Реально, що може статися – це не розпад Росії, а дистанціювання у різному ступені і з різних причин різних регіонів РФ від Москви, як єдиного центру, як маркера ідентичності путінської Росії.

Вже зараз це колосальна прихована політична проблема «вічної» Росії (єдиний центр, а не «єдина Росія»). Під час воєн та історичних криз головний і єдиний центр Росії, незважаючи на свою могутність, не справляється як із зовнішніми ударами, так і внутрішніми проблемами. Території царської та радянської Росії починають інстинктивно відсуватися від політичного Центру-Москви. Іноді владі вдавалося впоратися з цією проблемою.

Так, Петро Перший переніс столицю з Москви до Санкт-Петербурга. У той час як Микола Другий під час катастрофічної Першої світової війни зробив помилку – він лише змінив назву столиці російської імперії на Петроград, вважаючи за краще терпляче чекати кінця царської Росії і власної смерті.

Захопивши владу у 1917 році, більшовики відразу відмовилися від революційного Петрограда, завдяки якому вони захопили владу в усій Росії, і перенесли столицю до Москви, яка не підозрювала про підступність і жорстокість більшовиків. З тих пір Москва ревно стежила за тим, щоб жодне місто у СРСР не було суперником могутнього Центру.

Друга світова війна («Велика вітчизняна війна») остаточно зробила Москву містом «самодержавства, величі» і долею Росії. Гасло тих часів: «велика Росія, а відступати нікуди – позаду Москва». Все, що відбувається у Москві – перевороти, Перебудова, ГКЧП, 20-річне царювання Путіна як вічного Правителя – потім розтікається по всій Росії.

Так було доти, доки Кремль не вирішив напасти на Україну і повернути її в лоно Росії, як колишню «перлину СРСР». Але виявилося, що Україна запекло чинить опір і не хоче ніяк повертатися у СРСР-2.

Більш того, несподівано для Москви і населення інших регіонів Росії Україна переносить військові дії на територію Росії, що створює різні тяготи війни для різних регіонів Росії. Одним регіонам доводиться терпіти потужний військовий тиск ЗСУ, а інші регіони Росії не відчувають війни, насолоджуються життям і навіть заробляють на цій війні. У міру погіршення ситуації на фронті для Путіна у РФ стали проявлятися поки що приховані, але реальні межі між різними частинами Росії.

Критерієм латентного прояву різних Росій є: ставлення до СВО, до злочинної війни в Україні, міжнародна ізоляція путінської Росії, чого не очікував ні Кремль, ні середній клас, погіршення економічної ситуації та напружене ставлення до Центру-Москви, який виявився не здатним вивести РФ з кризи. Це погане поєднання негативних факторів для Москви.

Зараз можна чітко виділити п'ять реальних факторів Росії:

1. Московська Росія. Величезний 17-мільйонний мегаполіс, який втягнув у себе владу і власність Росії. Москва не відчуває тягарів війни і робить вигляд, що у світі нічого не відбувається.
2. Провінційна Росія, включаючи великі етнічні локації. Для них війна і труднощі ще не почалися.
3. Кавказ, який вже давно не підкоряється Центру і є потужним джерелом агресивної міграції у Центр-Москву. Кавказ тільки чекає різкого загострення ситуації у Москві, щоб заявити про свої права і плани.
4. Європейська частина Росії, яка, з одного боку, опинилася втягнутою у війну з Україною, а з іншого, несподівано зрозуміла, що у РФ не діє принцип солідарності – тепер кожен за себе. Ні Москва, ні хтось інший з інших регіонів РФ не співчуває бідам міст і сіл Європейської частини Росії, які повністю потрапили у війну проти України, і не кидається їм на допомогу. Тому в наших інтересах, щоб саме європейська частина Росії раніше за інших відчула себе «покинутою» Центром.
5. Далекий Схід і Сибір, які впевнені, що далі Європейської частини Росії війна не просунеться і не торкнеться інших регіонів Росії за Уралом. Деякі таємно розраховують не на захист Москви, а на милість і захист Китаю, який щільно опікується цими регіонами.