Силу, з якою більшість наших чиновників і частина громадянського суспільства борються одне з одним за владу та вплив, я можу порівняти хіба зі сценою з "Пекла" Данте — коли вони з Вергілієм спускаються до широкої, темної, брудної ріки — Стіксу, у якій душі загрузли в болоті.Ті, що піддалися гніву, б’ються, кусаються, топлять одне одного в багнюці, а ті, що пригнічували свій гнів, лежать під водою, бурмочучи слова злоби крізь бульбашки.Як іншу алегорію можу сказати, що ми не вміємо цивілізовано поводитися зі своїм статусом, як бідняк не вміє поводитися з виграними в лотерею грошима.Читайте також: Хто сформує нову владу після війни: фаворити й можливі сценаріїЦе стосується й егоїстичної та зарозумілої поведінки "зверху", і не завжди адекватних вимог "знизу".Думаю, що через молодість нашої демократії в нас немає багатьох потрібних для функціонування суспільства культур: культури багатства, культури влади й культури служіння.Іноді напруга, з якою ми боремося між собою, здається мені більшою, ніж енергія, спрямована проти агресора.І це лякає. Це стосується передусім тих, хто далі від фронту.Можливо, саме тому багатьом військовим усе важче даються вилазки в тил.ДжерелоПро автора. Віталій Дейнега, колишній заступник міністра оборони, засновник фонду "Повернись живим"Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.