Цьогорічна оборонна виставка у Кельце показала світові те, що ми й так відчуваємо щодня на полі бою, майбутнє війни за роботизацією. Наземні платформи, безпілотники, автономні системи, практично кожен виробник робить ставку саме на це. І тут дійсно логіка проста, машини працюють швидше, точніше, ніж людина, а головне — зберігають життя.

Загальна тенденція в принципі і була за роботизацією, війна лише прискорила ці процеси. Водночас відчутно прагнення "витиснути максимум" із традиційних систем, модернізовані зенітки, артилерія, бронетехніка. Це свідчить про спробу адаптувати старе під нову війну. Але за всім цим блиском виставкових презентацій видно й головну слабкість, фрагментованість європейського оборонного ринку. Немає спільної стратегії, немає інтеграції. І це відбувається навіть тоді коли російські дрони залітають у ЄС, а російські "Краснухи" (засоби РЕБ) зривають роботу цивільної авіації, і при цьому всьому Європа все ще живе в ілюзії, що "велика війна" омине її території.

Серед новинок виставки особливо виділялися рішення з протидії ударним та розвідувальним безпілотникам, радари, класичні зенітні установки, спроби створити системи перехоплення. Проте реального прориву в напрямку "дрон проти дрона" чи дешевих засобів протиповітряної оборони так і не з’явилося. Це все ще більше концепти, ніж серійні рішення. Подібна ситуація й у сфері РЕБ та РЕР: багато красивих слайдів, заявлених характеристик, але без реальної практики це лише теорія. Тут і проявляється різниця українські системи вже перевірені війною, вони "battle-tested". Європейські ще чекають своєї години.

Не менш відчутно прозвучала тема штучного інтелекту. Його інтегрують у навігацію, розпізнавання цілей, аналіз даних. Без згадування цього будь-яка новинка виглядає застарілою. Цифрове дублювання війни вже застосовується і в навчанні, симулятори з VR та AR-шоломами дозволяють відпрацьовувати навіть стрибок із парашутом чи керування бойовою машиною. Це швидше, дешевше й безпечніше, ніж полігон. А в умовах реальної війни теж рятує життя. Але головне, це створює базу для аналізу й прогнозування. Коли ми "оцифровуємо" зброю й досвід її застосування, ми фактично отримуємо інструмент планування майбутніх операцій.

Гостинні польські компанії спробували показати власне бачення оборони східного флангу НАТО, інтеграцію сенсорів, дронів, систем моніторингу на кордоні. На практиці ж польсько-білоруський кордон і далі тримається на металевому паркані, який легко розрізають мігранти. Це яскравий приклад розриву між проектом і реальністю. І тут знову повертаємось до старої проблеми, Європа не має єдиного підходу. В США літаки різних компаній (F-16 виробник Lockheed Martin, а F-14 це Boeing) складаються в одну стратегію, а тут десятки виробників закривають окремі питання, не інтегруючись у систему. І питання не лише в конкуренції приватного бізнесу. Де роль держави? Де бачення управління боєм і захисту територій? Без цього всі інновації ризикують залишитися красивими, але локальними експериментами.

Український контекст цього року був сильним, але розпорошеним. Наші компанії були представлені у різних павільйонах, хоча відвідувачі прямо говорили, що вони хочуть бачити єдину "українську зону", так як зробили більшість держав. Спільний стенд, це не лише зручність, а й політичне послання. Ми могли б підсилити це інформаційною дипломатією, наприклад, VR-досвідом, де кожен міг би опинитися у зруйнованому Бахмуті чи побачити Бучу після окупації. Це вже про пояснення сенсу нашої боротьби світу. А що до техніки, тут ми виглядали переконливо, важка артилерія, ракети, дрони, системи РЕБ. І головне, це не концепти, а щоденна реальність фронту. Саме ця "бойова перевірка" робить нас цікавими для партнерів.

Окремим треком відбувались низька переговорнів процесів,  які підтвердили, інтерес до України справжній. Польські заводи готові запускати виробництво компонентів, американські, модернізувати електроніку, канадські,  долучатися до вдосконалення наших систем. Це не просто слова, а підписані угоди. І більшість із них орієнтована на довгострокову перспективу. Тобто концепція "Build with Ukraine" із красивого гасла стає реальністю, але безумовно чекаємо результатів. Відкритим залишається питання єкспорту аби насправді бути інтегрованим у глобальні ланцюжки виробництва.

Зрештою, ця виставка стала ще одним дзеркалом для Європи. Так, є технології, є ідеї, є амбіції. Але поки немає єдиного бачення, усе це розсипається, як мозаїка без рамки. І саме тому нам потрібні платформи для обговорення, щоб із розрізнених ініціатив виросла справжня стратегія. Європі потрібен єдиний ОПК і єдиний оборонний альянс, де технології інтегруються в спільну архітектуру безпеки. І тут роль України на мою думку визначальна. Ми ті, хто вже пройшов крізь найважчий іспит. Ми ті, хто може задати тон розвитку, хто може обʼєднати різні елементи в єдину систему. Наші рішення працюють сьогодні, і саме вони можуть стати основою майбутньої європейської безпеки і навести фокус європейському ОПК. 

Анатолій Храпчинський