Якщо ми вже про символізми в інтерв’ю Алли Пугачової (її одяг в кольорах аквафрешу), то я вирішила запостити один із останніх кадрів з її розмови, яка підірвала російські і українські соцмережі.

Тут співачка на фоні щита в кольорах українського прапора. Про що це говорить? Що вона душею, серцем і мозком на боці України? Навряд чи. Ви ж самі пишете, що ні. Але навряд чи такий кадр залишився в відеоінтерв’ю випадково, правда ж Одяг – не випадковість і це не випадковість.  Тоді навіщо? Знакова система в дії, яку можна, в разі чого, списати на випадковість для одних і однозначність для інших?

Я думала, чи писати, чи ну його, той тренд. Але вчора я таки дослухала інтерв’ю. Прочитала купу коментарів наших, російських і громадян пострадянських республік. Побачила деякі матеріали в російських медіа.

Ну от і вирішила, що таки напишу.

Пугачова в інтерв’ю – прекрасна. Жінка, яка співає (вона відмовилась під час розмови від титулу примадонни і сказала, що це Гурченко була примадонною, а не вона) постала втомлено-щасливою, справедливою, совісною, всепрощаючою всіх, в тому числі і своїх ворогів, і тих, кому вона допомагала, а вони її зрадили. Вона живе своє життя в гарному будинку, орендованому, бо виїжджала терміново, не готувалась покидати країну, не готувала собі запасних аеродромів і так далі. Вона виховує своїх дітей, береже сімейне вогнище і навіть погоджується з тим, що Латвія скасувала концерт її доньки Крістіни Орбакайте і заборонила в’їзд на свою територію. Пугачова каже, що в такі часи кожна країна має право захищатися. Бо і російська мова тут є тригером. Так, хотіла побачитись з онукою Клавдією, але тепер їй доведеться подолати страх і полетіти до них в Сполучені Штати.

Численні коментатори у захваті, що вона нікого не обізвала, не образила, а все дуже достойно і чудово.

Алла Пугачова справді стала тією, про яку у радянські часи придумали анекдот: «хто такий Брежнєв? дрібний політичний діяч епохи Пугачової». І це прямо підтверджують коментарі під  відео у Гордєєвої (там, до речі, вже під 10 мільйонів переглядів). Люди нею захоплюються (у більшості своїй), дякують українською і російською мовами «за підтримку України» ну і проклинають «зрадницю».

Це інтерв’ю ми самі притягли у наш інформаційний простір. І по-іншому бути не могло. Не могло воно залишитись непоміченим. Бо численна кількість людей родом із СРСР, і пам’ятають її, на тодішній естраді, як «ковток свіжого повітря». Такі тоді були ковтки. Бо захоплюватися Кобзоном і Лєщенком з їхніми «Лєнін всєгда маладой», було жорстким моветоном.

Жінка, яка співала про зради, покинутість, самотність, нерозділене і розділене кохання, апріорі знааходила відгук і прихильність в отруєному ідеологією соціумі. І змушувала плакати, і любити її. Бо якщо у неї, багатої, популярної, улюблениці публіки все так хрєново, то нам, сірим-пересічним, сам Бог велів страждати і не жалітися. Про всі оці КДБ-ФСБ-підтримка путіна, підтримка Прохорова, можливість виїздів за кордон, зааборона виїздів, ордени, звання  – не будемо. Ми і так все про це розуміємо.

Ну і згадка прізвища Пугачової у будь якому контексті – це гарантований трафік. Що тоді, що зараз.

Так от, до чого я так довго тут практично адвокатую Пугачову. Щоб донести одну-єдину думку. Пугачова – до мозку кісток росіянка. Вона любить свою країну. Вона цінує свою публіку. Вона жаліє свою країну. Вона переживає за все, що там відбувається.

Це її інтерв’ю – точно не для нас. Воно виключно і цілком для росіян. І для тих, хто поїхав з країни (в більшості своїй для них), і для тих, хто там залишився і намагається робити вигляд, що він проти війни. Як і Пугачова. Яка так, відмовляється говорити навіть лайтово про Україну, уникаючи навіть лайтових питань від Гордєєвої. Тієї Гордєєвої, яка, як і всі вони, завбачливо розміщують плашку «іноагентів» під будь яким своїм витвором. Бо не хочуть спалювати мости. Бо нерухомість і рідні. І це абсолютно зрозуміло.

І тут, певне, я скажу не дуже популярну річ. З одного боку, ми говоримо про те, що Україна і українці наскільки багато пережили і багато втратили, що ми тепер можемо собі дозволити говорити все, що вважаємо за необхідне. І кенселити ті точки зору, які нам не подобаються. З іншого боку, нам варто ставати прагматичними.

Мене теж страшенно дратує російська опозиція. І є за що їм висловлювати претензії і посилати за відомою адресою. Але російська опозиція не має і не повинна подобатися нам. Вони працюють виключно для росіян. Повірте, набагато краще, аби росіяни сприймали російську опозицію, аніж те одоробло, яке зараз сидить у кремлі.

Трамп абсолютно зрозумілий і прийнятний для американців. Ми можемо скільки завгодно розповідати одне одному про убогість спічів, про деменцію і любов до путіна, але все це знаходить відгук у реднеків, яких цікавить виключно їхнє життя і велич США.

Точно так, як Орбан подобається угорцям. Більшості. Інакше б його не обирали так довго.

Точно так, як нашій більшості легко зайшло все, що казав наш Зеленський. Власне, тому його і обрали.

Всі ці виступи-інтерв’ю робляться виключно для конкретних аудиторій. Світ не просто прагматичний, він абсолютно цинічний. І, повірте, цинізм буде рости і поглиблюватися. Все, що будували після Другої світової, всі принципи і правила рухнули одномоментно.

Ми вимагаємо від Пугачової називати речі своїми іменами і підтримувати Україну. Вибачте, у нас кожного дня затримують колаборантів і зрадників. У нас ті люди, які народились тут і виросли, розповідають і досі, що це «не моя війна». В тому числі і публічні, і відомі, і з мільйонними аудиторіями.

Пугачова все, що хотіла, сказала. І досить однозначно. Більше того, у 2025 році, таємно в Москві, як вона повідомила, записала дві свої пісні – Мама і Поцелуй войны. Якщо вважатимете за необхідне, послухайте. Пісні адресовані росіянам. Вона вболіває за росіян. За тих, які ж «наче були нормальними, а потім з ними щось сталось». І, ще раз, якщо ті її пісні змусять замислитися росіян, то це непогано і для нас.

І ще одне. Я рада, що у нас немає претензій до Софії Ротару. Наприклад. Ну і «Маша и Медведь», страшенно блювотна довгограюча мультяшна історія про повних неадекватів, продовжує  лідирувати у переглядах українського сегменту Фейсбуку.