9 жовтня російський удар знеструмив Чорноморськ. Місто й критична інфраструктура сиділи на генераторах, енергетики відновлювали мережі в аварійному режимі. Цей випадок – не абстракція з презентацій Кабміну, а реальність. Яку має враховувати будь-який інвестдоговір для порту. І, в тому числі, дивний проект концесій порту Чорноморськ, про який писав 8 жовтня, за день до удару по місту.

Минув майже два тижні – з боку чиновників гучна тиша. Хоча тему очевидних ризиків проекту підіймав не лише я, але й галузеві експерти і громадські організації.

Мушу сказати прямо: у тому, як просувають цей проєкт, я бачу прямі корупційні ризики. Коли правила відбору виписані під вузьке коло «правильних» і не українських гравців, презентації проводяться у напівзакритому форматі, а профільних критиків не пускають на заходи – це не схоже на чесну конкуренцію. Відсутність у публічному доступі драфту договору, матриці ризиків і соціального блоку – класичні маркери «ручної» угоди. Так само підозріло виглядає оголошення «міжнародних експертів» без розкриття їхніх мандатів та запобіжників конфлікту інтересів. Усе це разом дає підстави припускати, що нас готують до заздалегідь визначеного переможця, а не до реальної реформи.

А останній терористичний удар по Чорноморську піднімає ще одне ключове питання – безпеки проекту і відповідальності за цю безпеку.

Наведу п’ять речей очевидних (для мене, але чомусь не для чиновників), без яких концесія в умовах війни перетворюється на рулетку. Російську рулетку.

1) Війна в договорі: «паузи» можливі, механіки не видно

Новий закон про державно-приватне партнерство дозволяє призупиняти/коригувати умови через форс-мажор, зокрема війну. Це правильний інструмент, але у матеріалах, оприлюднених міністерством щодо концесії порту,  не пояснено, як саме закон спрацює «в полі»: хто, коли і на яких підставах натискає «паузу», що з платежами, як виглядає «перезапуск».

2) Міжнародні стандарти безпеки: рамка є, KPI нема

Якщо радниками виступають IFC та ЄБРР, то діють IFC Performance Standards. Для нашого кейсу ключова –  PS4: плани надзвичайних ситуацій, управління приватною охороною, інженерна безпека. Але поки що публічно не видно вимірюваних показників (час відновлення, місткість укриттів, тренування) і санкцій за невиконання.

3) Страхування: море покрили, берег – «сіра зона»

Держава разом із Lloyd’s та Marsh розгорнула Unity – воєнне страхування для суден і вантажів (усі немілітарні карго). Це критично для експорту. Але хто і на які ліміти страхує берегову інфраструктуру – крани, склади, будівлі – у випадку удару? Відповідь має бути не у прес-релізах, а в договорі.

4) Резерви та укриття: точкові закупівлі ≠ зобов’язання концесіонера

Після обстрілів порт і місто виживають за рахунок генераторів та оперативних рішень енергетиків. Успішна концесія – це коли мінімальні стандарти резилієнсу («потужність резервного живлення? скільки годин автономії? де укриття для зміни? як часто тренування?») – не добра воля, а обов’язок інвестора з конкретними метриками. Де все це? Сьогодні таких вимог у публічному полі не видно.

5) План безперервності бізнесу: на папері, під підпис

BCP -  це не модне слово, а набір сценаріїв: що робимо, коли темно, немає зв’язку і вибухи; як мінімізуємо простій суден; як перемикаємося на «мінімальний режим»; хто приймає рішення і в які терміни. Поки що ні драфту договору, ні матриці ризиків з BCP-вимогами міністерство не оприлюднило. Схоже, незважаючи на локальні блекаути, для них це досі виглядає як розкіш.

Насправді сьогодні від чиновників не вимагають чогось екстраординарного. Лише – не замилювати очі, не напускати туману, не схематозити і забезпечити прозорість процедур і доступ суспільства до контролю за їх дотриманням. Викласти драфт договору і матрицю ризиків до старту фінальної фази «діалогу». Прописати KPI безпеки і резилієнсу (час відновлення, резервна потужність, місткість укриттів, графік навчань) і штрафи. Розкрити страхову модель для наземних активів (war-risk property, ліміти, перестрахування). Оприлюднити соціальний блок: мінімальна чисельність докерів, тарифи/грейди, перенавчання, взаємодія з профспілками. Запустити незалежний моніторинг виконання з регулярними звітами для громади.

Концесія – не про «красиві слайди» на конференціях і презентаціях, і не про те, хто гучніше скаже «міжнародні експерти». Це про здатність тримати удар – причому буквальний. Після останньої атаки по Чорноморську кожна непублічна деталь перетворюється на ризик для міста, докерів і бюджету. Публічний договір із чіткими правилами – мінімальна ціна за довіру. І це рішення – повністю у руках уряду.

Джерело