Як театр стає доступним для незрячихУ професійному середовищі режисерів часто повторюють: вистава має бути зрозумілою і для тих, хто не бачить, і для тих, хто не чує. Це правило вимагає максимальної уваги до кожного елементу постановки — від акторської гри до звуку та музики.Втім, без додаткових інструментів цього недостатньо. Візуальний образ на сцені є ключовим, і його неможливо повністю передати лише грою чи інтонацією. Саме тому театр потребує аудіодискрипції — словесного опису того, що відбувається на сцені.Аудіодискрипція перетворюється на must have сучасного театру. Вона дає змогу незрячим глядачам не лише чути текст, а й розуміти, як вибудовується художній образ, що відбувається у візуальній площині вистави.Як розповіла Вікторія Швидко, Львівський театр імені Лесі Українки вже запроваджує цей підхід. З 2017 року тут працює команда, яка поставила доступність серед стратегічних пріоритетів. Ідея зробити театр простором для всіх стала одним із перших пунктів розвитку інституції.фото: надане пресслужбоюЯк Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки впроваджував аудіодискрипцію"Ідея зробити театр доступним з’явилася ще у 2017 році. Але втілити її тоді було неможливо: не було грантів на інклюзивні проєкти, а місто не мало запиту на такі зміни", — розповіла Вікторія Швидко.Після 2022 року ситуація змінилася. Театр отримав підтримку й почав діяти. Робота відбувалася у кілька етапів:Інфраструктура. Запустили реставраційні процеси: встановлення ліфта й пандусів, розширення дверей, оновлення залу для зручності глядачів на кріслах колісних.Пошук фінансування. Команда подала грант на Open Call Фундації Змін. Саме ця підтримка дала змогу реалізувати перший інклюзивний проєкт.Партнерство. До роботи запросили львівську організацію "Доступне кіно", яка вже мала досвід створення аудіодискрипції для фільмів. Разом із ними розробили курс для охочих опанувати цей навик.Навчання. Курс був відкритим для всіх. Долучилися переважно не театральні працівники, а люди, яким був цікавий сам процес. Вони хотіли здобути новий скіл і застосувати його у своїх проєктах.Тестування. Створили аудіодискрипції до трьох вистав. Перед запуском провели фокус-групи з незрячими глядачами, щоб перевірити зрозумілість описів.Впровадження. Вистави з аудіодескрипцією залишаються в постійному репертуарі театру. Тепер незрячі глядачі можуть обрати їх як звичайну опцію.Таким чином доступність стала не окремим проєктом, а частиною стратегії розвитку театру.фото: надане пресслужбоюЧим відрізняється аудіодескрипція у кіно та театріАудіодискрипція в кіно й театрі працює за різними принципами. Усе залежить від самої природи мистецтва."Кіно — це сталий продукт. Фільм завжди має однакову тривалість, фіксовані сцени й чіткі паузи. Жоден актор не забуде вчасно вийти, реквізит не зникне, а пісня прозвучить так само як і в попередньому сеансі. Тому для незрячих глядачів достатньо підготувати окрему аудіодоріжку з описами. Вона синхронізується з відеорядом і щоразу працює однаково", — зазначила музейна та театральна аудіодискрипторка Кіра Степанович.Театр — зовсім інша історія. Це живий організм, у якому немає двох однакових вистав. Тривалість спектаклю змінюється, паузи щоразу інші, актори можуть додавати нові інтонації або навіть змінювати ритм сцени. Якщо ще й замінюється склад, то вистава може виглядати зовсім по-іншому.Саме тому в театрі аудіодискрипція не може бути лише записом. Тут потрібен живий коментатор — людина, яка в реальному часі реагує на зміни й описує те, що відбувається на сцені. Це дозволяє адаптуватися до будь-яких несподіванок: забутої репліки, імпровізації актора чи зміни темпу вистави.У результаті аудіодискрипція в театрі перетворюється на окрему форму мистецтва. Вона вимагає не тільки технічного підходу, а й творчої чутливості — вміння підхопити живий ритм спектаклю й зробити його зрозумілим для тих, хто не бачить.Нині в українських театрах аудіодискрипція — рідкість. Втім, попит зростає, але театри вагаються інвестувати у цю послугу. За словами Вікторії Швидко, досвід показує, що аудіодискрипція та інші елементи доступності роблять культурний простір комфортнішим для всіх, а не лише для людей з інвалідністю.Touch tour: театр на дотик"Щоб вистава була повністю доступною для незрячих глядачів, потрібен цілий комплекс рішень. Одним із ключових елементів є touch tour — тактильна екскурсія перед початком спектаклю", — каже музейна та театральна аудіодискрипторка Кіра Степанович.Глядачі можуть ознайомитися з костюмами, декораціями чи макетами сцени на дотик. У Європі такі тури проходять за годину-півтори до вистави: відвідувачів заводять за лаштунки, де вони досліджують бутафорію та костюми.В Україні цей формат складніше реалізувати. На заваді стоять повітряні тривоги, карантинні обмеження чи банальна логістика — глядачі не завжди можуть приїхати завчасно. Тому дедалі частіше використовують компактні варіанти: зменшені копії декорацій, книги з тактильною графікою чи аплікаціями. Їх легко зберігати й брати з собою.Важливою частиною підготовки є й аудіоінтродукція. Вона дає можливість описати всі костюми героїв — навіть ті, що не представлені на touch tour. Зазвичай для екскурсії обирають лише знакові образи, аби не перевантажувати глядачів.Попри логістичні труднощі, практика touch tour поступово розвивається в українських театрах. Вона робить мистецтво ближчим, дозволяючи "побачити" сцену на дотик ще до початку вистави.Довідково: "Подкаст наосліп: 12 кроків до безбарʼєрності" — це унікальний проєкт, формат якого в Україні ще не реалізовувався. Ведуча подкасту — Ксенія Швець, незряча гідеса музею у темряві "03:00", стендап-комікеса та режисерка.Гості подкасту — це експерти з різних професій і сфер, які на час розмови одягають маски на очі, щоб позбутися візуальних відволікань і зануритися у справжню, глибоку бесіду. Ініціативу "Подкаст наосліп: 12 кроків до безбар'єрності" підготовлено Фундацією 03:00 за підтримки Українського культурного фонду в межах грантової програми "Стійкість суспільства через культуру".