Новий Загорів – невеличке село в Локачинському районі Волинської області. Основна його пам’ятка – Загорівський монастир.Заснований монастир був Петром Загоровським у XVI столітті. Перша згадка про монастир датується 1566 роком і повідомляє, що за своє зцілення від хвороб шляхтич Загоровський розпочав будівництво мурованого храму на місці дерев’яного. Наступний власник Нового Загорова, Фадій Чацький, прибудовує до вівтарної частини новий монастирський двоповерховий братський корпус.Монастир до 1719 року був православним, потім прийняв унію.З візитації 1824 року довідуємося, що місцеві жителі з унії перейшли на православну віру. У 1886 році, під час експедиції по Волині, Загорівський монастир відвідав професор А. Прахов. Він зробив низку фотографій, фіксуючи загальний вигляд головної монастирської споруди та її інтер’єр, які можна вважати першим відомим нам іконографічним матеріалом святині.Відомо, що станом на 1908 рік у монастирі існувало три церкви: головна – Різдва Пресвятої Богородиці, приділена тепла Трьох святих (на першому поверсі південно-східного монастирського корпуса) і Воздвиження Чесного Хреста – в південному монастирському корпусі. Тоді ж у монастирі існувала початкова школа в пам’ять 900-ліття Волинської єпархії.Загорівський Різдво-Богородичний чоловічий монастир. Поч. 20 ст., фото: uk.wikipedia.orgПісля доби визвольних змагань землі Західної України, в тому числі Володимир-Волинського повіту, куди входило село Новий Загорів, перейшли під юрисдикцію Польської держави. У 1921 році Загорівський монастир знову повернули греко-католикам.Влітку 1943-го року німецькі окупанти оголосили Україну “зоною антипартизанських операцій”. До боротьби з українськими повстанцями було залучено Еріха фон дем Баха-Зелевскі – командувача німецьких проти партизанських формувань на Східному фронті.На початку червня 1943 року відділи УПА прогнали німецьку адміністрацію і встановили своє правління в кількох регіонах Волині – Турійську, Мацієві, Голобах, Селищі, Шацьку. Населення цих районів надавало їм усебічну допомогу як дійсним господарям рідної землі.Українські патріоти нападали на залізниці, порушували план руху поїздів, якими окупанти намагалися своєчасно доставляти військову техніку і військову силу для підкріплення своїх сил на тій чи іншій ділянці фронту, де зазнавали невдачі.Так, у ніч з 23 на 24 червня 1943 року було перервано залізничну лінію між станціями Немовичі-Малинськ по шляху Рівне-Сарни. В передніх вагонах їхали 150 гестапівців карного загону. Вони верталися з погрому польських та волинських сіл, а в останніх вагонах були гармати, танки, амуніція та всякі припаси.Заспані гестапівці ще не встигли відчинити двері своїх вагонів, щоб довідатися про причину зупинки поїзда, як у передніх двох вагонах пролунали постріли.Сотенний командир Ярема із другом Дорошем стріляли по карателях. Гестапівці пробували тікати через вікна, але влучні постріли не давали ворогам вирватися з пастки. Вранці повстанці зі зброєю та амуніцією повернулися в ліс.У травні і червні 1943-го відділи УПА в постійних боях з гітлерівцями контролюють усе Полісся і Волинь, обмежують володіння окупантів лише територіями головних шосейних шляхів та залізничних ліній.На початку серпня відділ УПА напав на непрошених гостей, які грабували населення Гнідави (Луцький район). У запеклому бою, що почався, повстанці знищили грабіжників, а пограбоване майно було повернено населенню.В ніч із 19 на 20 серпня відбувся напад повстанців на місто Камінь-Каширський. Після жорстокого бою повстанці перемогли і здобули цінні трофеї: понад 20 тисяч набоїв, 5 кулеметів, 4 машини, понад сотню пістолетів, 16 друкованих машинок, 4 радіоприймачі, 11 коней з сідлами, 7 мотоциклів, 1 легкову машину, 15 полонених і багато продуктів. Ворог втратив 100 чоловік убитими.Вдень 8-го вересня 1943 року повстанська чота особливого призначення під керівництвом Андрія Марценюка (“Берези”) увійшла до Нового Загорова. Повстанці розташувалися біля Загорівського монастиря, який на випадок зустрічі з німцями мав стати надійною точкою оборони.Довго на “гостей” чекати не довелося. Проти чоти з 44 повстанців було кинуто роту німецької жандармерії, роту донських козаків і роту поліції із фольксдойчів – всього близько 400 осіб. Необережно наблизившись до повстанських позицій, вони потрапили під шквальний кулеметний вогонь, втративши близько 40 бійців.Німці спробували підпалити смолоскипами монастир і піти на штурм. Однак усе це виявилося безрезультатним – окрім нових втрат, окупанти не домоглися нічого.“Загупали міномети, заторохкотіли кулемети, автомати… Одна за одною вибухали гранати, все злилося в один жахливий гул. Бій кипів, німці лізли як сарана, а разом з ними власівці та “фольксдойчі”.Бій тривав цілу ніч. До повстанців долинали крики німецьких радистів, які викликали допомогу. Коли стало розвиднятися, бійці побачили, що до німців прибули нові машини з солдатами. Береза обміркував ситуацію і дав наказ відступити з шанців до монастиря.”Тоді німці прийняли рішення запросити підкріплення. Повстанці ж, розуміючи трагічну складність свого положення, вирішили закріпитися в монастирі й тримати оборону в святих стінах.Вранці 9 вересня до Нового Загорова були перекинуті додаткові сили жандармерії. Підмога до німців прибула з трьох боків: із Володимира-Волинського, Горохова і Луцька. Перешикувавшись, вони негайно пішли в атаку, тож відступати було не просто. Але монастир був сполучений із шанцями ровом, завбачливо викопаним раніше, ним повстанці й скористалися.Тепер проти повстанців виступало понад 700 бійців, що мали на озброєнні міномети та артилерію. Обстріл монастиря тривав цілий день, а увечері до німців прибуло підкріплення – десять легких танків. Також три німецькі літаки почали бомбардування монастиря. Повстанці витримали авіа удари, сховавшись у глибоких підвалах храму, і відбили нічний штурм.10 вересня стало справжнім випробуванням повстанського духу. Протягом цілого дня німецькі сили штурмували монастир. Але кулеметник Коцюба, який сидів на дзвіниці, безперебійним кулеметним вогнем відкидав навалу противників.Із ночі 10-го до середини дня 11 вересня німецькі окупанти обстрілювали монастир з артилерії, танків та мінометів, а надвечір знов пішли на штурм монастиря. Повстанці втратили пораненими ще трьох побратимів, в тому числі і командира Березу, але позицій не здали.Вночі на 12 вересня вони вирішили прорватися з оточення. Сховавши у підвалах храму поранених товаришів, повстанці розділилися на дві групи по шість чоловік і, вдаривши по німецьких окупантах одразу у двох напрямах, вирвалися зі смертельного кільця.О 5-й годині ранку, користуючись густим туманом, упівці кинули на позиції ворога гранати і в спричиненому безладді пішли на прорив. Кулеметнику Коцюбі, який лежав поранений на дзвіниці, також пощастило врятуватися, вже після того, як затих бій.Зранку 12 вересня 1943 року німці увійшли до монастиря. Почувши стогін, вони виявили одного зі схованих поранених і повісили його.Трупи захисників монастиря зібрали й поховали місцеві селяни. Вони ж увечері 12 вересня, після відходу німців, знайшли у підвалах і врятували ще двох поранених.Українські повстанці втратили 29 осіб у тому бою. Один був убитий у полоні, дванадцятеро вирвалися, а двох врятували місцеві жителі. Німецькі втрати оцінюються в 90-100 осіб убитими та 150-200 пораненими. За іншими джерелами, німецькі втрати оцінюються в 540 чоловік убитими та більше 700 поранених.Монастир був значною мірою поруйнований, але будівля стоїть до наших днів.Загорівський Різдво-Богородичний чоловічий монастир, вигляд з південного сходу, наші дні, фото: wikipedia.orgПро боротьбу чоти Берези видана повість-хроніка Петра Боярчука “Бій під стінами храму” та поема поета-шістдесятника Миколи Холодного “Пам’яті 29”.В Загорові на горі(повстанська пісня)В Загорові на горі,у старім монастирі,у неділю, рано-вранці,там молилися повстанці.“Благослови, Божа Мати,на ворогів міцно стати,боронити Українупо-лицарськи, до загину”.“Борітеся, мої діти,бідну землю бороніте,за прикладом мого Синавстане з мертвих Україна.”В понеділок, на світанку,в Загорові блищать танки,гудуть авта й літаки –облягають німаки.“Друзі, алярм, гей, вставайте,монастиря не давайте,бороніте Україну!” –“Здобудемо або згинем!”Спеціально для ЕспресоПро автора. Дмитро Снєгирьов, військовий експерт, співголова ГІ "Права Справа".Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.