Про це розповів у інтерв'ю Еспресо колишній міський голова Херсона Володимир Миколаєнко, який понад три роки провів в полоні росіян.Він розказав про свої емоції після звільнення з полону."Це було дійсно свято. Але якщо відверто, то інформації ми заздалегідь не мали. Просто, навіть коли тебе виводять з камери, ти не знаєш, куди тебе далі поведуть. Чи в іншу камеру підселять, або дійсно здійснення мрії буде відбуватись і ти потрапиш додому", - сказав Миколаєнко.Він додав, що перший раз його вивели 20 серпня. "Завели в іншу камеру, яку ми називали всі порталом, бо знали, що з цієї камери хлопців відправляють на обмін. Нас було четверо осіб. Дмитро Хилюк, журналіст, Євген Вовк і Дмитро Юзвак. Ну і я четвертим. Нас переодягли, зважили, заміряли зріст, сфотографували, змусили підписати заяви, що ми не маємо начебто ніяких претензій до цієї країни, під назвою Росія. І ми очікували, бо нас переодягли у військову форму, ми очікували на обмін. До нашого розпачу і здивування, 21-го числа нас знову перевдягли в арестанську цю робу, сказали, що Україна не хоче нас бачити. Ну, зрозуміло, ми розуміли, що це брехня, що це так, знаєте, такі певні маніпуляції. І відправили по камерах", - розповів ексмер. Миколаєнко наголосив, що дуже був вдячний Господу, що очікування обміну і потім повернення до камери відбувалось тільки одну добу."Бо в мене в камері сидів хлопець, який отак очікував 21 день. Потім його повернули в камеру і просто уявіть собі його психологічний стан. А потім 23-го знов відчиняються двері, кажуть виходь. Я не встиг навіть одягнутись, і тут вже чекає мене оця військова форма, якесь взуття, на два розміри менше, ніж мені потрібне. Але навіть у цих черевиках я був готовий хоч повзти, але додому. Нас посадили в автозак вдвох з Дмитром Хилюком. Нас тільки двох відправили, скоріше за все, на Москву, де ми прочекали добу в аеропорту. Там скомпонували групу із порядка 150 військовополонених українських. І 24-го (серпня 2025 року, - ред.). зранку нас посадили в літак і відправили додому", - сказав він.Ексмер зауважив, що найголовніші почуття були саме тоді, коли вони потрапили на територію України, коли ми побачили рідні обличчя. "Коли ми зустрілися з представниками наших урядових делегацій, зустрілись там з волонтерами, по великому рахунку зустрілись з ріднею, тому що ми, як я відчуваю, ми всі абсолютно рідні люди, і ми один одного розуміємо, і ми один одним пишаємось, і ми один одного любимо", - підсумував Миколаєнко.