Свіжа тема, яка періодично кружляє у соцмережному інфопросторі останній рік, то піднімаючись, то затихаючи — це гостра кадрова криза на українському ринку праці. І це правда, криза шалена. Дослідження свідчать про те, що зараз в середньому на багатьох вакансіях людина отримує вищу зарплату, аніж має на неї кваліфікацію. Тобто недокваліфікованим працівникам бізнес платить оверпрайс. Просто, бо людей нема. Або отак, або ніяк.І тут як завжди люди одразу стали в улюблену шеренгу "на перший-другий розрахуйсь" - одні кричать про жадібних роботодавців, які хочуть витискати з людей останні соки, а платити жалюгідні копійки, а інші про лінивих і безвідповідальних працівників, яким аби день до вечора, якась там рентабельність і плани їх не інтересують. І що коли дрібний ФОП виплатить своїм 10 працівникам по 50 тисяч зарплати, то просто закриє на ключ свій магазин і буде сидіти вдома, бо на другий місяць його вже не стане.Але ні. Тут проблема не у сторонах. Тут проблема у війні. Ринок праці — це частина економіки й система, що саморегулюється за нормальних умов. Попит-пропозиція, оце все. Але війна — не нормальні умови. Війна викинула за кордон мільйони активних і продуктивних людей у розквіті сил. Ще частину забрала до себе, в окопи. Ще частину загнала по домах, боятись. Але навіть якщо вони перестануть боятись і вийдуть — то їх забере до себе війна, а не економіка і ринок праці. Бізнес в Україні постраждав теж, але не так, як ринок праці. Окрім того, за три роки через військові фінансові потоки з'явився новий середній клас, легально через зарплати військовим чи нелегально через схеми, байдуже. Це люди з грошима, які хотіли б кудись їх вкладати, створювати бізнес. Але нема працівників.Парадоксальна ситуація — безліч людей, охочих піти в ресторан, але там брак людей, охочих підходити до них з листочком і питанням: "Що бажаєте замовити?". Є бізнесмени, є клієнти, але геть вимитий робочий клас. Або на війні, або за кордоном, або вдома.Читайте також: "У нас структурне безробіття": економіст Пендзин про ринок праці в УкраїніІ тут наче б можна було сказати — хай бізнес влаштовує між собою голодні ігри, з'ясовує, хто конкурентніший. Але ні, нездорова конкуренція бізнесу за працівників тільки розкручуватиме спіраль кадрової кризи. Бо не всі бізнеси однаково рентабельні, хтось може платити 50 тисяч, а хтось не може. В результаті все дрібне підприємництво вигибне і перестане платити податки в бюджет. А найгірше — втратить шанс перерости у середній і великий бізнес. Засохне, як паростки. А великі та багаті мережі знайдуть спосіб як витиснути максимум з працівника, якому змушені платити велику зарплату. Вже ходять історії про заброньованих працівників, яких перетворили фактично на кріпаків, що не можуть покинути роботу і ненависного роботодавця через страх іти на війну.І це все — про господарку країни, яка годує армію, вчителів, лікарів і платить всі виплати пораненим та сім'ям загиблих. І це джерело все міліє і міліє, як водосховища в Криму. Як без працівників утримувати економіку у робочому стані — невідомо, що б там не писали у статтях про штучний інтелект.Читайте також: Кількість працездатного населення в Україні з 2022 року знизилася на 40%: в уряді розповіли, як подолати кризу на ринку праціІ не забувайте головний принцип ціноутворення – за все завжди платить кінцевий споживач. Підвищили податок – переносимо на ціну товару чи послуги. Треба платити вищі зарплати, бо ринок змушує – ок, переносимо на ціну товару як вищу собівартість. І тут два шляхи – або споживачі, тобто всі ми, будемо змушені купувати все дорожчі товари та послуги, або лише до якоїсь межі й перестанемо купувати, залишимось без продуктів і послуг, а бізнеси збанкрутують. Це все – тисячі порізів, які наносить нашій країні війна і через кожен, навіть найдрібніший, витікає крапелька її здоров'я.ДжерелоПро автора: Володимир Гевко, маркетолог, блогерРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.