в більшості випадків перемогу було відібрано за допомогою маніпуляцій у виборчих комісіях, підкупу й залякування деяких кандидатів, а подекуди — навіть прямого вбивства. Після цього вибори в Грузії фактично не проводяться й повністю фальсифікуються.

Війна в Україні розв'язала руки Іванішвілі, і він уже відкрито відмовився від європейської орієнтації, перебуваючи в процесі встановлення жорсткої диктатури. У маленькій Грузії зараз кілька сотень політичних в'язнів. Корупція зашкалює, усі мої реформи не лише згорнуті, а й майже повністю знищені. Російські служби діють абсолютно вільно і безпосередньо впливають на ухвалення рішень.

Які висновки з усього цього має зробити Україна?

Передусім надзвичайно важливо уникати фундаментального внутрішнього конфлікту й розколу суспільства, адже від цього виграє лише ворог. Усі ключові розбіжності потрібно вирішувати шляхом діалогу та компромісів.

Важливо ретельно ідентифікувати всі бізнеси, пов'язані з Росією, і провести відповідні заходи.

Дуже важливою подією для зміцнення безпеки держави стало звільнення Труханова. Але, боюся, таких "консервів" ще багато — їх потрібно виявляти й діяти так само рішуче.

Ще один крок — чітко розмежувати військову службу та політичну діяльність. Ті військові, які підуть в політику, мають повністю дистанціюватися від діючих військових, і для цього повинні бути встановлені чіткі правила.

Так само, щойно волонтери йдуть у політику і використовують благодійність для політичних цілей, одразу мають загорятися "червоні лампочки". Там, де великі гроші, — там може бути велика зрада. Це не означає, що треба переслідувати великий бізнес — багато його представників є щирими патріотами України. Але необхідно уникати прямої участі великого бізнесу в політиці, і для цього потрібна прозора законодавча база.

Навіть після можливого припинення вогню потрібні сильні регуляторні механізми, щоб запобігти проникненню російських наративів. Зараз в Україні немає відверто проросійських загальнонаціональних кандидатів, але мета Росії — не обов'язково перемога відкрито проросійського кандидата (навіть у випадку Грузії вони не стільки розраховували на перемогу Іванішвілі, скільки на створення хаосу). В Україні Москва прагне саме хаосу, вважаючи, що демократія не має внутрішнього імунітету проти цього.

Російські спецслужби також влаштовуватимуть провокації й створюватимуть штучні скандали із використанням агентури та сучасних технологій. Потрібно запровадити сильні превентивні заходи, щоб виявляти такі спецоперації.

Варто ігнорувати тиск, у тому числі з боку наших союзників, якщо він стосується внутрішньої політики України. Ми маємо зміцнювати й розвивати демократію, але водночас керуватися інтересами виживання України. У союзників можуть бути різні інтереси, які не завжди збігаються з українськими. Адже досвід Грузії показує: навіть партнери іноді тиснули на нас, аби ми не звертали уваги на російське втручання.

Загалом нинішня геополітична ситуація України набагато краща, ніж була у Грузії в 2008–2012 роках. Тоді втручання Росії в Грузію розглядалося як виняток із правил. Тепер існує значно глибше розуміння того, що відбувається, однак пильність і консолідація потрібні більше, ніж будь-коли.

Міхеіл Саакашвілі