Трамп поспішає. Це видно з набору зустрічей і стрімкого темпу його дипломатії. Анкорідж, можливо Будапешт. Чому все так стиснуто у часі? Мета Трампа – вийти на якийсь контур «угоди» з РФ напередодні саміту АТЕС-2025. Це форум Азіатсько-Тихоокеанського співробітництва, який пройде з 31 жовтня по 1 листопада 2025 року в південнокорейському місті Кенджу під девізом: «Створення сталого майбутнього».

Трамп може і не взяти участь у самому саміті, але він планував відвідати Кенджу на цю дату і зустрітися з Сі Цзіньпіном. Нова корейська адміністрація дуже багато сил вклала в успіх саміту, намагаючись зайняти на найближчі десятиліття функцію моста між Заходом і Сходом, виконати роль пластичного міжцивілізаційного «лінка».

Все, що потрібно було Трампу – це приїхати на зустріч з Сі з чернеткою «угоди з Путіним» і сказати китайському лідеру: «Я зруйнував твої плани, твій Глобальний Євразійський острів – це міф, Росія при найменших поступках відновить відносини із Заходом – ось папір.
Загалом, давайте, підписуйте угоду, у вас більше немає карт».

З іншого боку, якщо Будапешт не відбудеться або «чернетка» не буде підписана, тоді Сі зможе сказати Трампу: «Ваші зусилля по створенню для РФ геополітичного люфту в протилежному напрямку від Китаю провалилися; Глобальний Євразійський острів – це реальність. В Євразії є слабка Європа і є Монгольська імперія 2.0, що зростає у потенціалі. І загальний баланс сил поступово складається не на користь США. Тому, ось наші умови: у Вас поки що є карти, тож зафіксуйте хоч мінімальний профіт у грі, поки це ще можливо».

Хоча все може бути і прозаїчніше: без «чернетки» Трамп не поїде до Південної Кореї. Але це буде взагалі катастрофа для впливу США в Індо-Тихоокеанському регіоні. Тому що тоді Сі скаже в Кенджу: в Азії є Китай, а США далеко за океаном.

Лідер Китаю тоді стане повновладним господарем саміту. У цьому контексті цікаво порівнювати стратегію ізраїльської дипломатії та української. Ізраїль часто киває головою і формально підписує те, що вимагає Трамп. А потім все одно робить все по-своєму, часто навіть залучаючи США до своїх планів, як це було з Іраном і хуситами.

У нас інша стратегія – не погоджуватися з порога і потім жорстко критикувати Трампа. Але тут потрібно розуміти один нюанс: Трамп терплячий до нашої критики, поки у нього є надія на використання фактора РФ для ослаблення позиції Китаю. Але після 1 листопада ми можемо побачити нового Трампа. Точніше сказати, справжнього – який не прощає нелояльність і навіть можна сказати, мстивого.