Перше й основне: Путін сподівається, що вже сам проголошений факт наміру розслабляє наших партнерів щодо активного надання Україні воєнної допомоги, те ж  стосується фінансування українського бюджетуне сприяє розширювати санкційні пакети. Всі ці три складові Путін реалізовував уповні з кінця минулого року. Ба, навіть влітку обіцянки Трампу завершити війну призвели до зменшення постачань зброї з Європи до України. Логічно — навіщо напружуватися, якщо вже завтра повернеться життя "до лютого 2022 року"? Читайте також: Першопричину війни усуне тільки смерть ПутінаЄ оптимізм, що не на всіх європейських лідерів впливає ця гібридна тактика Путіна з морквинкою, яку він постійно підвішує. Схоже, це врешті-решт зрозуміли і в команді Трампа: не можна вестись на путінські обіцянки, бо за ними йде кома і тижні очікувань. Путін каже "так" щодо завершення й одразу ж додає "але". І в оцьому "але" нарешті треба прочитати чіткий сигнал: миру без примусу Росії відступити від своїх максималістських вимог не буде. "Кремлівські старці" мислять інакше, і це вже навіть не про раціоналізм, а про "місію". З цією дугінською філософією нових імперських замашок вони самі себе загнали в пастку, коли не можуть не продовжувати війну, бо зупинити цей маховик — означає прогнутися під Захід, означає перекреслити свою ж спробу вибудувати нову імперію, підкорити Європу і претендувати на місце за столом Китаю і США. Тому інтереси Путіна є настільки очевидними, як і подальші його кроки. Які будуть в тому числі лежати в політичній площині. Думаю, наступною буде розмова телефоном з Сі перед зустріччю останнього з Трампом. Путін не може допустити, щоб ці двоє домовились. А відтак гадитиме навіть там, де планує потім поїсти. Бо це його остання гастроль. І попри те, що Росія все ще має ресурси воювати, логіка підказує, що 2026 рік дійсно може стати вирішальним.ДжерелоПро автора. Віктор Шлінчак, голова правління Інституту світової політикиРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.