Про це Еспресо розповів Михайло Самусь, директор New Geopolitics Research Network, співзасновник Консорціуму оборонної інформації."На цьому етапі російсько-української війни здатність України протистояти російській агресії чи не вирішальною мірою залежить від спроможності українського ОПК та партнерів України виробляти озброєння та військову техніку не лише у достатній кількості, але й з необхідним ритмом", - вважає експерт.За його словами, 2025 рік став переломним: Європа створила так званий “снарядний міст”, НАТО запустили новий фінансовий механізм PURL (Prioritised Ukraine Requirements List – програми, в рамках якої європейські союзники й Канада оплачують закупівлі, а США виробляють і відвантажують боєприпаси Україні), а Україна вперше в історії почала серійно випускати власні артилерійські снаряди. Але за цими успіхами приховані й серйозні ризики: політичні зміни в Чехії, вузькі місця у виробництві порохів та невизначеність у Вашингтоні."Снарядний міст" - це ініціатиав президента Чехії Петера Павела, який запропонував за фінансової допомоги від союзників закупити 800 тис артилерійських снарядів на глобальному ринку, навіть у країнах, які вважалися партнерами РФ. До програми приєдналися понад 15 європейських країн.За словами Самуся, ініціатива перетворилась на один з ключових елементів української снарядної стійкості: до серпня 2025 року Україна отримала близько 1 млн боєприпасів, а до кінця року – може бути досягнуто результату 1,8 млн снарядів різного калібру. Але Європа все ж не змогла у 2025 році досягти запланованих обсягів виробництва боєприпасів, і бажаний результат перенесено на 2026 рік."Головний виклик 2026 року - не просто збільшити виробництво, а зберегти ритм. Бо саме ритм, а не загальна цифра у мільйони, визначає, чи зможе українська артилерія день за днем вести контрбатарейну боротьбу та тримати фронт", - резюмує Михайло Самусь.