Перший крок до без’ядерного статусу і що йому передувалофото: rada.gov.uaРішення 24 жовтня 1991 року стало першим офіційним кроком на шляху України до втрати ядерного статусу, а також і одним з перших кроків молодої на той момент держави у формуванні власної міжнародної політики."Україна проводитиме політику, спрямовану на повне знищення ядерної зброї та компонентів  її  базування, що  розташовані  на території Української  держави.  Вона має  намір  зробити це  у мінімальні строки, виходячи  з  правових, технічних,  фінансових, організаційних та  інших можливостей,  з  належним забезпеченням екологічної безпеки", – саме так звучав один із пунктів ухваленої того дня заяви.Тоді Україна володіла третім за потужністю ядерним арсеналом у світі – поступалась лише США та Росії. Але замість того, щоб зберегти цей статус, Київ обрав шлях добровільного роззброєння, очікуючи на гарантії безпеки та територіальної цілісності від провідних світових держав, насамперед від США, Великої Британії та Росії.Чому Україна відмовилася від ядерної зброїфото: відкриті джерелаНа початку 1990-х суспільні настрої були спрямовані на мир і співпрацю із Заходом. Після Чорнобильської катастрофи ядерна тематика асоціювалася радше з небезпекою, ніж із силою.І склалося так, що ще до проголошення незалежності Україна визначила для себе шлях без ядерної зброї. У Декларації про державний суверенітет від 16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР заявила, що країна прагне бути нейтральною й позаблоковою та зобов’язується не виробляти, не набувати і не застосовувати ядерну зброю. А після знакових подій серпня 1991 року Україна прагнула міжнародного визнання та членства в ООН, ОБСЄ, МВФ, Світовому банку. Усі ці структури вимагали чіткого визначення статусу. Тож, виходячи з настроїв тогочасного суспільства та віри у підтримку країн Заходу, відбулося затвердження відповідної ухвали і початок руху до без’ядерності.Радянська ядерна спадщина: що залишилося Україніфото: відкриті джерелаПісля розпаду СРСР на території України залишився чималий ядерний спадок, а також значна за розмірами інфраструктура з обслуговування цього арсеналу. За масштабом це була сила, здатна кілька разів знищити планету:176 міжконтинентальних балістичних ракет у складі 43-ї ракетної армії: 130 рідкопаливних SS-19 (по шість боєголовок кожна) та 46 твердопаливних SS-24 (по десять боєголовок кожна) в шахтних пускових установках;стратегічні бомбардувальники Ту-95МС та Ту-160 (від 30 до 43);ядерні боєзаряди стратегічної зброї: від 1514 до 2156;тактичні ядерні боєзаряди: від 2800 до 4200.Проте – і це важливий момент – контроль над запуском ракет зберігався у Москві. Київ отримав зброю фактично без "кнопки". Попри це, Україна мала усі юридичні підстави вважатися ядерною державою, адже арсенал розташовувався на її території. І це давало реальний важіль у переговорах із Заходом і Росією.Підписання Будапештського меморандуму: гарантії, які не спрацювалифото: APПісля тривалих переговорів 5 грудня 1994 року Україна підписала Будапештський меморандум про гарантії безпеки. Документ був укладений між Україною, США, Великою Британією та Росією, а згодом підтриманий Китаєм і Францією у формі заяв. У підписанні історичного документу брали участь тогочасні президент США Білл Клінтон, президент України Леонід Кучма, президент Росії Борис Єльцин та прем’єр-міністр Великої Британії Джон Мейджор. В обмін на приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) як без’ядерної держави сторони надали Києву низку гарантій.Підписанти зобов’язалися:поважати незалежність, суверенітет і існуючі кордони України;утримуватися від загрози силою чи її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності України;не застосовувати економічного тиску для підкорення політичній волі інших держав;звертатися до Ради Безпеки ООН у випадку, якщо Україна стане жертвою акту агресії із застосуванням ядерної зброї.проводити консультації у випадку виникнення ситуації, внаслідок якої постає питання щодо цих зобов'язань.У підписаному документі, однак, не було механізму чіткого виконання зобов’язання – це були запевнення, а не гарантії. І ця різниця згодом виявилася критично важливою.Тож, коли у 2014 році Росія окупувала Крим, а згодом розв’язала війну на Донбасі, положення Будапештського меморандуму виявилися порожніми. Західні держави засудили агресію, але не надали Україні реального захисту.А повномасштабне вторгнення Росії у лютому 2022 року остаточно поховало ілюзії про дієвість міжнародних гарантій.Що сталося з ядерною зброєюфото: gettyimagesІз 1992 року до України почали приїжджати делегації з Вашингтона та Москви. Американці наполягали на повному знищенні ядерного арсеналу, росіяни – просили передати боєприпаси до них. Всі тактичні ядерні снаряди швидко відправили на російські заводи для утилізації вже в першій половині 1992 року, а останній ешелон прибув до Росії на початку травня. Після цього планувалося передати до Росії і стратегічні боєголовки в межах домовленостей за договором про скорочення стратегічних наступальних озброєнь.До 1996 років з території України вивезли усі ядерні заряди. Одночасно з цим ліквідовувалися засоби їх доставки та інфраструктура. В обмін Україна отримала економічну компенсацію – постачання палива для атомних станцій на кілька років і близько 500 мільйонів доларів допомоги в рамках програм США зі зниження ядерної небезпеки.