Як і автори наступного за ним сценарію (війна на виснаження). Наприклад, поки московити зайняті нами, це дає додатковий шанс вибратись з-під лаптя народам Кавказу. Спочатку Південного, а потім, якщо вірно взятись до справи, і Північного теж.Поки що лідерство в цих визвольних змаганнях тримає Азербайджан. Кроки Москви, які теоретично могли б налякати Баку, викликали переважно роздратування і зустрічні жорсткі кроки. Алієв — сильний лідер, з деяким ухилом в авторитаризм, що додатково допомагає йому знайти спільну мову з Ердоганом. І створює проблеми для промосковських рухів в країні.Вірменія поки відстає, але є ряд нюансів. Наприклад, нещодавно придушено спробу державного перевороту. І хто б її міг організувати? Існує давній внутрішній конфлікт, дуже умовно (1) Карабаські) проти (2) Єреванські). Перші — партія війни, упороті, промосковські, бо з їхньою лінією інших союзників крім Москви бути не може. Другі — прагматики, помірковані, спираються на діаспори у світі. Царські вірмени в Москві їх люто ненавидять. Інтерес московитів — послабити, а краще зовсім повалити Пашиняна, замінити його на когось із карабаських. Не допустити мирного врегулювання без свого посередництва. Але схоже, що посередництво Москви для Кавказу стає зайвим. Питання коридору з Азербайджану в Нахічевань і далі в Туреччину практично вирішене.Читайте також: Мединський забув про чукчівОскільки кремлівські еліти зовсім втратили гальма, може бути навіть пряма військова інтервенція. З використанням військової бази в Гюмрі, яка виконує у Вірменії практично ту саму функцію, що Чорноморський флот в Криму до 2014 року. Обмеження державного суверенітету.У Грузії, як ми знаємо, получілось (с) дещо погане. А саме — повернення промосковських політиків, і навіть агентів впливу. Опозиція організувала протести, влада далі їх ігнорує. Однак назвати позицію правлячих Мєчтунов стабільною теж важко. Ну не називати ж Мрійниками тих, хто ототожнився з агресором, і прогнувся під стратегічного опонента.За гарним прикладом Південного Кавказу може піти Північний. Пам'ятаймо про 100-річну війну проти московитів, яка закінчилась геноцидом черкесів. І про черкеські діаспори у світі, яких на порядок більше, ніж корінного народу на Кавказі. Де тепер живуть черкеси? Переважно в Туреччині. Хто знатиме прикуп цього розкладу, той і житиме в Сочі. Якщо абхази та південні осетини заслуговують на свою державу, хоча й не визнану, то і черкеси теж заслуговують. Їх у світі згрубша 4 мільйони. І комусь напевне буде цікаво повернутись на землю предків.Кубанці це субетнос українців. У них може виникнути конфлікт із черкесами, або не виникнути. Україна в цій ситуації мала б підтримувати обидві сторони. У боротьбі за звільнення з-під лаптя. За нашу і вашу свободу.Джерело*Публікується зі збереженням стилю автораПро автора. Віктор Пушкар, соціальний психологРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.