Надзвичайно важливі сигнали від Піта Геґсета і Дональда Трампа - він зібрав найвищий американський генералітет і адміралів. Америка готується до війни. Як ми маємо врахувати специфіку того, що відбувається зараз на європейському континенті? Адже Росія не зупиняє своєї агресії.Я б не сказав, що це підготовка до війни. Це радше послідовні кроки адміністрації Трампа з реорганізації та реформування Пентагону відповідно до їхньої стратегії. У контексті України та російської війни прямого зв’язку тут немає.Водночас слід звернути увагу на заяви адміністрації Трампа про дедалі більше розчарування президента Трампа у Путіні, а також на його останні коментарі щодо погіршення стану російської економіки. Це, на мою думку, має більше значення, ніж навіть зустрічі в Пентагоні.Росіян більше, у них немовби більше ресурсів. Але Україна й наші бійці продемонстрували, що ми вправніші, ми стоїмо за праву справу і що це питання життя й смерті для нас, а Росія – держава-агресорка. Які, на вашу думку, є правильні асиметричні дії для України, на яких варто зосередитися нам, українцям, і нашим друзям – партнерам із Центральної та Східної Європи, для того щоб зменшити  російський тиск на нас?Україна проявила виняткову стійкість і незламність. Саме слово "стійкість" дедалі частіше ототожнюють з українцями – з тим, як ви тримаєтеся проти сильнішого ворога, що має значно більші ресурси й водночас абсолютно знецінює власні втрати. Це принципово відрізняє Україну від Росії.Щодо стратегії, тактики та підтримки Заходу, то, на мою думку, президент Трамп справді налякав європейців. Він чітко дав зрозуміти, що одного дня Америка може перестати бути беззаперечним лідером, і що Європа не може повністю покладатися на Сполучені Штати. У цьому я бачу своєрідний "подарунок" від Трампа європейцям – сигнал, який змушує їх діяти рішучіше, дивитися вперед і будувати власну оборонну спроможність на випадок, якщо США більше не виконуватимуть провідної ролі.Це певною мірою нагадує кривавий "подарунок", який Володимир Путін зробив українському народу, розпочавши повномасштабне вторгнення. Він, сам того не бажаючи, подарував Україні відчуття національної ідентичності. Сьогодні ця ідентичність нерозривно пов’язана з вашою стійкістю. Так само президент Трамп, хоч і в інший спосіб, дає Європі шанс підвестися на ноги.Як слушно зауважив прем’єр-міністр Польщі, і ця думка мені дуже сподобалася: "500 мільйонів європейців скаржаться, що 300 мільйонів американців не хочуть захищати 40 мільйонів українців від 140 мільйонів росіян". Це звучить іронічно, але в цих словах є певна частка правди.А якщо говорити про перспективи кооперації між українськими спецслужбами, литовськими, естонськими, польськими? Ми розуміємо, що треба діяти на випередження. Росіяни вже почали, за припущенням, атакувати Данію за допомогою дронів, які вони випускають зі своїх танкерів у Балтиці. Росіяни завжди намагаються працювати під чужим "фасадом", буцімто це невідомо чиї дрони. І подібного буде значно більше.Перспективи зміцнення співпраці між спецслужбами Європи та України є практично безмежними. Яскраве підтвердження цьому – операція "Павутина", в ході якої Україні вдалося непомітно переправити безпілотники вглиб території Росії та завдати ударів по віддалених авіабазах. Те, що місія була проведена з абсолютним дотриманням секретності й без жодних витоків, стало потужним сигналом для західних партнерів.Зокрема, для ЦРУ це стало доказом того, що українські спецслужби здатні надійно зберігати таємниці та залишаються непроникними для російської розвідки. Адже ще до початку війни у Європі та США переважало переконання: "Ми можемо співпрацювати з українцями, але маємо враховувати ризик їхньої компрометації російськими службами, а отже, будь-яка інформація може опинитися під загрозою". Операція "Павутина" розвіяла ці сумніви й довела, наскільки ефективно Україна вміє захищати конфіденційну інформацію.Це підняло довіру західних спецслужб до України на зовсім інший рівень і відкрило можливості для значно глибшої співпраці. Якщо ж Сполучені Штати вирішать зменшити свою активність у війні, зокрема обмеживши обмін розвідкою, настане момент, коли саме Європа повинна зробити рішучий крок уперед. І вона цілком здатна це зробити.Чи то Литва зі своїми невеликими, але надзвичайно дієвими службами, чи Естонія з такими ж ефективними структурами, чи великі та досвідчені служби Франції та Німеччини – потенціал очевидний. Україна вже довела, що є надійним і гідним партнером, з яким варто розвивати співпрацю у майбутньому.Як ви оцінюєте теперішній рівень російських спецслужб? Українцям удалося провести надзвичайно важливу операцію "Павутина" - росіяни пропустили цей потужний удар. Але водночас ми також всерйоз оцінюємо їхній рівень підготовки. Як зростає наш противник – наскільки динамічно й чи лишаються в нього слабкі місця?Ну, знаєте, операція "Павутина" наочно продемонструвала внутрішні слабкості Росії. ФСБ, служба внутрішньої безпеки, очевидно, допустила серйозний провал. СЗР, зовнішня розвідка, теж не забезпечує належної інформації про наміри й плани іноземних урядів.Водночас ГРУ зберігає сильні позиції. Вони добре фінансуються й активно нарощують досвід у так званій "сірій зоні" — диверсійних операціях проти Заходу. Достатньо згадати підпал торгового центру в Польщі, спроби встановити вибухівку на літаках, що вилітали з Литви, чи змову з метою вбивства генерального директора Rheinmetall. Усе це підтверджує, що ГРУ є надзвичайно небезпечною та дієздатною службою. Але, на жаль, росіяни цілком здатні на ще гірші речі.Поки що реакцію НАТО я б оцінив як вкрай незадовільну. Усі ці акти саботажу та економічні збитки, завдані Заходу, не зустріли належної та рішучої відповіді. Путін поводиться, як дворічна дитина, яка постійно випробовує межі дозволеного, і йому надто багато що сходило з рук. Дотепер він особисто, так само як і його служби, не був притягнутий до відповідальності. Якщо Захід і надалі не реагуватиме жорстко на його акти насильства та саботажу, виникає серйозна небезпека ще більшої ескалації.Слабким місцем росіян є їхній простір і їхня стратегічна логістика. Росіяни не можуть закрити все своє небо й усі свої болючі пункти військово-промислового комплексу засобами ППО. Ми бачимо, як горять російські заводи з нафтопереробки. Якщо говорити про карту російської логістики – наскільки вона є вразливою?Це дуже слушне зауваження. Росія справді продемонструвала, що все ще має значний потенціал у сфері оборонної промисловості. Вони змогли відновити старі заводи з виробництва боєприпасів, що залишилися ще з часів холодної війни, так звані законсервовані підприємства, які роками простоювали. Це дало їм можливість швидко наростити виробничі потужності.Втім, слабким місцем залишається логістика. Варто лише виїхати за межі Москви, Санкт-Петербурга чи кількох інших великих міст – і стає очевидним, що інфраструктура по всій території Російської Федерації зовсім не відповідає стандартам XXI століття.Той факт, що українські війська здатні завдавати ударів майже довільно в глибині Росії по стратегічних логістичних об’єктах, лише підкреслює цю вразливість. І, відверто кажучи, це надзвичайно ефективна стратегія.Паралельно бюджет Російської Федерації опинився в умовах різкого дефіциту. Якщо у першій половині 2024 року він складав близько 7 мільярдів доларів, то за перше півріччя цього року вже перевищив 50 мільярдів. Це різке зростання значною мірою зумовлене втратою податкових надходжень від нафтогазової галузі – прямим наслідком українських ударів по ключових об’єктах глибинної логістичної інфраструктури.Росіяни постійно перетинають якісь червоні лінії. Наскільки Дональд Трамп буде готовий рішуче діяти для стримування російської агресії?Дональд Трамп ухвалив низку справді сміливих рішень, проте, як на мене, він не завжди отримує за них належне визнання. На жаль, ці кроки часто затьмарювали інші дії – скажімо, невдала зустріч у Білому домі з президентом Зеленським або гучні заяви про нові санкції, які зрештою так і не були втілені.У його розпорядженні є чимало дієвих інструментів, і важливо використовувати їх системно та у співпраці з європейськими союзниками. Він мав рацію, коли сказав: "Я посилю санкції проти Росії, як тільки Європа припинить купувати її газ і нафту". Водночас, щоб підтвердити серйозність намірів, варто було б самому запровадити принаймні частину цих санкцій, не чекаючи рішень з боку Європи.Сенатор Ліндсі Грем, наприклад, уже готовий у Сенаті підтримати новий пакет більш жорстких санкцій. А ми знаємо, що санкції справді можуть бути ефективними. Путін майстерно вибудовує наратив про їхню нібито неефективність, але це відверта неправда. Насправді однією з головних причин його зустрічі з Трампом на Алясці було прагнення відтермінувати запровадження нових обмежень. І йому це вдалося, адже Путін чудово розуміє реальний стан російської економіки. Він знає, що посилення санкцій, особливо вторинних, а також блокування нелегальної торгівлі нафтою матимуть колосальний вплив. Він починає відчувати тиск часу та усвідомлює, що у нього може не залишитися достатньо можливостей, щоб завершити війну на власних умовах.Коли ми не говоримо про китайських шпигунів, це не означає, що їх нема. Зрозуміло, що Китай доволі активно комунікує з росіянами. Якщо говорити про реальну позицію Китаю і про діяльність китайських спецслужб, зокрема в Центральній Європі та в Україні, наскільки вони зараз активізовані й чи обмінюються вони конфіденційною інформацією з росіянами?Китай має колосальні ресурси. Це дуже багата країна, і комуністична партія цілеспрямовано виділяє величезні кошти на розвиток спецслужб, що вже приносить відчутні результати.Наприклад, коли йдеться про операції проти США, варто згадати мовний чинник: громадян Китаю, які володіють англійською на університетському рівні, у мільйони разів більше, ніж американців, які знають китайську на такому ж рівні. Додаючи ще й чисельну китайську діаспору в Сполучених Штатах, стає зрозуміло, що Китай має значну перевагу у здатності залучати людей, які вільно володіють англійською. Це робить їхні спецслужби надзвичайно ефективними та добре забезпеченими ресурсами.Щодо відносин із Росією, то, на мою думку, вона поступово перетворюється на васала Китаю і дедалі очевидніше стає молодшим партнером у цих відносинах. Показовим став епізод кілька місяців тому, коли президент Сі фактично поставив Путіну умову — не застосовувати ядерну зброю. Адже у разі такого кроку Китай припинив би свою підтримку. Саме тому я завжди вважав, що вся ядерна риторика Путіна була лише блефом.Показовою була реакція Путіна в період пандемії коронавірусу. Ті, хто понад усе цінує власне здоров’я та безпеку, зазвичай не розпочинають ядерних воєн. Однак Путіну вдалося залякати Захід, змусивши його повірити, що він справді може на це зважитися. Сі Цзіньпін фактично прибрав цю загрозу з порядку денного.Позиція Китаю полягає в іншому: вони не хочуть поразки Росії, але й повної перемоги Росії теж не прагнуть. Вони намагаються одночасно грати на обох полях. Яскравий цьому приклад – українська індустрія безпілотників, яка сьогодні випускає тисячі апаратів і значною мірою залежить від китайських компонентів і технологій. Китай свідомо хоче втриматись на двох стільцях, страхуючи свої ставки і намагаючись виграти незалежно від того, чим завершиться війна.Сталося декілька гучних атентатів – умисних убивств політиків. Говорять про російський слід, про використання, зокрема, громадян України в певній грі на знищення представників нашого політикуму і не тільки. Яких заходів варто було б вживати, щоб мінімізувати ризики подібного в Україні?Існує важливий вислів: око за око. Численні вбивства, скоєні в Росії, за повідомленнями українських спецслужб, свідчать про те, що в цю гру можуть грати двоє. На жаль, росіяни можуть мати певну економічну перевагу, використовуючи відчайдушне економічне становище людей в Україні, щоб вербувати їх і доручати їм вбивства або диверсії.Іншим методом є утримання українських полонених, захоплених на полі бою. Росіяни виходять на зв’язок із родинами військових і кажуть: "У нас у в’язниці ваш родич – залежно від вашої співпраці, йому тут може бути або дуже важко, або дуже легко". Вони вдаються до всіх можливих хитрощів.Україна як відкрите й демократичне суспільство має певні обмеження порівняно з противником. Водночас українські спецслужби провели низку вдалих наступальних операцій. Операція "Павутина" переконливо продемонструвала їхню здатність діяти в глибокому тилу Росії. Я завжди вважав, що захист найкраще досягається наступом. Росія має враховувати це в плануванні своїх операцій на території України.Є відчуття, що загальної регуляторної стратегії у світі вже нема й ми переходимо на рівень інтуїтивних дій і повертаємося до часів Big Game -"великої гри". Це було сто років тому, і зараз відбувається великий переділ світу. Ви відчуваєте, що на нас насувається Третя світова війна?Я не думаю, що ми перебуваємо на порозі Третьої світової війни. Так, ми можемо повільно рухатися в цьому напрямку, але до тієї точки ще не дійшло. Що ж до зміни світового порядку – це саме те, що відбувається. Подивіться, як формуються блоки: Україна разом із США та Європою протистоїть Росії, яка має на своєму боці Іран, Північну Корею та Китай.Є також держави-парії і так звані країни БРІКС, зокрема Індія та Бразилія. Вони не займають чіткої позиції, воліючи спостерігати за розвитком подій. Це небезпека, яку Захід не може ігнорувати. Країни на кшталт Південної Африки та інші уважно стежать за цим конфліктом цінностей, не визначаючи, на чий бік вони готові стати.Це не просто битва двох армій на полі бою. Це зіткнення цінностей. Я часто кажу: якщо ви хочете побачити різницю між Україною та Росією, достатньо подивитися відео обмінів полоненими на YouTube. Коли українські військові повертаються додому, вони виснажені, очевидно пройшли через пекло, але щасливі. Вони махають прапорами, цілують землю, обіймають своїх побратимів. Натомість російські полонені повертаються у добрій фізичній формі, нагодовані, одягнені, проте похмурі. Ніхто не святкує. Вони не знають, чи на них чекає в’язниця, чи нове відправлення на фронт. Їхнє майбутнє – це очікування покарання. Якщо й існує наочний приклад різниці у цінностях між Україною та Росією, то це саме він. Тому це щось більше, ніж війна армій. Це трансформація світового порядку, у якому фундаментально різні системи цінностей вступили у пряме протистояння.Є кілька версій того, що сталося з "Північними потоками" внаслідок чого вони перестали працювати. У Польщі затримали українця, ця історія розглядається в контексті можливої української спецоперації. Поділіться власними несекретними міркуваннями щодо цього.Газопровід "Північний потік" багато років залишався болючим питанням у відносинах між Сполученими Штатами та Європою, проходячи крізь кілька каденцій німецьких урядів.Його витоки сягають часів канцлера Герхарда Шредера, який після відставки перейшов працювати до російських нафтогазових компаній і став близьким другом Путіна. Не випадково саме Путін урочисто відзначав його 70-річчя. США роками попереджали Західну Європу про небезпеку залежності від російських енергоресурсів. Але оскільки вони були дешевими, у великій кількості й легко доступними, ці застереження ігнорувалися, і залежність лише зростала.Так сформувалася ситуація, коли європейські країни фактично сприяли фінансуванню російських воєнних зусиль. І той, хто зруйнував "Північний потік", на мою думку, діяв в інтересах перемоги над Російською Федерацією.Президент Трамп нещодавно повторив цю думку, коли його запитали про посилення санкцій проти Росії. Він заявив, що США готові вдатися до жорсткіших заходів лише тоді, коли європейці припинять купувати російський газ і нафту. У Західній Європі справді зростає готовність зменшувати залежність від російських енергоносіїв, і деякі лідери вже пообіцяли повністю відмовитися від них до 2027 року. Однак це ще перспектива на роки, тоді як сьогодні величезні кошти продовжують надходити до російської економіки, підтримуючи її військову машину. Європа має діяти швидше й скорочувати імпорт російських енергоносіїв ще до появи повноцінних альтернатив. Часткове рішення можуть дати поставки американського зрідженого газу та енергоносії з Близького Сходу.Можливостей для дій значно більше, однак, імовірно, саме "шокова терапія" з боку президента Трампа може змусити європейців прискорити цей процес.