Україна знову стоїть перед знайомим вибором – швидкий експорт чи довгий розвиток. Мито на експорт ріпаку, яке почало діяти з вересня 2025 року, стало точкою поділу інтересів. Одні бачать у ньому удар по трейдерах, інші – шанс на відродження переробки. Істина, як завжди, посередині.

Ми це вже проходили

У 1996–1998 роках Україна вже запроваджувала експортне мито – тоді на насіння соняшнику. Рішення здавалося ризикованим: трейдери лякали падінням валютних надходжень, а експортери – втратою ринків. Та сталося навпаки. За кілька років в Україні сформувалася одна з найпотужніших у Європі олієпереробних галузей. Мито тоді не зруйнувало ринок, а змінило його структуру. Під нього запрацювали кредити, податкові стимули, будувались заводи – і додана вартість залишилась у країні.

2025-й: ріпак і нова спроба

Тепер у фокусі – ріпак і соя. З 4 вересня 2025 року експорт насіння обкладається 10-відсотковим митом. Мета – залишити сировину в Україні, дати переробникам роботу, а країні – валюту від готового продукту. Перші тижні були хаотичними. Експорт практично зупинився – через неузгоджені документи, різночитання між відомствами, непевність із походженням сировини. Після трьох тижнів гострих дискусій зацікавлені сторони – Міністерство економіки, Митниця, Міністерство фінансів, Торгово-промислова палата, аграрні асоціації та експортери – узгодили остаточні пакети документів, необхідні для отримання висновку про походження. І лише тоді ситуація почала стабілізуватися. У вересні переробка різко пішла вгору: понад 250 тисяч тонн ріпаку перероблено за місяць, вироблено близько 120 тисяч тонн ріпакової олії, з яких понад 108 тисяч тонн експортовано – майже втричі більше, ніж торік. Мито спрацювало не як бар’єр, а як фільтр. Сировина залишилася вдома, а додана вартість – теж.

Політичні пристрасті й економічні наслідки

Як і у 1990-х, довкола мита розгорілися політичні суперечки. Великі зернотрейдери втратили звичну схему «швидких обсягів», переробники – навпаки, отримали сировину, фермери – можливість продати без демпінгу. Утворилася нова рівновага: держава бере частину валютних доходів митом, виробник отримує більший стимул переробляти, а трейдер – шанс адаптуватися, купуючи вже олію.

Мито і підтримка

Мито не є панацеєю. Воно працює лише там, де поруч існує підтримка виробника – кредити, пільгові програми, стабільність правил. Саме тому нинішня політика виглядає логічною: вибіркові мита плюс підтримка агровиробника. Гроші, які залишаються в державі, частково повертаються у вигляді кредитів і пільг. А трейдери, які раніше просто перепродавали насіння, тепер можуть інвестувати у власні переробні лінії. 

Післямова

Україна не може вічно експортувати лише насіння. Вона має експортувати результат праці – продукт, який створює вартість. І якщо ріпак стане початком цієї логіки, то мито – не покарання, а перший крок до економічної зрілості.