У жовтні 2025-го виповниться два роки від початку чергової війни на Близькому Сході. За цей час Ізраїль так і не здобув повної та остаточної перемоги на полі бою. Водночас Нетаньягу та Ко зазнали нищівної поразки на інформаційному фронті. На зміну закордонній підтримці Ізраїлю в день терористичної атаки 7-го жовтня дуже швидко прийшла критика ізраїльських ударів у відповідь. Численні цивільні жертви в Газі вийшли на перший план, затьмаривши вбитих та викрадених ізраїльтян. Вже за десять днів після початку воєнних дій пропалестинські пости можна було зустріти в соціальних мережах вчетверо частіше, ніж проізраїльські. А до осені 2025-го невдоволення Ізраїлем та його військовою політикою досягло піку. Реклама: По всьому світу відбуваються демонстрації солідарності з Палестиною та палестинцями. По всьому світу лунають прокляття на адресу Біньяміна Нетаньягу та звинувачення ізраїльського керівництва у військових злочинах. По всьому світу можна побачити графіті "Stop Genocide" і "Free Gaza". Однак серед численних антиізраїльських голосів є виняток, і цей виняток – Україна. В нашій країні майже не критикують ізраїльську армію та її методи. У наших містах ніхто не мітингує на підтримку Гази. На наших вулицях не красуються пропалестинські гасла. Із перших місяців війни саме Ізраїль став беззаперечним фаворитом наших співвітчизників. Опитування КМІС, оприлюднене в грудні 2023-го, показало, що 69% українських громадян симпатизують ізраїльтянам і лише 1% – палестинцям. Для порівняння: у той же період у США 38% опитаних підтримували ізраїльтян та 11% – палестинців. А у Великій Британії кількість симпатиків Ізраїлю та Палестини взагалі виявилася однаковою: по 19%. Фактично масова солідарність з Ізраїлем в українському суспільстві не мала та не має аналогів за кордоном. Але якщо після 07.10.2023 Україна стала світовим рекордсменом за рівнем проізраїльських настроїв, то Ізраїль після 24.02.2022 було складно назвати найбільш проукраїнською державою на планеті. Річ не лише в тому, що уряд Нетаньягу від самого початку уникав конфронтації з Москвою, не приєднався до антиросійських санкцій і дуже довго утримувався від постачання озброєнь в Україну. Найважливіше те, що політика обережного нейтралітету знайшла відгук у ізраїльському суспільстві. Під час опитування, проведеного Ізраїльським інститутом демократії навесні 2022 року, 60% респондентів погодилися з твердженням "рішення Ізраїлю не приєднуватися до західних санкцій проти Росії правильне". А 67% ізраїльтян відкинули твердження "Ізраїль має надати Україні не лише гуманітарну, а й військову допомогу". Схожі результати продемонструвало й інше опитування, проведене інститутом "Маагар Мохот" рік по тому. Навесні 2023-го більшість респондентів (63%) погоджувалися з офіційною позицією Ізраїлю в російсько-українському протистоянні. 72% виступали проти постачання зброї Києву. А 56% заявили про ризик погіршення відносин із Росією в разі, якщо Ізраїль буде залучено до чужої війни. Таким чином українські симпатії до Ізраїлю в 2023–2025 роках нагадували не бурхливий роман двох воюючих країн, а радше історію нерозділеного кохання. І, якщо розібратися, відсутність взаємності виявилася закономірною. Щонайменше з 2014-го в Україні існує своєрідний культ ізраїльської держави. Протягом багатьох років пасіонарні українці розглядали Ізраїль як країну-ідеал та країну-зразок, на яку необхідно рівнятись. "Ми маємо стати другим Ізраїлем!" – цю думку неодноразово озвучували вітчизняні лідери думок. Проте в Ізраїлі такого проукраїнського культу ніколи не було. До нашої країни в ізраїльському суспільстві могли ставитися позитивно, однак її не сприймали як омріяний ідеал і взірець для наслідування. Нікому в Ізраїлі не спадало на думку заявити: "Ми маємо стати другою Україною!". Коли на Близькому Сході розпочалися бойові дії, Україна одразу ж ототожнила себе зі своїм багаторічним ідеалом – Ізраїлем. І надалі мільйони українців розглядали чужу війну крізь призму цього романтичного ототожнення. Але більшість ізраїльтян не мала резону асоціювати себе з Україною. І для Ізраїлю характерне не романтичне, а прагматичне ставлення до чужої війни. А якби холодний прагматизм взяв гору в Україні? Мабуть, тоді багато наших співвітчизників дійшли б висновку, що раціональних причин вболівати за Ізраїль у нас немає. Оскільки військова політика Нетаньягу не принесла нам якихось практичних вигод, а радше навпаки. По-перше, військові дії Ізраїлю відволікають планету від російсько-українського протистояння. Що уважніше за кордоном стежать за подіями на Близькому Сході, то більше кремлівська агресія проти України відступає на другий план. Що активніше закордонна публіка співпереживає Палестині та палестинцям, то менше співчуття дістається українським жертвам. По-друге, будь-яка близькосхідна ескалація поглинає цінні ресурси, яких у світі не так багато. Достатньо згадати, як американські детонатори для ракет ППО, які мала отримати Україна, поспіхом перенаправили на Близький Схід – напередодні війни Ізраїлю з Іраном. А сама війна, хоч і тривала лише дванадцять днів, ще сильніше загострила дефіцит ракет-перехоплювачів на Заході. По-третє, ізраїльські удари по цивільній інфраструктурі стали зручним тлом для посилення російських атак проти України. За повідомленням агентства Bloomberg, у Кремлі уважно спостерігають за воєнною кампанією Нетаньягу. Путін вважає операцію в Газі жорсткішою, ніж його власна війна в Україні. Російський диктатор зазначає, що уряди США та Європи загалом прийняли ізраїльську кампанію, і це нібито підриває їхню критику Москви. По-четверте, ізраїльські військові здобутки не спонукають колективний Захід повірити в перемогу Києва. Україну з Ізраїлем ототожнюємо лише ми самі. А для західних спостерігачів набагато зручніше порівнювати Ізраїль із Росією – хоча б тому, що РФ теж не дружить із міжнародним правом. Відомий Стів Віткофф навіть встиг запропонувати "ізраїльську модель" для українських територій, що їх захопили росіяни. "Це буде так само, як Ізраїль окупує Західний берег. Україна ніколи не відмовиться від свого суверенітету. Але реальність така, що це буде окупована територія, а взірцем є Палестина", – пояснив журналістам The Times співрозмовник із Білого дому. Отже, підіб'ємо підсумки. Майже два роки Ізраїль проводить військову кампанію, яка Україні зовсім не вигідна. У певному сенсі ця кампанія навіть зіграла на руку нашому супротивникові. Проте українське суспільство підтримує військові зусилля Ізраїлю охочіше, ніж будь-хто інший на планеті Земля. Що це, якщо не справжня закоханість? Щира, трохи наївна та абсолютно безкорислива? Закоханість, яка не терпить егоїстичних розрахунків і може залишатися нерозділеною? Перші боязкі натяки на взаємність із боку Ізраїлю з'явилися лише нещодавно. Наприкінці вересня президент Зеленський оголосив, що одна система Patriot, яка раніше була на озброєнні ЦАХАЛ, уже місяць працює в Україні; а на постачання ще двох систем очікуємо незабаром. Чи переростуть українсько-ізраїльські відносини в повноцінний роман, сказати важко. Однак принаймні вже ніхто не зможе звинуватити сучасну Україну в антисемітизмі. Михайло Дубинянський