У огляді Еспресо пригадає, як Лев Ребет став один з провідників Організації українських націоналістів та чому радянська влада його так боялась, що підступно убилаРання біографіяНародився Лев Ребет 3-го березня 1912 року в Стрию, на Львівщині, в сім'ї поштового урядовця. Ще з дитячих років з відданістю говорив про українську національну ідею. Вже в 15-річному віці, навчаючись Стрийській українській гімназії, став членом Української Військової Організації (УВО). Після заснування Організації українських націоналістів у 1929 році вступив до її лав, за рік очолив осередок на Стрийщині. Закінчив юридичний факультет Львівського університету.Після вбивства 15 червня 1934 року членами ОУН міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького, Ребета разом зі Степаном Бандерою, Миколою Лебедем та іншими діячами ОУН заарештувала польська поліція. Однак за браком доказів Ребета відпустили.Із 1935 року до початку 1939 року, був провідником Крайової Екзекутиви ОУН на західній частині сучасної Україні. Після розподілу Польщі між нацистською Німеччиною та Радянським Союзом у вересні 1939 року Ребет виїхав до Кракова, звідти керував розвідкою. У роки Другої світової війниЗгодом, після розколу ОУН на мельниківську та бандерівську фракції, підтримав Степана Бандеру і з квітня 1941 року був члено ОУНР.Коли 22 червня 1941 року розпочалась німецько-радянська війна, Ребет у складі бандерівської групи вирушив до Львова. Увечері 30 червня 1941 року в Львові, який покинули радянські війська, було проголошено Акт відновлення Української держави. 5 липня Ребета призначили заступником керівника Західноукраїнського уряду, який очолював Ярослав Стецько.Після проголошення Акту відновлення Української Держави нацисти почали репресії проти українських діячів. Німецька влада вимагала від Степана Бандери та Ярослава Стецька відкликати цей Акт, але, не отримавши згоду, перейшла до арештів.6 липня 1941 року гестапо заарештувало Степана Бандеру у Кракові, а 9 липня –  голову Українського державного правління Ярослава Стецька у Львові. Після цього Лев Ребет перебрав його обов’язки і став представником ОУН(б) в Українській національній раді, яку очолювали Кость Левицький та митрополит Андрей Шептицький.12 липня німці заарештували ще кількох членів уряду – Дмитра Яціва, Романа Ільницького, Володимира Стахіва та самого Лева Ребета. Усіх їх перевезли до Берліна, де впродовж двох місяців вимагали відкликати Акт відновлення Української Держави. Оскільки Бандера, Ребет, Стецько та інші категорично відмовилися, їх відправили до концентраційних таборів. Лева Ребета після допитів у Кракові ув’язнили в концтаборі Аушвіц, де він пробув до грудня 1944 року. Лев Ребет, фото: uinp.gov.ua Лев Ребет після війни: політична діяльність і розкол в ОУНВлітку 1944 року була створена Українська головна визвольна рада (УГВР) — орган, який взяв на себе керівництво повстанським рухом. До складу її Президії увійшла дружина Лева Ребета, Дарія Ребет. Після звільнення з концтабору, в жовтні того ж року, Лев Ребет, за дорученням УГВР, виїхав до Мюнхена. Там він представляв український визвольний рух. Очолював організації ОУН у Мюнхені, у 1945-1948 роках виконував обов’язки головного судді Закордонних частин ОУН. Згодом Ребет став одним із її керівників, а ще пізніше – головою.У 1948 році в середовищі бандерівського крила ОУН стався перший великий розкол. Лев Ребет разом з іншими лідерами виступив проти авторитарного курсу, який підтримували Степан Бандера та Ярослав Стецько. Попри спроби примирення у 1953 році, у лютому 1954-го конфлікт став остаточним.Бандера й Стецько закликали повернутися до ідеї "Україна для українців", а Ребет відстоював демократичну програму ОУН 1943 року з гаслом "Свободу народам, свободу людині!"Ребет вийшов з ОУН(р) і створив нову структуру –  Закордонні частини ОУН. Перебуваючи в еміграції, Лев Ребет активно займався науковою та публіцистичною діяльністю, співпрацював із виданнями "Українська трибуна", "Час" та "Сучасна Україна".Ребет наполягав на створенні незалежної демократичної Української держави. Наголошував, що вона може бути сформована лише в незалежній Україні. Лише "самостійна держава є найпридатнішою для розвитку етнічної спільності".Концепція Ребета, за якою "теорія народного суверенітету породила наскрізь стихійний рух, який багато народів, а навіть етнічних груп, підняв до рівня націй", і проектування її на український народ, вибивалася з радянської ідеології й була визнана комуністичною верхівкою небезпечною, тому віддали кривавий наказ на його знищення.Вбивство Лева Ребета – "найнебезпечнішого діяча"Радянська влада неодноразово вимагала видачі оунівців та упівців, у тому числі й Ребета, начебто за співпрацю з німцями. Кілька разів його намагались викрасти, але врешті-решт ухвалили рішення вбити. КДБ характеризував Ребета, як одного з найнебезпечніших діячів. Убив Ребета агент Богдан Сташинський. Рівно через два роки він вбив також і Степана Бандеру.12 жовтня 1957 року на сходах у будинку на Карлплатц у Мюнхені, де тоді була редакція "Українського Самостійника", із загорненого у газету пристрою, який вистрілював струменем синильної кислоти. Виготовили його у московській лабораторії, яка називалась "спеціальним кабінетом", "камерою", а за часів КҐБ "спецлабораторією № 12". Зараз у структурах ФСБ вона називається "лабораторією Х".У мить зустрічі вбивця Сташинський, або ж Йозеф Леман, ще по-іншому називали  – Зіґфрід Дреґер, Ганс-Йоахим Будайт, Олександр Крилов, скерував пристрій просто в обличчя Ребета і натиснув на спускову пружину. Як і було задумано у Москві, при вдиханні випари отрути швидко потрапляли до крові жертви і спричиняли закупорення судин її головного мозку. Смерть Ребета настала за півтори хвилини, але жодних слідів втручання на його тілі не залишилося. Згідно з лікарською експертизою причиною смерті назвала серцеву недостатність."Я чекав перед будинком. Після 10-ої години я побачив, як він йшов від зупинки трамваю, я повернувся й пішов у напрямку будинку. Піднявся на одні сходи вгору, до першого поверху. Я відбезпечив зброю – почекав у коридорі на першому поверсі й за якийсь час почув, що вхідні двері відчинилися", – описував момент перед "вистрілом" Сташинський, йдеться на сайті Історія Пласту. фото: uinp.gov.ua Українська емігрантська преса повідомила про смерть Лева Ребета власне через серцевий напад. І лише пізніше стало відомо, що він помер внаслідок отруєння.Сташинський заявив, що йому сказали, нібито Ребет був "провідним теоретиком українців в еміграції". Мовляв Ребет "опрацьовував для своїх газет не стільки хроніки подій дня, скільки, у першу чергу, ідеологічні питання".Замітаючи сліди, Сташинський через Франкфурт та Берлін повернувся до СРСР.  За цю операцію його нагородили фотоапаратом "Контакс". 15 жовтня 1959 року за такою ж схемою, але вже з більш вдосконаленої зброї Богдан Сташинський убив Степана Бандеру, цього разу з використанням цианистого калію.Історик Владислав Гриневич зазначав, що Ребет безумовно був одним з провідних ідеологів руху українських націоналістів."Саме те, що КҐБ виділило його до числа одного з найбільш небезпечних діячів, свідчить те, що було влаштовано проти нього атентат. І він загинув від рук агента КҐБ Сташинського, спеціально засланого туди. Можна ще сказати про те, що кагебісти – вони убивали, як то кажуть, чільників. І враховуючи те, що Ребет був чільником однієї із ланок ОУН, він являв собою небезпеку.Водночас намагалися так все спровокувати, що немов би це його політичні опоненти, самі ж українські націоналісти, знищили. І відносно не так давно стало відомо, що цей замах було вчинено КҐБ", – розповідав він для Радіо Свобода.