Географія російського військово-промислового комплексу сформувалася в умовах геостратегічного планування часів СРСР, і не в останню чергу при прийнятті рішення створювати оборонне підприємство в тому чи іншому місці бралося до уваги питання його безпеки. Саме тому основні центри військового виробництва зосереджені в глибині країни та Московській області, як найбільш захищеній від потенційних повітряних атак. Однак якщо раніше розмір росії був її перевагою, то зараз він перетворюється в недолік. Свідченням цьому є результативні далекобійні удари Сил оборони, захиститися від яких навіть у віддалених точках росії вже не в змозі.

Свого часу при визначенні місця розташування воєнних потужностей на території російської федерації до уваги бралися такі чинники як наявність сировинної бази для ВПК, морських та річкових портів, логістичних шляхів, а також концентрація інженерних кадрів. У відповідності до цієї концепції ВПК рф був сконцентрований переважно на Уралі (близько 20% підприємств), у Центральній росії (приблизно 17%), Волго-Вятському регіоні (13%), північно-західних областях росії (10%), а також Москві і Московській області, де зосереджено близько третини підприємств і майже половина наукових установ ВПК.

Тобто основні військово-промислові підприємства зосереджувалися здебільшого в глибинних регіонах з розвиненою важкою промисловістю, які забезпечують ВПК сировиною і компонентами та через своє віддалене розташування мали зберігати оборонний потенціал навіть в умовах активних бойових дій. З початком повномасштабної війни географія підприємств російського ВПК суттєво не змінилася. Як, власне, до останнього часу залишалася сталою і їх система захисту.

Зокрема, виробничі майданчики спроектовані з резервними технологічними лініями та незалежними енергетичними й транспортними гілками, що забезпечує їх безперервність роботи навіть після руйнівних ударів. Також в разі удару є пасивний захист - протипожежні й протифугасні перегородки всередині цехів мінімізують поширення вибуху чи вогню на суміжні ділянки.

На території ключових заводів розгорнуті системи повітряно-космічного захисту: комплекси “Панцирь” і С-300 формують локальні кільця ППО, а засоби радіоелектронної боротьби глушать сигнали управління безпілотників. Також подекуди застосовуються інженерні перешкоди – антидронові сітки й навіси над критичними ділянками – та мобільні протиповітряні групи, які реагують на масовані атаки ворога повторюючи український досвід.

Крім цього під впливом українських ударів частина виробничих потужностей була переміщена під землю. До прикладу у підземних сховищах і тунельних комплексах зберігають боєприпаси й обладнання, а бетонні укріплення захищають найбільш уразливі технологічні лінії. Водночас більшість ключових військових промислових об’єктів обладнано базовими засобами протидронної оборони.

Так, на заводі у Єлабузі (Татарстан), де виробляють ударні дрони “Шахед-136” і який є ключовим об’єктом, важливим для підтримки масового виробництва ударних безпілотників у війні, після низки ударів української армії російська влада почала встановлювати спеціальні вежі з “Панцирями” для захисту підприємства.

Однак ні розташування в глибині росії, ні спроби зміцнити захист своїх стратегічних підприємств не позначаються на здатності України систематично вражати ці важливі для росіян об’єкти.

Наприклад, за період з жовтня 2024 по жовтень 2025 року Сили оборони завдали щонайменше 86 ударів по російським підприємствам, пов’язаним з ворожим ВПК. Хоча це становить менше ніж 10% загальної кількості таких підприємств, ці удари були спрямовані на найкритичніші для росії об’єкти, що впливатиме на виробничі можливості ворога.

Крім ВПК було також зафіксовано близько 110 уражень об’єктів нафтогазової індустрії, що створює додаткові перепони для російської економіки та строків постачання ресурсів ворогом на лінію бойового зіткнення.

Причому проти українських засобів ураження значною мірою безпорадні саме глибинні цілі в росії, оскільки основні засоби протидії зосереджені в прикордонних регіонах та довкола москви. Тож розмір росії, який раніше був для неї перевагою, з розширенням українських далекобійний ударів перетворює її на недолік, оскільки закрити всю територію рф від українських дронів в Москви не виходить. Одне зі свідчень цьому – останні українські удари в глибину росії, зокрема, ураження Тюменського НПЗ на рекордній для Сил оборони відстані у 2000 км.

Примітно, що свою ефективність у досягненні таких цілей виявляє саме українська зброя. Так, за словами президента України Володимира Зеленського, українські військові для далекобійних ударів використовують ракету-дрон "Паляниця", реактивний дрон "Рута", БПЛА "Лютий", ракети "Нептун" і "Фламінго". Деякі типи вітчизняної зброї вже застосовувалися не поодиноко, а в масовому режимі. Найбільш масштабною, за його словами, була операція за участі до 300 одиниць одного з типів боєприпасів. При цьому "Паляниця" почала вражати військові склади противника, а "Рута" вперше вразила морську вишку на відстані понад 250 кілометрів.

Зеленський також повідомив про використання пари засобів "Нептун" та "Фламінго" протягом останнього тижня. Він зауважив, що поки не йдеться про масове застосування саме цієї пари, але вже є перші помітні результати роботи цієї комбінації озброєнь.

Тож українські далекобійні спроможності тільки примножуються і це відчуває Москва: Путін більше не може вдавати, що ця війна росіян не стосується.