Я не сумнівався, що інтерв’ю Алли Пугачової збере мільйони переглядів у російському сегменті YouTube. Але не передбачив іншого – того, що воно стане темою гарячих дискусій в українських соціальних мережах. Що одні дякуватимуть Пугачовій за відмову від підтримки війни, а інші дорікатимуть за відсутність підтримки України. Ми ще раз переконалися: значна частина нашого суспільства все ще залишається в полоні пострадянського інформаційного простору, навіть під час війни – як ті, хто намагається в ньому втриматися попри війну, так і ті, хто хотів би його позбутися.

І тим, і іншим я хочу сказати одну просту річ. Алла Пугачова – російська співачка. Не радянська, не пострадянська. Російська. Її сила завжди була саме в цьому. Поруч із нею все залишалося радянським: від Кобзона до фольклорних хорів. І нині так звана «російська естрада», всі ці тупі Шамании – це уламки СРСР. Українські артисти, які рвалися туди, також прагнули радянського статусу. Софії Ротару це, на наше щастя, не вдалося до кінця, зате сучасним Повалій та Ані Лорак – так.

І чекати, що російська співачка виступить проти власного народу, а не лише проти держави, – марно. В історії світової сцени є лише одна недавня історія – Марлен Дітріх. Голлівудська ікона, яка мала всі творчі можливості існувати у світовому контексті, вона стала на бік союзників у Другій світовій війні. Але навіть тепер чимало німців вважають її зрадницею. Не просто держави – самих німців.

Пугачової не існує поза російським контекстом. Не ми її слухачі – вони. Нам вона може співчувати, як співчуває іноземець жертвам агресії своєї країни. Але її біль – це росіяни. І саме це я завжди повторюю зросійщеним українцям: на кораблі російської культури вам місця ніколи не було, немає й не буде. Хіба що в трюмі.

Я бачив Пугачову лише раз – у 90-х. На сніданок, куди мене запросили колеги-італійці, вона прийшла з тодішнім чоловіком Євгеном Болдіним. І найбільше її цікавив Крим. Вона намагалася зрозуміти, чи не буде її присутність на концертах там сприйнята як підтримка першої російської спецоперації по відокремленню півострова. Це мене вразило. Бо мої інші знайомі зі світу естради ніколи навіть не прагнули вдаватися у такі нюанси.

Її близькі завжди говорили: головна її вада – порядність. Вона завжди намагалася її зберегти, але все одно залишалася частиною системи. І свою роль в Росії, і свою присутність в системі вона добре усвідомлює.

Але головне у цьому інтервʼю не у словах підтримки чи співчуття. Головне – фраза про зраду Росії.

Коли таке говорить єдина справді російська співачка останніх десятиліть, це означає, що навіть її віра в нормальність власної країни зруйнувалася. І це вже діагноз. Діагноз не Пугачовій. Діагноз Росії та росіянам.

Ви, може, і цього до кінця не усвідомлюєте, бо ж кожному з нас Україна ніколи не зраджувала. І це наше найбільше щастя. Бо немає страшнішої трагедії, ніж усвідомити, що тебе зрадила твоя Батьківщина. І це не компенсувати еміграцією, це не компенсувати документами для дітей, це не компенсувати жодними інтерв’ю.