Як показує історія, назви державних інститутів дуже рідко бувають випадковими.

Назви відбивають як функції, а й настрій суспільства, політичну філософію певного часу. Так було і з Міністерством війни США, створеним ще 1789 року. Воно керувало тоді Збройними силами молодої республіки, займалося захистом її кордонів та поступово перетворилося на символ військової могутності Америки. Назва була прямою і чесною, оскільки його завдання полягало саме у війні.

Після Другої світової ситуація змінилася. 1947 року, з початком холодної війни, Конгрес США перетворив цю структуру і дав їй нову назву – Міністерство оборони. Сенс був гранично зрозумілий: Америка хотіла виглядати не завойовником, а захисником свободи. Це було дуже зручно у риториці, особливо для наших союзників. Слово «оборона» звучало м'якше та менш агресивно. Але при цьому реальність не змінилася: США продовжували брати участь у військових конфліктах – від Кореї, В'єтнаму до Близького Сходу. Назва «оборона» виконувала швидше політичну та психологічну функцію.

Сьогодні, майже через 80 років, адміністрація Дональда Трампа повернула назву «Міністерство війни». Для когось це виглядає жестом агресії, а для когось – відновленням чесності. Адже якщо бути відвертими, то Америка рідко знаходилася виключно в «оборонній» позиції. Більшість наших військових кампаній останніх десятиліть мали наступальний характер, навіть якщо офіційно і подавалися як «захист».

Тут, на мій погляд, важливо зазначити таке: йдеться не лише про зміну вивіски. Назва задає тон. «Оборона» має на увазі пасивність, готовність відбивати удари, тоді як «війна» звучить активніше, пряміше. Це сигнал від США суспільству та світу: країна готова діяти, а не чекати. І в цьому сенсі перейменування укладається в американську традицію peace through strength (світ через силу).

Є ще один момент. Сучасна культура часто уникає прямоти. Ми все частіше бачимо заміну понять, часто звучать м'які формулювання замість твердих, евфемізм замість реальних слів. У цій логіці саме слово "війна" стало майже непристойним. Його уникають, замінюють, згладжують і таке інше. Повернення до цього поняття можна розглядати як спробу вийти із цієї залежності від політкоректності. Можливо, як на мене, це навіть важливіше, ніж зовнішньополітичний сигнал.

Зрозуміло, практична сторона питання також існує. Перейменування нам обійдеться дуже і дуже дорого, вимагатиме зміни безлічі документів, символів, табличок тощо. У цьому є раціональний аргумент проти. Але, водночас, символічне значення такого кроку переважує технічні незручності. Політика завжди працює із символами. У цьому випадку символ має дуже велике значення.

Зрештою, питання ж не в тому, чи подобається нам Дональд Трамп чи його стиль. Питання для США головне у тому, яке суспільство ми будуємо? Чи готові США називати речі своїми іменами чи ми й далі ховатимемося за зручними словами? Історія з перейменуванням Міністерства оборони на Міністерство війни – саме про це.