Генерал пішов з життя у 39 років, але його ім’я досі пам’ятають, як одного з найяскравіших вояків і стратегів визвольних змагань. Більше про Тютюнника розповість Еспресо.Родич Шевченка та брат революціонерівСтела на місці хати, де народився Тютюнник, фото: Вікіпедія Народився Юрій (Юрко) Йосипович Тютюнник 20 квітня 1891 року в селі Будище, Звенигородського повіту, Київської губернії (нині – Черкаська область) у сім’ї простих селян. Дитинство його було важким, все ж у родині було 14 дітей (хоч до дорослого віку дожили лише п’ятеро).Цікаво, що за сімейними переказами, по материнській лінії він був онуком сестри Тараса Шевченка Ярини (але цей факт не є документально підтверджений). У 1902 році старших братів Юрка, які належали до партії соціалістів-революціонерів і розповсюджували серед селян заборонену літературу, арештували поліцією. Саму сім’ю за це переслідували. Навчався Тютюник у сільській школі, потім закінчив агрошколу в Умані. Коли почалася Перша світова війна, Юрій Тютюнник служив у армії Російської імперії. За рік до цього, у 1913 році він склав іспити у Київській приватній гімназії, але був мобілізований, тому навчання не зміг продовжити. Спершу служив у 6-му Сибірському стрілецькому полку під Владивостоком, а за рік уже воював у Польщі.Наприкінці 1914-го він отримав поранення, потім ще одне – у складних боях з австро-німецькими військами. Після поранень і лікування його направили на навчання – військова школа прапорщиків на Кавказі. У підсумку до початку революції у Російській імперії, він служив у Сімферополі у статусі поручника.У вирі Українських визвольних змагань Молодий Тютюнник у цивільному, фото: Вікіпедія З лютого-березня 1917 року, коли імперія почала руйнуватися після Лютневої революції, Тютюнник увійшов у вир українського національного руху. Одним із важливих кроків стало створення ним у Севастополі Українського військового клубу імені гетьмана Петра Дорошенка, а також Першого Сімферопольського полку, які займалися українізацією війська. Цікаво, що у середині травня 1917 року до Криму прибув голова Тимчасового Уряду Російської Республіки Олександр Керенський, який запропонував Тютюннику перейти до Штабу Одеського військового округу на високу посаду, але той не поділяючи поглядів Тимчасового уряду, відмовився від підвищення.А вже у червні 1917 року, молодого та амбітного Тютюнника обрали на Другому Всеукраїнському військовому з’їзді членом Центральної Ради та Всеукраїнської ради військових депутатів. Вся ця активна проукраїнська робота не сподобалася сімферопольським меншовикам, тому вони поскаржилися Керенському на Тютюнника. Керенський наказав перевести Тютюнника до Катеринослава у 228-й запасний полк, однак цього так і не сталося. Військовий переїхав в Київ, де тоді творилася нова українська історія.Тютюнник відстоював ідею, що українська революція має бути самостійною, а не чекати вказівок від росіян. Також він наполягав, що має бути створене регулярне українське військо, а не просто сподіватися на милість чужих держав. На початку 1918 року, коли більшовики захопили Київ і намагалися нав’язати свою волю, Тютюнник повернувся на рідну Звенигородщину, де створив та очолив кіш "Вільного козацтва" (до 20 тис. осіб). Зі своїми воїнами, вже отаман Тютюнник розбив декілька більшовицьких підрозділів. Зокрема у бою на станції Бобринській розгромив 8-ми тисячну групу Михайла Муравйова і ледь не захопив у полон самого командувача.Навесні 1918 року Тютюнник займався демобілізацією частин колишньої російської імператорської армії. За часів гетьманату Павла Скоропадського, під його контролем були великі частини Київщини та Херсонщини. Однак Тютюнник не погоджувався з політикою Скоропадського, вважаючи союз з німцями помилковим, оскільки ті були, фактично, окупантами. Тому він став одним із керівників Звенигородсько-Таращанського повстання проти Скоропадського та німецьких військ. Отамана заарештували і Тютюннику дивом вдалося уникнути розстрілу, адже наказ вже був підписаний. Його врятувала чергова революція в Києві, коли у грудні 1919 року почалося повстання проти Скоропадського і тому Тютюннику вдалося втекти з в’язниці.А вже у січні 1919-го бійці Чорноморської дивізії УНР націлили на нього дула рушниць, та після гарячої промови Юрка Тютюнника весь батальйон перейшов на його бік.В цей час отаман відмовився від співпраці з УНР, бо орієнтувався на боротьбистів, щоб порозумітися з більшовиками. Тому на початку року на чолі партизанського штабу отамана Матвія Григор’єва деякий час разом із Червоною армією воював проти денікінців. Зокрема, вдалося утвердитися в Херсоні та Одесі, де Тютюнника назначили комендантом міста. Але вже весною він зрозумів свою помилку, побачивши на власні очі більшовицьку політику в Україні, тому підтримав антикомуністичне повстання і повернувся на бік УНР. Він здійснив рейд Правобережною Україною тилами Червоної армії в сторону військ Петлюри.З того часу війн постійно був у боях. Командував Київською групою та був заступником командувача Армії УНР. Тютюнник виступив ініціатор Першого зимового походу, пройшов його від початку до кінця, нагороджений "Залізним хрестом" №2.У жовтні 1920 року Тютюнник був підвищений до генеральського звання (генерал-хорунжий). Після інтернування українських частин у Польщі (роззброєння) Юрій Тютюнник не склав зброї. Як і більшість командирів армії УНР, він не сприймав поразку як кінець боротьби. 16 лютого 1921 року його обрали членом Вищої військової ради УНР із правом вирішального голосу. А вже 23 лютого Симон Петлюра доручив йому сформувати апарат Партизансько-повстанського штабу в структури, що мала координувати дії підпілля на окупованих більшовиками українських землях.У червні того ж року штаб переїхав до Львова, де розмістився в колишньому санаторії "Кисельки". Туди ж перебралася і родина Тютюнника. Саме тут, улітку й восени 1921 року, визрів план Другого зимового походу – останньої великої спроби підняти всеукраїнське повстання проти більшовицької влади.23 жовтня 1921 року з наказу Головного отамана Петлюри генерал Тютюнник прийняв командування Повстанською армією УНР.Операція почалася сміливо, але завершилася трагічно: у листопаді війська червоних під командуванням Котовського розгромили Волинську групу під селом Малі Міньки. Сотні полонених українських козаків більшовики розстріляли на Житомирщині.Сам Тютюнник із невеликим загоном зумів пробитися назад до Польщі. Пізніше його роль у провалі рейду стала предметом суперечок: одні вважали його хоробрим командиром, інші – покладають на нього частину провини за поразку. Та попри невдачу, сам Тютюнник не зневірився. 22 грудня 1921 року під псевдонімом Крижанівський він разом із побратимами заснував у Польщі кооперативне товариство "Схід" –  організацію взаємопідтримки для ветеранів Другого зимового походу. Захоплення, арешти, життя в УРСР й трагічний кінецьпід час арешту у 1929 році, фото: Вікіпедія Після поразки УНР і завершення активного військового опору Тютюнник опинився в складному становищі. Він жив у селі Саджавка (тепер Надвірнянський район Івано-Франківської області) в домі місцевого священника. На той час Прикарпаття стало частиною Польської держави.  Про цей період життя Тютюнника розповіла в повісті "У тіні героїв" Клавдія Бобикевич — донька священника. Та у 1923 році радянські спецслужби провели операцію "Синдикат-4" – під приводом фіктивної "Вищої військової ради" Тютюнника виманили в УРСР, нібито щоб очолити повстання. Там його схопили та заарештували. Москва вимагала розстрілу, а українське керівництво – зберегти авторитетного генерала для політичних цілей.Спершу він відмовлявся співпрацювати та очікував розстрілу, але після зустрічі в камері з дружиною і донькою, яким погрожували смертю, змушений був написати покаянний лист "До всіх українських вояків на еміграції". Тоді публічно оголосили, що він добровільно перейшов на бік радянської влади…Після звільнення Тютюнник оселився в Харкові, читав лекції військовим та навіть встиг попрацювати сценаристом у Всеукраїнському фотокіноуправлінні. Тоді він співпрацював із Довженком та Йогансеном над сценарієм фільму "Звенигора". Спілкувався з митцями ВАПЛІТЕ та Юрієм Яновським, який під впливом його розповідей написав роман "Чотири шаблі". Також знявся у пропагандистському фільмі "П. К. П." ("Пілсудський купив Петлюру"), де зіграв самого себе.Юрко Тютюнник у фільмі "П. К. П." ("Пілсудський купив Петлюру")., фото: Кадр із фільму Попри це "перемир’я" з режимом, за кілька років за нього знову взялися. 12 лютого 1929 року у Харкові він був вдруге заарештований, звинувативши в "пропаганді українського фашизму та приховуванні контрреволюційного елементу". Для "дорозслідування справи" був висланий до Москви. Його дружина просила про помилування, однак 20 жовтня 1930 року Юрія Тютюнника без належного суду або публічного розгляду вироку розстріляли в Москві. Дружині про це повідомили через два роки.Лише після здобуття Україною незалежності, у 1997 році Юрій Тютюнник був офіційно реабілітований постановою Генеральної прокуратури України.Хоча життя Юрія Тютюнника було коротким (лише 39 років), його постать залишила вагомий слід в українській історії. Він символізує складність того часу, коли українська нація намагалася вирватися з-під імперського ярма, створити власну державу, власне військо, власну історію. У наш час, коли Україна знову бореться за свою свободу, ім’я Тютюнника стає ще одним нагадуванням про тривалу історію цих змагань. Сьогодні чимало вулицю по всій Україні мають ім’я отамана, а 38 зенітному ракетному полку Сухопутних військ ЗСУ присвоєно почесне найменування "імені генерал-хорунжого Юрія Тютюнника".Читайте також: Живопис, що дихає степом: 171 рік тому народився Сергій Васильківський – митець українського світу