Україна вкрай потребує повернення своїх громадян додому, як тільки безпекова ситуація стане кращою.

Проте формуючи державні практики та політики добровільного повернення варто зважати не тільки на настрої українців за кордоном, але й на ті умови, які складаються в країнах їхнього перебування.

Одна з таких умов – припинення дії статусу, який українцям надає Тимчасова директива ЄС. Термін її дії весною 2025 року був подовжений ще на два роки – до 2027 року, проте, очевидно, востаннє.

16 вересня Рада Європейського Союзу схвалила рекомендації для держав ЄС щодо повернення, реінтеграції та зміни офіційного статусу українців, що перебувають на території країн ЄС внаслідок повномасштабного вторгнення.

Дослівно це означає, що тепер кожна країна ЄС буде надавати українцям можливості переходу від загальноєвропейського статусу захисту до національних дозволів на проживання. Та не все просто.

Насправді процес переходу в більшості країн ЄС розпочався ще до озвученого рішення Ради ЄС. Країни масового перебування українців, зокрема Німеччина, Польща та Чехія, заохочували перехід українців з-під захисту Тимчасової директиви на національні статуси вже протягом останнього року, а в Польщі цей процес стартував ще в липні 2023 року.

Кожна країна встановлює власні правила й вимоги, визначаючи для українців траєкторії майбутнього. Від того, як вони вибудувані, залежить, хто матиме шанс залишитися в ЄС, а хто буде змушений повертатися в Україну.

Найбільше українців сьогодні перебуває в Польщі (близько 1 млн) та Німеччині (близько 1,2 млн), проте спільноти українців суттєво відрізняються. Уже зараз на прикладі цих двох країн видно чинники, що впливатимуть на те, хто буде змушений повернутися, а хто матиме змогу залишитися за кордоном. Ось деякі з них:

1. Вікові особливості та спроможність до самозабезпечення

Різні політики Німеччини та Польщі щодо прийняття українців призвели до того, що країни накопичували різних українців. У Польщі серед українців, що перебувають під Тимчасовою директивою, більшість складають люди віком 27–44 роки. Людей пенсійного віку — найменше (близько 35 тисяч). У той час як в Німеччині людей пенсійного віку 3,5 рази більше, ніж в Польщі (близько 117 тисяч).

Ті, хто міг і може працювати, залишались в Польщі, бо медіанна зарплатня українця (нетто) в Польщі (орієнтовно 4000 злотих на початок 2025 року) наближена до медіанної зарплати нетто по країні (5000 злотих на початок 2025 року) і ця різниця скорочується.

У той час у Німеччині це співвідношення 2600 євро, які в середньому заробляють українці, до 4500 євро в німців.

Натомість кращий соціальний захист Німеччини спонукав людей старшого віку та представників вразливих категорій (людей з інвалідністю; людей, що за різних причин не спроможні працювати та заробляти достатньо для оренди житла та оплати власних потреб) переїздити до Німеччини або від початку шукати захисту саме там.

Зміна польських настроїв та політик ще більше пришвидшить цей процес. Доки Німеччина має соціальний захист, вона виглядає привабливішою для міграції тих, хто потребує соціальної допомоги і не готовий одразу виходити на ринок праці.

2. Мовний барʼєр та барʼєр виходу на ринок праці

У Польщі працевлаштовані більше 70% українців, чому сприяє не тільки легкість вивчення польської та можливість швидко інтегруватися в близькій культурно країні, а і трудове законодавство, яке з 2007-2008 років максимально заохочувало прийняття на роботу громадян України.

В Німеччині офіційно працевлаштовано близько 30% українців. Ця цифра може бути дещо більшою, якщо ми врахуємо невидимі статистиці "міні-джоби" за 500 євро, проте вона істотно менше, ніж в Польщі.

Німецька мова складна, і саме це часто стає бар'єром. Водночас держава дає можливість зосередитися на навчанні — певний час можна жити на соціальну підтримку й безкоштовно відвідувати мовні курси. Але коли мова вже вивчена, влаштуватися офіційно за контрактом у Німеччині все одно суттєво складніше, ніж у Польщі. Крім того, частина тих, хто користується повнотою соціального захисту в Німеччині, обмежена різними факторами вразливості.

3. Незважаючи на щедрий соціальний пакет і Німеччина, й інші країни ЄС мають тенденцію до скорочення підтримки для українців

Це обумовлено і зміною політичних настроїв в цих країнах.

Але якщо в країнах, де ця підтримка була мінімальною від початку, люди уже адаптувалися, вийшли на ринок праці або залишили ці країни, то в Німеччині, де українців на сьогодні перебуває найбільше, це може стати проблемою, бо частина з них свідомо обирали Німеччину як країну, що компенсує вразливість їхнього становища (похилий вік, відсутність можливості працювати таабо сплачувати за житло).

Можливе згортання соціальної допомоги в Німеччині (а соціальні настрої для цього є, як і перші обережні дії зі скорочення цієї допомоги) призведе до появи категорії вразливих людей, яким буде набагато складніше без цієї допомоги та компенсованої оренди житла.

І навіть для тих, хто готовий працювати та шукає можливості працевлаштування, існують певні складнощі:

• Попри декларований інтерес до мігрантів, німецька система залишається складною і бюрократизованою, особливо для переходу між візами та статусами.
• Вимоги для тривалого перебування в країні людей 45+, зокрема, офіційний дохід понад 4000 євро на місяць для накопичення пенсії — майже нереальні для жінок з дітьми або тих, хто ще вивчає мову.
• Ринок житла надзвичайно складний. Українським біженцям компенсується оренда, але знайти житло дуже важко (особливо з дітьми чи тваринами).
• Система дитячого догляду слабка, особливо для дітей до трьох років, що обмежує зайнятість жінок.
  

Обсяг колонки заважає розглянути так само детально Польщу і Чехію, як країни, де перехід українців на національні статуси країн також має багато нюансів.

Утім, ми маємо аналізувати ці фактори, бо коли Тимчасова директива перестане працювати, до України першими почнуть повертатися саме ті люди, які не змогли пройти через систему вимог країн, які їх прихистили. Вірогідно, це будуть найвразливіші громадяни, які потребуватимуть адаптації та підтримки.

Бо, попри стереотипи, понад 50% тих, хто перебуває зараз за межами країни – це не "кияни та львів'яни, які завжди можуть повернутися", а люди з регіонів, наближених до лінії фронту. Тобто ті, хто втратив житло і робочі місця, або ті, хто має малих дітей, або люди похилого віку. І повертатися в Україну вони будуть не тому, що хочуть цього, а тому, що не зможуть забезпечувати собі належне життя за її межами.

Тож державі та суспільству вкрай важливо корегувати власні очікування щодо повернення українців та їхніх соціально-деографічних характеристик, і вже сьогодні розробляти інструменти допомоги своїм громадянам та працювати з суспільною думкою всередині країни, де все ще існує не дуже коректне враження про стан більшості українських мігрантів поза країною.

Ольга Духніч , керівниця напрямку "Демографія і міграція" в Інституті фронтиру