Верховна Рада нарешті ухвалила закон про військового омбудсмана. 17 вересня за це проголосували 283 депутати. Нова посада має всі шанси посилити захист військовослужбовців. Військового омбудсмана призначатиме Президент на 5 років для розгляду скарг про порушення прав військовослужбовців, проведення перевірок та надання висновків з вимогою припинити порушення прав, звітування про свою діяльність перед Президентом і Верховною Радою.

На перший погляд — довгоочікувана позитивна новина. Але на практиці — ризиків, схоже, більше, ніж можливостей. Розбираємо, чи стане кращим захист прав військовослужбовців. 

З четвертої спроби: що передувало закону про військового омбудсмана

Головний ризик для нової інституції в тому, що ми знову можемо повторити минулий досвід. Детальніше про нього експерти Лабораторії законодавчих ініціатив розповідали у Зеленій книзі по парламентському контролю у сфері безпеки й оборони. Військовий омбудсман — це вже четверта спроба захистити права військових. Якщо попередні три не спрацювали (через що знадобилася нова інституція), то чим відрізнятиметься ця? Чому саме вона має стати успішною? Інструменти залишаються тими ж, змінюється лише назва та людина, яка займатиме посаду.

З 1998 року в Україні існує Уповноважений Верховної Ради з прав людини . Цей Уповноважений має захищати права всіх людей, включно з військовослужбовцями, чиї звернення складають понад 25% загальної кількості звернень до Уповноваженого. Лише за 2024 рік їх було понад 28 тисяч. 

Щоб захистити права військовослужбовців, Уповноважений проводить моніторинг дотримання цих прав, приймає звернення та скарги, звертається до різних органів задля відновлення порушених прав. При ньому існує Координаційна рада з питань захисту прав військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу та членів їхніх сімей. Уповноважений регулярно готує Доповіді про дотримання прав людини, у яких розписує, які є проблеми з дотриманням прав військовослужбовців, та надає рекомендації, як їх можна вирішити. 

Тобто Уповноважений вже виконує всі основні функції Військового омбудсмана, до того ж вже має розбудовану організаційну структуру, наповнену співробітниками, вже має досвід захисту прав військовослужбовців, вже має затверджену та погоджену "підзаконку", вже відновлює права тисяч військовослужбовців, які до нього звертаються. Більше того, це навіть не Уповноважений мирного часу. Нинішнього Уповноваженого (Дмитра Лубінця) Верховна Рада призначила на посаду у середині 2022 року, мабуть же, враховуючи, що у воєнний час він займатиметься і питаннями захисту прав військовослужбовців. Однак, схоже, цього було недостатньо, тож вирішили створити Офіс Військового омбудсмана.

У квітні 2024 року захист прав військовослужбовців посилили додатковим механізмом — створили Центральне управління захисту прав військовослужбовців у структурі Міноборони . За час існування до нього надійшло понад 5000 звернень. У результаті їхнього розгляду було поновлено права 2 038 військовослужбовців та членів їхніх сімей. З яких 1037 — у 2025 році. Тим не менш, це, схоже, також не принесло задовільного результату — проблема порушення прав військовослужбовців не зникла.

На допомогу вже існуючим двом структурам 30 грудня 2024 року зʼявилася третя — Президент створив нову посаду свого радника, яку назвав " Уповноважений Президента України з питань захисту прав військовослужбовців та членів їх сімей ". Цієї консультативно-дорадчої посади виявилося теж замало, тож паралельно з її створенням почалася розробка закону "Про Військового омбудсмана"

Новий гравець чи дублювання повноважень?

Три спроби захисту прав військовослужбовців, зі схожим [на Військового омбудсмана] функціоналом, не змогли вирішити проблему і забезпечити достатній захист. Четверта справді може бути більш успішною. Але як вона співвідноситиметься з попередніми трьома? Хто за що буде відповідати? Які права захищатиме?

Новий закон не вносить жодних змін в правила роботи Уповноваженого з прав людини, чверть звернень до якого направляють військовослужбовці. Схоже, що вони обидва займатимуться моніторингом дотримання прав, проведенням перевірок, усуненням порушень, підготовкою звітів та рекомендацій. Чимось схожим займатиметься і Центральне управління захисту прав військовослужбовців у структурі Міноборони. 

Особливо заплутаним виглядає співвідношення Військового омбудсмана з Уповноваженим Президента України з питань захисту прав військовослужбовців та членів їх сімей. Вони обидва призначаються Президентом та обидва мають захищати військовослужбовців. Чи буде займати обидві посади одна й та сама людина? 

Військовий омбудсман поза Конституцією?

Закон "Про військового омбудсмана" має великі ризики стати неконституційним . Закон передбачає, що Президент через Військового омбудсмана здійснюватиме демократичний цивільний контроль за сектором безпеки і оборони. Однак Конституція (ч.2 ст.106) прямо забороняє Президенту передавати свої повноваження іншим особам або органам.

Конституція чітко визначає повноваження Президента, однак наразі там не прописано нічого ні про призначення, ні про звільнення Військового омбудсмана. Щоб надати нові повноваження, потрібні зміни до Конституції. Немає серед цих повноважень також тих, якими буде наділено Військового омбудсмана, який напряму підпорядковуватиметься Президентові.

Будувати механізм захисту прав військовослужбовців на неконституційній основі непросто. Зрештою, якщо закон визнають неконституційним, права військових вкотре будуть загроженими — і, відповідно, всі ресурси та зусилля, витрачені на побудову нової інституції, будуть змарновані. У гіршому  випадку це створить неприємний прецедент, коли Президент зробив те, що вважав за потрібне, всупереч Конституції.

Через ризики до можливостей

Існує ще багато ризиків, які можуть завадити Військовому омбудсману ефективно захищати права військовослужбовців. Наприклад, попри рекомендації ПАРЄ та Венеційської комісії, кандидатура омбудсмана відбирається без конкурсу, ця посада напряму залежна від Президента. А в законі навіть не прописано, хто ж буде обʼєктом перевірки, яку проводитиме омбудсман. Ці та ще десятки інших проблем описані в експертних висновках, наприклад, Головного юридичного управління (ГУЮ), але закон все ж ухвалили, після чого його наступного ж дня підписав Президент. 

Попереду нас чекає призначення Військового омбудсмана, надання йому фінансового та матеріального забезпечення, розробка та затвердження потрібних для його функціонування документів та багато інших речей, потрібних для початку роботи нової інституції. Чи буде вона успішною? Чи зможе омбудсман не повторювати помилок інших інституцій, які мали б захистити права військовослужбовців? Чи зможе скоординувати свою роботу з цими інституціями так, щоб від цього виграли військовослужбовці? Чи зможе оминути ризики неконституційності? Звісно ж, треба на це сподіватися. Сподіватися, що створення ще однієї інституції нарешті вирішить проблему захисту прав військовослужбовців, яку чомусь не вирішили три, створені раніше. 

Основна робота омбудсмана — реагувати на порушення прав. Коли права військових порушено, вони можуть звернутися до нього, щоб він допоміг у цих питаннях. Але головна перевага та сила омбудсмана не у відновленні окремих прав окремих військовослужбовців. Сотні випадків порушення прав військових, з якими він стикається, дозволяють побачити системні причини цього. Це все разом із рекомендаціями знаходитиме своє відображення у звітах, які мають виключно рекомендаційний характер.

Омбудсман не може самостійно усунути причини масових порушень прав військовослужбовців, не може змінити систему , а лише вказати на її недоліки та порадити, як це виправити. Якщо ж до його порад не дослухаються, тоді й проблема порушення прав військових нікуди не зникне. А Уповноважений ВРУ з прав людини, Центральне управління захисту прав військовослужбовців у структурі Міноборони, Уповноважений Президента України з питань захисту прав військовослужбовців та членів їх сімей, Військовий омбудсман лише помʼякшуватиме її наслідки.

Володимир Скрипець , керівник аналітичного відділу "Лабораторії законодавчих ініціатив"