Ця "зрада" змусила президента США перейти від тиску на Україну стосовно мирної угоди до відкритої підтримки у перемозі. Трамп почав хвалити Зеленського, схвалювати удари ЗСУ по російських НПЗ, обмежувати російські "нафтодолари" та навіть натякати на постачання ракет "Томагавк". Однак одна "хороша телефонна розмова" між Трампом та Путіним, здається, все знову повернула на свої попередні місця, коли погрози стануть актуальними вже після запланованої зустрічі в Угорщині.  Про особливості дипломатичних каруселей у політиці Вашингтона, детальніше розповість Еспресо.Дипломатія Трампа: злети й падіння Зеленського у ВашингтоніВолодимир Зеленський і Дональд Трамп, фото: Getty Images За час повномасштабної війни президент України Володимир Зеленський зазнав у Вашингтоні як найбільшого політичного тріумфу, коли за президентства Байдена здіймав овації в Конгресі, так і найбільшого свого приниження, коли в лютому цього року вже президент Трамп показово на камери висварив його та прогнав з Білого дому.За ці майже дев’ять місяців президентства Дональда Трампа ставлення нової адміністрації Сполучених Штатів декілька разів змінювалося до України. Лунали найрізноманітніші заяви, які, у більшості, свідчили про те, що саме Україна має поступитися, якщо хоче мирної угоди з режимом Путіна. Натомість стосовно Росії, Трамп провадив "лагідну" дипломатію, особливо після "чудових телефонних розмов" з диктатором Кремля. Тобто Україна завжди була на другому місці в думках Трампа, натомість першість він віддав Росії, помилково вважаючи, що поразка Києва неминуча ("у вас немає карт!"), тому він нібито робить послугу українцям за яку обов’язково має отримати Нобелівську премію миру.  Власне, саміт на Алясці 15 серпня мав стати тріумфом такої дипломатії Трампа. Президент США, прибувши туди з обіцянками "серйозних наслідків" у разі провалу, сподівався на негайне припинення вогню та на швидку зустріч Путіна з Зеленським. Трамп навіть запропонував Москві "великодушний" план: визнання Криму російським, замороження лінії фронту, зняття санкцій та спільні проєкти в Арктиці. Здавалося, чого ще може хотіти Путін? Путін бреше, Трамп розчаровуєтьсяПрезидент США Дональд Трамп вітає керівника Росії Володимира Путіна після його прибуття на об'єднану базу Елмендорф-Річардсон 15 серпня 2025 року в Анкориджі, Аляска, фото: Andrew Harnik/Getty Images Але ні, суть теперішньої війни виявилася не в цьому. Адже Путін, хоч похвалив Трампа за "продуктивність", та на практиці всі обіцянки виявилися порожніми. Замість діалогу Росія розгорнула новий наступ, посилила авіаудари, особливо по енергетиці та газовій інфраструктурі, та продовжила вбивати цивільних по всій Україні. Кремль не послабив своїх імперських планів і ультимативних вимог стосовно "першопричин конфлікту", як люблять, мов папуги повторювати у Москві. Навіть щобільше, РФ почала все більше залякувати дронами й літаками країни НАТО, які тепер очікують, що війна з росіянами, швидше за все, неминуча в найближчі 5 років.Та ця тактика обернулася проти Москви. Бо Трамп поступово змінив свою позицію, зрозумівши, що його водять за носа. Свою "неупередженість" у війні він змінив на щедрість у риториці до Зеленського та України. Хвалячи як українського президента, так і українських солдатів, а також обіцяючи як продаж більшої кількості зброї, так і роботу над тим, щоб максимально зменшити потік нафтодоларів до РФ (за словами Білого дому, Індія вже почала зменшувати купівлі, хоч самі індуси цього не підтверджують напряму). Особливо показово, що Трамп почав дорікати Європі, яка продовжує напряму чи через посередників купляти російські енергоносії на мільярди доларів. Під час Генасамблеї ООН Трамп заявив, що Україна "може повернути все назад" за підтримки НАТО та ЄС, а це радикальний поворот від попередньої ідеї "обміну територіями". Тобто Трамп почав говорити термінами пов’язаними з перемогою України, називаючи Росію "паперовим тигром". Нещодавно він натякнув на контрнаступ ЗСУ та обіцяв надати "Томагавки", які можуть допомогти послабити російську військову інфраструктуру. Вже не кажучи, що адміністрація Трампа не скупиться на розвіддані для нанесення діпстрайків по російських нафтопереробних заводах, щоб послабити ворожу економіку. Та чи свідчить все це про реальну радикальну зміну сприйняття Трампом російсько-української війни?Велика політична гра у "хто кого перехитрить"Володимир Зеленський та Дональд Трамп, фото: gettyimages Очевидно, що більшість аналітиків так не думають, бо не довіряють мінливій риториці Трампа. Як пише Politico, Трамп дивиться на цю війну через призму своїх стосунків з Путіним, тому для нього "найкращий спосіб помститися Путіну – це похвалити Зеленського".Та й для Трампа звично більше обіцяти, ніж робити. Для прикладу, про посилення санкцій на Росію з боку Сполучених Штатів говориться вже чи не від початку року, але досі Трамп думає над цим, погрожуючи у соцмережах, використовує республіканських лідерів для підняття цієї риторики, звинувачує європейців і багато інших слів, які так і не дають стартувати його "потужним санкціям", які можуть переламати хребет російській воєнній економіці. Стосовно "Томагавків", також розмови давно ведуться. Але Трамп прямо сказав, що спершу поговорить про це Путіну, а тоді вже вирішить, чи давати їх українцям... Так і сталося.Тобто погрози Трампа в сторону Росії швидко не матеріалізуються, адже він сподівається, що так зможе налякати Путіна і той змінить свою позицію. Це його "інструменти тиску".Та як неодноразово говорив український президент і це дійсно виявилося правдою – Путін розуміє лише мову сили, а коливання сприймає як слабкість, яку він використовує у своїх цілях та задля своїх амбіцій.Зустріч у Будапешті, як черговий сезон того ж серіалуфото: The White House/YouTube скріншот Яскравим підтвердженням того, що Путін продовжує маніпулювати Трампом є наслідки крайньої телефонної розмови між обома лідерами. Адже після неї президент США знову заявив про "гарну розмову", а головне – про нову особисту зустріч, яка цього разу відбудеться в Угорщині. Це значить, що попередні заяви про більше зброї, "Томагавки" Україні та нові санкції проти РФ (навпаки, акції російських компаній лише злетіли), знову можуть залишитися у підвішеному стані на невизначений час, поки Трамп та Путін будуть пити каву в Будапешті (в ЄС, в НАТО!). Звісно, президент США вважатиме, що так він наближає країни до миру, а саме особисту зустріч між Зеленським та Путіним, яка може призвести до паузи у війні. Однак, як показав цей рік, дипломатію росіяни використовують лише для затягування війни та продовження своєї агресії. У тому ж Стамбулі, під час переговорів, вони погрожували захопленням нових областей, якщо Україна просто не віддасть і не зробить того, що хоче Путін. Тобто знову таки, Кремль може використати черговий раунд переговорів для того, щоб просто віддалити погрози Трампа, ще більше легітимізувати Путіна на міжнародній арені, і, звісно, продовжувати свою агресію в Україні. Хоч у The Times, напередодні візиту президента України до Вашингтона, і з’явилася схвальна стаття, де зазначалося, що "Зеленський переміг Трампа" у цій дипломатичній грі за першість у дружбі з лідером США – мовляв, у п’ятницю, 17 жовтня, він приїде до Білого дому вже "не як прохач допомоги, а як друг і партнер", – насправді для президента США Україна залишається радше інструментом, або, висловлюючись його ж термінами, "картою" у великій геополітичній грі проти Росії та Китаю, що стоїть за нею. Так, Зеленський справді засвоїв уроки, що в кімнаті з Трампом може бути "лише одна діва" і треба її постійно хвалити та погоджуватися з нею, навіть, якщо та говорить про війну між "Албанією та Азербайджаном", однак це не впливає на підсумкові рішення лідера США. Трамп, схоже, продовжує грати у свою улюблену гру – політику "і вашим, і нашим", зберігаючи притаманну йому непередбачуваність, щоб залишатися у центрі уваги й мати змогу маневрувати – демонструючи прихильність до України, але не розриваючи контактів із Путіним. Його стратегія полягає у створенні постійної невизначеності: ніхто не знає, чи черговий комплімент Зеленському означає справжню підтримку, чи лише елемент торгу з Москвою. У цій грі Трамп, як і раніше, виставляє себе посередником миру, але бачить себе головним режисером глобального спектаклю, де навіть війна в Україні стає лише сценою для його власного політичного шоу.Читайте також: Чи розбудять Європу "зелені чоловічки" та один професор