У грудні 2022 року колишній міністр оборони Олексій Резніков став автором мемів і класичного прикладу недалекоглядності. "Давайте без ілюзій: цей дрон не змінить ситуації на полі бої", – казав він в одному з інтерв'ю про так звані "весільні мавіки", що зрештою змінили конфігурацію війни 21 століття. Використовуючи недорогі безпілотники, Україна спочатку витримала перші удари повномасштабного вторгнення. Потім змусила спецпредставника Трампа Кіта Келлога визнати: "В новому типі війни українці лідирують". Через безпілотні морські апарати Кремль втратив Чорноморський флот. Через маленькі дрони, що їх задіяли в операції "Павутина", у РФ значно поменшало бомбардувальників стратегічної авіації. Через безпілотники різних модифікацій населення країни-бензоколонки встає в черги по паливо. Реклама: Із подібною зухвалістю, винахідливістю й ефективністю українських козаків ще 400–500 років тому зіткнулась Османська імперія. Здавалось, османи зуміли перетворити Чорне море на власне "внутрішнє озеро". Але на певний проміжок часу в історії пануванню турків в акваторії прийшов кінець. Довго їхня могутня флотилія не могла дати раду невеликим козацьким човнам. "Українська правда" розповідає, як, маючи мінімум можливостей, запорожці нав'язали свої правила гри в акваторії Чорного моря. "Ваші люди корабель розбили" Козацька помста – страва, яку готують на дніпровській воді. 1492 року в районі легендарних Кринок на Херсонщині на власність Кримського ханства зазіхнули воїни, які з'явилися з півночі. Вони спустилися в пониззя Дніпра на невеликих човнах, розбили торговельний корабель і захопили здобич. Хан Менґлі I Ґерай скаржився князю Олександру Ягеллончику, який тоді володарював на українських землях: ваші люди, "кіяни" й "черкасці" прийшли Дніпром, "під Тягинею" знищили судно, відібрали багато речей і грошей. Так, на думку дослідників, з'явилось одне з перших писемних свідчень про козаків та про їхні успішні дії на воді. Історик Михайло Грушевський називав той випадок під Тягинею "дрібною зачіпкою", однією з багатьох у "неустанній партизанській, пограничній боротьбі". В її основі лежало бажання відповідати на те, що ворог спустошує українські землі. Це "лупленнє татар", за виразом Грушевського, також ставало для козацького люду своєрідним "спортом", який приносив гроші й славу. Атака козаків на турецькі галери на Чорному морі, яку зобразили на гобелені 1636 року. Зберігається в Лондонській бібліотеці У другій чверті 15 століття територія сучасної України – Галичина, Поділля й Київщина – зазнавала атак кримськотатарського війська, яке з 1478 року діяло під протекторатом Османської імперії. 1482-го хан Менґлі I Ґерай cпалив Київ. За однією з версій, зробив це за намовлянням московського князя Івана III, який також ворогував із Великим Князівством Литовським. Київ палав, але в центрі України залишилися цілими Черкаси, де укріплювали форпост для захисту від ударів зі степу. У 1488 році черкаським старостою призначили Богдана Глинського. Як припускають деякі дослідники, саме він організував й очолив напад на судно під Тягинею. Однак достеменно відомо, що серйознішої шкоди він завдав ворогу 1493 року – зруйнував ханську фортецю в Очакові, яку тоді тільки-но збудували. Читайте також: "Волоцюги із Сарматії". Як козаки допомогли Речі Посполитій стати великою та постраждали від величі шляхти Вище носа Якщо людина має Дніпро, її неможливо позбавити моря. Завойовницькі хвилі, що століттями котилися вздовж України зі сходу на захід, не змогли знищити пам'ять про "вертикальні" можливості – їх давав водний шлях із півночі на південь. Після поодиноких нападів на торгові кораблі та ворожі фортеці в гирлі Дніпра козаки йшли далі, ставши потужною силою в чорноморському басейні. Уява європейців і турків 16–17 століть перетворила їх на примар, які з'являються нізвідки й зникають в нікуди. Одним із перших, хто ознайомив західній світ із розлогим описом "козацьких піратів" та їхньої тактики, був дипломат Луї Дешає барон де Курменен. Він спирався на інформацію, яку отримав під час відвідування Константинополя в першій чверті 17 століття, та, вочевидь, на власні фантазії. Розповідь Луї Дешає стала архетиповою: козаки нападають на міста на Чорноморському узбережжі, підходять на човнах навіть до Константинополя, доводячи місцевих до паніки. Козацькі лодії були оббиті шкірою корів, биків чи волів, вміщували до п'ятдесяти воїнів. Мали, за версією автора, назву cayes. Щоб їх знищити, султан відправляв кілька галер, але спіймати прибульців було майже неможливо. За описами Дешає, яким позаздрили б голлівудські сценаристи, козаки занурювались у мілководдя Азовського моря. Дихали через трубочки з очерету, а коли наставала ніч, атакували. Зображення з Радзивілівського літопису. На ньому сценка з літописної легенди про те, як київський князь Олег у 907 році взяв Царгород – Константинополь Якими насправді були запорозькі човни? Найбільш об'єктивна відповідь: різними, залежно від епохи, місця використання й цілей походів. "У нас існує велика диспропорція між припущеннями й археологічними підтвердженнями, – зазначає в коментарі "Українській правді" Дмитро Кобалія з національного заповідника "Хортиця". – Як це не дивно прозвучить, поки що на території України, на жаль, не знайшли жодного судна, автентично побудованого запорозькими козаками (у 16–17 столітті – УП)". Дмитро Кобалія – один із небагатьох підводних археологів в Україні. Про запорозький флот він розповідає без наміру множити міфи. Ймовірно, козаки в успішні для них часи вдавалися до такої схеми: брали моноксил – човен-довбанку, який виготовляли із суцільного стовбура дерева – та "обшивали" дерев'яними бортами. "Таким чином збільшували внутрішній об'єм і тоннаж, – пояснює Кобалія. – Це дозволяло взяти на борт більше вантажу та членів команди". "Переробку човна завжди диктували умови, в яких його використовували, – продовжує дослідник. – Лодки для моря були, найімовірніше, більші за розмірами, мали значно вищі носи, бо висоту носа визначає висота хвилі. Коли ми збільшуємо тоннаж, збільшується й осадка судна. Тому для річок є, наприклад, плоскодонні човни, які в Україні називали "байдаками". Їх можна було використовувати максимум у прибережній морській зоні: у портах, бухтах". Читайте також: Корпорація "Трапезунд". Як козаки та аристократ із Риму могли створити свій анклав у Туреччині й очолити поставки шовку в Європу За 36 годин до Анатолії Інженер, архітектор і географ 17 століття Гійом Левассер де Боплан, який провів на теренах України 17 років, у своїй праці "Description d'Ukranie" видав, мабуть, найвідоміше креслення козацького судна. "Це зображення вплинуло на уявлення про козацькі човни (Боплан не називає їх "чайками", використовує слово cholna – УП), яке вкорінилося в народі. Це і є моноксил, який збільшено кількома поясами обшивки. Щоправда, у Боплана все дуже сумно з пропорціями. Те, що він намалював, не пристосовано до руху по воді. Але загальна логіка конструкції зрозуміла", – каже Дмитро Кобалія. На таких суднах – зо 18 метрів завдовжки та до 4 метрів завширшки й стільки ж завглибшки – козаки, як пише Боплан, за півтори доби могли дістатися Анатолії. Один човен будували до шістдесяти людей – щонайбільше стільки ж воїнів входили до складу екіпажу. Менше ніж за місяць запорожці могли зробити до ста таких лодок із нехитрим вітрилом, яке використовували за гарної погоди. Проте рухалися переважно за допомогою 10–15 пар весел. У запорожців були шаблі й рушниці. На борту встановлювали кілька фальконетів – малокаліберних гармат. У морських рейдах, зазначає Боплан, гинуло від 30 до 40 членів команди з 60-ти. Ті, хто вижив у боях, поверталися "на базу" з трофеями: сріблом, зброєю, шовком, килимами. Здобич ділили між собою. Козацький човен з праці Боплана (в кольорі) та козацький човен зі шкіряними бортами в польських джерелах 16 століття (взято з дослідження В'ячеслава Саричева про розвиток суднобудування запорозького козацтва) Колаж: Андрій Калістратенко "У конструкції, яку накреслив Боплан, немає нічого надзвичайного. Якщо коротко: моноксильна основа замість кіля, два носи, обшивка бортів з двох боків", – розповідає Дмитро Кобалія. "Подібні човни робили в різні часи в Україні, Польщі, в Балтиці. Причому до такої логіки побудови лодок вдавалися задовго до запорожців, і вона, я думаю, більш характерна північним регіонам", – каже дослідник. Понад сто років тому в озері Ямно на узбережжі Балтійського моря, поблизу селища Мельно в Польщі, знайшли дванадцятиметровий човен 15 століття з корпусом, силует якого майже ідентичний тому, що описав Боплан. За однією з версій, подібні судна слов'яни будували ще в ранньому Середньовіччі. В Балтиці цей тип човнів поступово витіснили інші суднобудівні традиції, однак він залишився в Нижньому Подніпров'ї. Науковці, позбавлені потягу до казкарства, визнають: достеменно невідомо, скільки типів човнів було в запорожців та яких саме. Ба більше, назва "чайка", якою обиватель називає майже будь-який козацький човен, потребує уточнення. "Ситуація тут для багатьох заплутана. Є насправді два турецькі терміни – kayık і sayka. Термін "чайка" серед запорожців не був таким популярним, як у пізніший час та сьогодні в Україні. Козаки називали свої судна "човнами", "лодками", "дубами"", – пояснює Кобалія. На Дніпрі аж до нашого століття, принаймні доти, доки не було знищено Каховське водосховище, рибалки, які робили човен власноруч, використовували для нього слово "каюк". Воно достатньо розповсюджене, але, знов-таки, дуже загальне, позначає в принципі човен. Особисто я більше використовую термін "човен", "козацький човен", а не "чайка"", – додає він. Читайте також: Перший емігрант. Українець, який врятувався від кілерів, втік 1865 року в США і допоміг купити Аляску Рубка Якщо не сприймати всерйоз міф про запорозькі підводні човни, козацька флотилія, з технологічного погляду, не була чимось видатним навіть для свого часу. "Радше архаїчною, закапсульованою. Козаки будували на річках маломірні судна саме у вигляді човнів. Відповідно до традицій, місця проживання, до функціональних особливостей та задач", – каже підводний археолог. Технічна простота човнів дозволяла робити їх швидко та у великій кількості. До цього додавались досвід воїнів, їхні зухвалість, хитрість, відвага й тактичні прийоми. Козаки витискали максимум із того, що мали. "Якщо ми говоримо про феномен їхніх походів, то треба враховувати кілька речей. Треба розуміти, що запорожці в основному були піхотою, зокрема морською", – пояснює Кобалія. "Вони будували флотилію не для того, щоб влаштовувати якісь масштабні, зубодробні баталії з турецьким флотом, а для стрімких, раптових нападів на узбережжя, як ті ж самі вікінги. У цьому сенсі лодки їх влаштовували – здалеку їх не видно, великих вітрил немає", – додає він. Човнів було багато, козаки поводилися як партизани, і туркам було дуже важко їм протидіяти. Запорожці могли непомітно пересуватися вздовж берега, часто вночі. Змінювали позиції, перетягуючи човни через річки та протоки. Частина гравюри, на якій зображено перемогу гетьмана Сагайдачного над турецьким флотом та взяття Кафи (Феодосії) в 1616 році. З книги Касіяна Саковича "Вірші на жалісний погреб шляхетного лицаря Петра Конашевича-Сагайдачного" (1622 рік) "Челебі писав, що, якщо ви хочете розгромити запорожців, треба відрізати їх від берега. Тобто кораблі мають розташовуватися ближче до берега, ніж козацькі човни. В іншому разі лодки, найімовірніше, кудись щезнуть, заманять ворога на мілину, пошматують його на частини", – продовжує розповідати Дмитро Кобалія. Піхотинські навички, які козаки демонстрували під час облог та штурму фортець, допомагали їм здобувати успіх і на морі. Шанс виграти битву полягав у тому, щоб якомога швидше підійти до турецького корабля й десантуватися на палубу. "Як морська піхота запорожці були сильними. Протистояти артилерійським вогнем турецьким кораблям вони не могли. Легка артилерія, фальконети були націлені на живу силу противника на борту", – стверджує Кобалія. "Коли козацький човен підходив на ближню відстань, лунали залпи мушкетів. Потім – абордаж, і починалась рубка шаблями, рукопашний бій", – додає дослідник. "Коли ми говоримо про успіхи запорожців на морі, треба також враховувати загальнополітичний контекст. В Україні схильні забувати, що, наприклад, у 17 столітті Туреччина майже дві третини століття вела дуже криваві, важкі морські війни у східному Середземномор'ї. Використовували сотні галер, великих кораблів. Кількість загиблих йшла на сотні тисяч", – резюмує Кобалія. "Все це досить сильно відволікало турків від того, щоб займатися козаками. Хоча турецький флот на Чорному морі залишався достатньо сильним. Запорожці ефективно та вміло користувалися з ситуації (геополітичної – УП). Робили те, що їм вигідно, спираючись на свій досвід, сміливість, нахрапистість, знання місцевості", – пояснює археолог. Читайте також: Війна – лотерея. Ми на своїй шкурі відчуваємо, як робити прогнози – історик Сокирко про те, як переміг і програв Мазепа "Що найкраще вдається" Без Чорного моря та Криму Україна не зможе жити. "Це буде якийсь тулуб без ніг", – писав у першій чверті минулого століття гетьман Павло Скоропадський, ніби пророкуючи, як важко буде повертати південь. За іронією долі, до перетворення Росії на потужну морську державу всерйоз доклалося українське козацтво, яке розчинялося в імперському котлі після Переяславської ради 1654 року. Досвід запорожців у суднобудуванні, їхня тактика та стратегія морських боїв з османами стали в пригоді московитам. "Росіяни активно радилися з ними, які саме човни потрібно будувати. Імперська Дніпровська флотилія десь на 80% складалася з різноманітних лодок. Їх були сотні. На той час росіяни не мали таких верфей, якими потім стали Херсон, Миколаїв і пізніше Севастополь", – уточнює Кобалія. У 18 столітті Російська імперія вже навсправжки претендувала не тільки на Балтику, а й на Чорне море, колись майже недосяжне для Санкт-Петербурга. Всі лаври перемог у чорноморському басейні росіяни привласнювали собі. Катерина II перетворила південь України на "Новоросію", ліквідувала Запорозьку Січ й окупувала "ісконно русскій" Крим. Загубити пам'ять про будь-яку звитягу не важко, не маючи держави. Втратити море легко, віддавши береги іншим. Якби козаки жили безпосередньо на узбережжі Чорного моря, то напевно будували б великі кораблі, каже Дмитро Кобалія. І хто знає, на яких позиціях Україна увійшла б у теперішнє століття. У розмовах про втрачені можливості й славу не може бути місця "якби". Але є й хороша новина – споконвічний зв'язок українців із морем не втрачено. Український морський дрон Sea Baby "Один мій знайомий якось сказав: "Сенси не вмирають". Є таланти, властиві тому чи іншому народу. Є щось, що найкраще вдається. Ці таланти чомусь віками нас супроводжують, – розповідав в одному з інтерв'ю УП Олексій Середюк, командир підрозділу Головного управління розвідки "Братство". "Наші морські операції відкривають давній, величезний потенціал для держави та кожного бійця. Я досі вражений, наскільки легко українці можуть все це робити. Ризикові, романтики, спокійно ставляться до ситуації невизначеності. Можуть бути вночі в морі наодинці. Роблять те, що здається неможливим. І можуть долати будь-які відстані", – підсумував співробітник ГУР. Євген Руденко – УП