Президент США Дональд Трамп заявив у розмові зі своєю онукою Кай Медісон, що сподівається переконати Путіна. Поблажливість президента Сполучених Штатів до російського диктатора  наводить на думку, що Дональд Трамп і досі не здатен усвідомити наскільки багато поставлено для Заходу в Україні. Навіть більше, політика Трампа, котра полягає в постійному відсуненні «червоних ліній», провокує зростання ескалації у російсько-українській війні та гарантовано призводить до того, що Москва ще більше нахабніє і ескалює.

Та попри всю допомогу Україні, і досі не проглядається не тільки єдиного західного антипутінського фронту, а й європейська коаліція протистояння Москві є недостатньо ефективною.  Адже вона дотримується системи уявлень, які виключають рішучі дії проти Російської Федерації. У той час, коли важливість колективної сили Заходу в протистоянні геополітичним викликам, що спровокувала Росія своїм вторгненням до України, набуває ще більшої актуальності.

Путін збільшив ескалацію у війні в Україні, але західники й досі не хочуть зрозуміти з ким вони насправді мають справу. Не стільки з державним діячем, скільки з босом клептократичної мафії в імперії, що занепадає. Кремлівський фюрер  – втратив зв’язок з реальністю, він жорстокий і оточений підлабузниками, які дуже бояться сказати йому правду. Для російського диктатора немає правил, немає співчуття, його єдина мета – домінувати у світі. Будь-який світовий лідер, який цього не усвідомлює, недалека особа.

Путінський катастрофічний прорахунок, коли він думав, що зможе підкорити Україну за тиждень чи два, викрив не лише його моральну розбещеність, а й його стратегічну некомпетентність. Тим часом Дональд Трамп залишається людиною без основоположних переконань, яка часто повторює думки того, хто останнім пестив його его. І ці дві персони, які мають основоположний вплив на подальший перебіг світової історії, є відбитком нашої політичної епохи.

Проблема Путіна зараз полягає в тому, що він зайшов вже занадто далеко, щоб зупинитися. Якщо він поступиться і погодиться на якесь, хоча б мінімальне компромісне рішення, то його ліквідує власне оточення. Парадоксальність ситуації в тому, що вбиваючи українців, він зараз бореться за власне життя. На будь-яких переговорах він знову повторюватиме свої абсурдні вимоги 2022 року і не відмовиться він них, якщо не програє. Тому вести переговори з Путіним: не вірити нічому, що він скаже, і завжди припускати найгірше.

Не тільки українці, але й поляки, прибалти та фіни, чудово знають, що як тигр не змінює смуг, так і російський ведмідь не змінює своєї імперської шкури. Від царських часів до радянської комуністичної влади для Росії це залишається незмінним. Але поки що, не дивлячись на всі зусилля, ніяк не вдається донести до Заходу, що в разі зникнення державності України, – це завдає такого удару по західній демократичній цивілізації, що призведе до початку втрати нею її  домінуючої ролі у світі. На карту поставлено настільки багато, що з осмисленням цієї страшної небезпеки вже немає часу далі затягувати.

Нинішня критична ситуація є прямим наслідком того, що десятиліттями Захід тримав Україну на прозі Європи. Як політичні мантри постійно звучало: ваш вступ до ЄС і НАТО не часі, ви ще не готові до вступу в Європейський Союз та Північноатлантичний альянс, ви ще не виконали всіх вимог для такого відповідально вступу. Але водночас до цих колективних структур без проблем, авансом приєднувались країни, які на початку не відповідали їхнім стандартам, а Україні постійно вказували на двері, удаючи, що все це робиться тільки для її блага.

Тепер же для «блага України» надається зброя в таких кількостях, що її ледве вистачає для того, щоб хоч якось відбивати постійні атаки ворога. Хоча очевидно, надання озброєння, яке б зруйнувало логістику постачання на окуповані московитами українські території, що межують з лінією протистояння, могло б різко змінити ситуацію на фронтах цієї страшної затяжної війни. 

Маючи справу зі збожеволівшим диктатором, годі й думати, що з ним можливо взагалі про щось домовитись. Тільки відкинувши Московію до кордонів січня 2014 року, можна думати про досягнення домовленостей з нею. А поки Москва і Санкт-Петербург під час війни живуть так, нібито ця війна їх взагалі ніяк не стосується, марно сподіватися на те, що населення Росії буде здатне хоч щось заперечувати російському диктатору.

Наразі все виглядає таким чином, як вбивця нападає на слабкішу людину, а перехожі їй співчувають, проте з допомогою, щоб вона могла відбитися, зволікають. Зовсім не думаючи чомусь про те, що можуть стати наступними жертвами. Чи морально це, коли західні цивілізовані країни, вважаючи, що прикриті парасолькою НАТО, думають, що таким чином здатні умиротворити вбивцю?

Нині дуже важливо визначитися з тим, чи президент США Дональд Трамп дійсно готовий змінити свій курс щодо Путіна, чи він імітує трансформацію своїх поглядів, щоб дати диктатору час на зміну ситуації на фронтах війни? Хочеться сподіватися на перше. Але для боротьби з Російською Федерацією на рівних потрібна зовсім інша допомога, про що вже багато разів заявляли відставні американські генерали.

Адже тоді можна буде говорити, попри те, що Трампу знадобилося 9 місяців, аби зрозуміти, що з Москвою краще вести переговори з позиції сили, ніж з позиції слабкості, його адміністрація готова підштовхнути Путіна до завершення війни, продемонструвавши йому, що шансів перемогти Україну у нього немає.

Однак жорсткіша політика щодо Росії спрацює лише у тому випадку, коли Україна зможе використовувати надані боєприпаси для удару по ключових російських об’єктах, а Європейський Союз зробить кроки для значно більшої підтримки України та припинить купувати російську нафту. А президент Америки Дональд Трамп, після зміни своєї риторики, різко посилить свою політику щодо Російської Федерації реальними діями. 

Адже поки виглядає так, що геополітичний компас Дональда Трампа крутиться в різні боки, і тому важко спрогнозувати, чи не може знову змінитися його риторика вже завтра або післязавтра. В нього немає фундаментальних переконань, а невпинне бажання мати більше влади, грошей та добре виглядати на телебаченні, щоденно диктує йому нові  примхи.

І важко зрозуміти, чому навіть зараз Трамп не бажає застосовувати більші санкції проти Росії. Коли Путін від січня 2025 року просто морочив йому голову «бажанням до миру», щоб виграти для себе більше часу для продовження своєї війни в Україні та гальмувати надходження українцям американської зброї.

Раніше колишній президент США Джордж Буш-молодший заявляв, що він заглянув в очі Путіна й «зрозумів його душу». Цікаво, настане момент, коли Дональд Трамп перестане бачити в путінських очах «бажання миру», а побачить «бажання війни»?

Адже тепер тільки від президента Трампа залежить, чи російсько-українська війна закінчиться найближчим часом. Путін хоче видати за перемогу, те що він зав’яз в Україні. Тож, можливо, варто допомогти Україні по-справжньому, уникнувши цим початку Третьої світової війни?