Війна на виснаження про яку так багато говорилося і писалося, де факто, розпочалася. І нам потрібно: а) зрозуміти, що це нова реальність; б) треба думати, як адаптовуватися до цієї нової реальності

Що змінилося?

По суті, Україна та Росія зняли будь-які запобіжники по ударам по критичній інфраструктурі. Єдиною червоної лінією, схоже, залишаються удари по нафотовій інфраструктурі Новоросійська та критичній портовій інфраструктурі Одеси.

Чому?

Головна причина – США, схоже, остаточно визначилися з тим, що їхня економічна ціль – повністю видавити РФ з європейського ринку нафти та газу. Пропозиції Кремля (Дмітрієва) по Арктиці та рідкоземи, схоже, відкладені в сторону. Не викинуті, а відкладені до того моменту, коли в Кремлі приймуть рішення вести переговори, а не водити за ніс.

І тепер ціль Вашингтона – вести енергетичну війну чужими руками. Цих «рук» є кілька. З однієї сторони – це європейці, які прийняли рішення дещо прискоритися і до 2027 року відмовитися від російських енергоносіїв. З іншої – це країни Пеоськоі затоки, які поступово збільшують видобуток нафти і обрізають можливості росіян на ринках Індії та Китаю (збільшення видобутку дещо знизить ціну і робитиме російську нафту менш конкурентною). І, нарешті, третя рука – це українські удари по НПЗ та по транспортній іінфраструктурі російського нафтогазового комплексу. Наші сьогоднішні можливості не дозволять зупинити цю саму інфраструктуру, але є тактикою тисячі порізів.

Чи могло бути інакше?

Поворотною точкою стала, де-факто, відмова Путіна піти на пропозиції Трампа і погодитися на певні поступки. Путін був щиро впевнений, що він зможе водити Трампа за ніс.

Також варто розуміти, що Путін вважає, що він переміг Трампа в тому плані, що він виграв кілька місяців, коли він може робити, майже, що завгодно. Його ставка (я б сказав сліпа віра) на три речі: фронт посиплеться, Україна замерзне, Європа злякається. Такого не буде, але він живе в цих реаліях. Плюс, він перестав мислити категоріями довгих часових періодів. Його планувальний горизонт 5-6 місяців.

Російські еліти та їхні перспективи

Валдай підтвердив відсутність стратегії і ставку на міфи. Наведу лише одну цитату з Путіна «В безпеці ніхто себе не відчуває. Треба повернутися до джерел». Це абракадабра, суть якої –  погоджуйтеся на мої умови, які я міняю по ходу переговорів.

Якщо коротко, в Росії відбуваються наступні процеси:

1. Путін не може і не хоче зупинити війну, а оточення дає йому меседжі, які читаються, як безкінечне продовження війни.
2. При цьому Путіну говорять про безмежність ресурсів, бо йому це подобається. Еліти ж розуміють, що процес іде в безкінечну прірву і готуються до транзиту, хоча бояться про це говорити вголос. Про міфічність безмежності ресурсів розуміють всі.
3. Поки, найбільш готовими до транзиту є тандем Ковальчуки-Кірієнко, хоча, думаю, вони вважають, що їм потрібно продовження війни ще приблизно рік (для добудови чебурнету, збільшення ваги в регіонах і, можливо, через силову складову). Зрештою, іншим головним групам потрібно рік-півтора, щоб бути готовими до транзиту.

Проміжкові висновки

Війна вийшла (можливо остаточно) з власне воєнної логіки і перейшла в стадію економічної пост воєнної логіки великих країн. Схоже, ця зміна поки незрозуміла в Києві майже нікому.

Я залишаюся при думці, що завершення війни буде багато в чому залежати від переговорів США-Китай.

На жаль, вірогідність мобілізації в Росії зростає.

Нам треба готуватися до погіршення енергетичної ситуації.

Але головне, нам потрібно придумати те, якою моє бути Україна в пост воєнній логіці великих країн. Бо ми маємо стати цікавими для переговорників. Статус «щита Європи» хороший, але тільки в дуже короткотривалій перспективі.