Еніл Сет. Бути собою. Нова наука про свідомість. – К.: Наш Формат, 2025Автор цієї книжки - один з найвидатніших сучасних нейронауковців – наполягає а тому, що ми не відкриваємо світ, а постійно конструюємо та моделюємо його у мозку.  Навіщо, спитаєте? У дослідженні "Бути собою" Еніла Сета нам просто і доступно показують, як тіло людини впливає на її свідомість, як формується наш свідомий досвід тут і зараз, як тісно пов'язані самосприйняття та психологічний контроль, чи є свобода волі ілюзією, що означає насправді - "бути собою". "Тепер наука свідомості, однією з частин якої є теорія звіра-машини, руйнує останній бастіон людської винятковості - гаданої унікальності нашого свідомого розуму - і показує, що він, розум, також глибоко вкорінений у ширших патернах природи", - дізнаємося ми про перспективи нашого розвитку. Так само автор приділяє велику увагу іншому питанню, чи може штучний інтелект стати свідомим, і якщо так, чим це загрожує людству? Адже що таке свідомість? "Для розумної істоти це те, що робить її, власне, цією істотою, - нагадує автор. - Це те, що робить мене мною, вас вами і, ймовірно, вівцю вівцею, а дельфіна дельфіном. У кожної з цих істот є певне суб’єктивне сприйняття. Я відчуваю себе - собою. Та не існує майже напевне відчуття того, що ти є бактерією, бадилинкою або іграшковим роботом. У цих речей (як ми припускаємо) немає суб’єктивного сприйняття: немає внутрішнього всесвіту, свідомості або самосвідомості". Таким чином, ця яскрава, провокативна і водночас революційна книжка дозволяє зазирнути за лаштунки нейронаукових досліджень і технологічних досягнень, докорінно змінює наші уявлення про власний розум і допомагає зрозуміти сценарії життя у світі майбутнього. "Уявіть, що я з недалекого майбутнього пропоную вам угоду всього життя: - заманює автор, - я можу замінити ваш мозок машиною, яка буде у всьому йому тотожна, тому ззовні різниці не помітить ніхто. Ця нова машина матиме багато переваг: вона непіддатна руйнуванню і це, ймовірно, дасть вам змогу жити вічно".Орісон Суетт Марден. Воля до успіху. – К.: Українська Видавнича Спілка, 2025Бажання бути лише письменником і не мати більш ніякою "життєвої" професії – це зовсім не ознака новітнього часу, коли "громадянин світу" може жити будь-де, аби лише був Інтернет, і заробляти мільйони, залишаючись "творчою особою" - письменником, художником. Таке саме ставлення до формату творчого "неробства" було у Радянському Союзі. Хіба що прижиттєве членство в Спілці письменників з усіма відповідними привілеями (квартира, дача, машина, гонорари) навряд чи зрівняється з нинішніми нерегулярними грантами на написання книжки. Але численні письменницькі курси з семінарами і студіями, тим не менш, сьогодні існують! І літературні метри, які їх ведуть, заробляють гроші якраз не творчістю (бо це малореально), а розповідями про те, як нею можна заробити. Одне з підтверджень цієї невмирущої тенденції - книга відомого американського письменника про шляхи досягнення літературного успіху та подолання перешкод. На багатьох життєвих прикладах автор вчить не зневірюватися, використовувати шанс, працювати над собою і здобувати перемоги. Але навіть у своєму бестселері "Воля до успіху" Орісон Суетт Марден мовить про те, що важливіше за будь-яку творчу геніальність і талант є дар бути людиною. Ну й володіти при цьому хоч чимось більшим за вміння складати вірші.  "Розшукується людина, - дізнаємося ми подробиці "людяної" терапії, - яка, не будучи низькорослим аскетом, сповнена життя і вогню, але в якій пристрасті навчені прислухатися до сильної волі, слуги чутливого сумління; яка навчилася любити всяку красу, чи то природи, чи то мистецтва, ненавидіти всяку мерзоту і поважати інших, як себе саму. Світ шукає людину, яка освічена в усьому; чиї нерви доведені до найгострішої чутливості; чий мозок культурний, гострий, проникливий, широкий; чиї руки вправні; чиї очі пильні, чутливі, мікроскопічні; чиє серце ніжне, великодушне, правдиве. Таку людину шукає весь світ. Хоча мільйони людей не мають роботи, майже в будь-якій сфері життя майже неможливо знайти саме ту людину, яка потрібна і скрізь ми бачимо оголошення про це: "Розшукується людина".Анна Безпала. Кассандра курить папіроси. – К.: Темпора, 2025Відповідно до "міфологічного" імені у назві цієї книжки, у неймовірній історії, яку в ній розказано, має з’явитися скриня Пандори. І нею виявилася стара коробка з паперами, яку вже у наш час відкрила головна героїня. "Леся занурила пальці у конфеті чеків і витягнула стос. Обережно відгорнула кілька крихких сторінок, здається, повністю списаних одним почерком, нахилилась ближче, розбираючи слова: "Отже, таки незалежні! Незалежні! Годині по дванадцятій ночі професор Грушевський, себто Михайло Сергійович оголосив, хоч нам і було ледь чути: "Однині Українська Народня Республіка стає самостійною ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою Українського народу". І далі лиш овації". "А це що таке?" - Леся поглянула на дату, саме перед написом: "12 січня, 1918 р.". "Та не може бути. Дурня якась", - вона відгорнула на початок стосу. "Щоденник. Наталія Федорівна Горовська. 9 січня, 1918 р. - 22 січня, 1918 р." - та сама ручка, єдиний І які ж аналогії виявилися у знайдених записах, про що мова в романі Анни Безпалої "Кассандра курить папіроси"? А ось почитайте. "Мама писали знов. Кажуть, що краще мені вибиратись із Київа та їхати до Житомира". Дурниці. Я, звісно, впевнена, що вони хочуть як краще, але це неможливо. Так, війна, так, большевики просуваються, і так, тільки місяць, які у нас у Київі була стрілянина", але їхати після стількох років... Ні, Та й позаяк ще нікому не ясно, чи просунуться вони далі. Он і повстання те роззброїли швидко. Та і якщо я поїду, то хто лишиться з хорими? Якщо вірити тітки Тетяні про большевиків, цих бідних хорих людей і поготів ніхто жалувати не буде. Я нікуди не поїду. Крапка. Навіть якщо большевики й дійдуть сюди. Але чи дійдуть?" Тож, за сюжетом, у Києві в січні 1918-го майбутнє втрачає певність, а Кассандра втрачає віру у власні пророцтва. Та мало хто усвідомлює глибину катастрофи, що на них чекає. Усю складність становища розуміє Наталя, медсестра Кирилівської лікарні для душевнохворих і донька її пацієнта з дивним ім’ям Кася, з якою Наталі випало шукати дорогу з майже оточеного більшовиками Києва. Наталя пише щоденник, фіксуючи події та описуючи різних мешканців тогочасної столиці: від ексцентричних театралок до солдатів УНР та більшовицьких агітаторів. І в деяких моментах Київ понад сторічної давності може нагадати сучасний. Врешті Наталя стикнеться з одвічною дилемою війни: "Лишитись тут і боротись чи поїхати?".Стенлі Туччі. Смак. Мої історії про життя та їжу. – К.: ArtBooks, 2025Іноді "стати собою" - означає відчути себе іншою людиною. Саме таку опцію наприкінці рецепту приготування мартіні пропонує автор цієї книжки. І саме в "Моїх історіях про життя та їжу" Стенлі Туччі – "той самий актор" із "Диявол носить Прада", "Милих кісток" та "Голодних ігор" - здається, повертається до самого себе, розповідаючи, окрім решти всього (смачного та життєвого) про дитинство і юність в його італо-американській родині, яка кожен вечір проводила за столом. То що це, спитаєте, акторські мемуари чи кулінарна книга? Насправді І те, й інше! "Їжа — не просто важлива частина мого життя, - розповідає автор. -  Це в принципі і є моє життя. Їжа водночас тримає мене на місці й веде шукати пригод. Вона і заспокоює, і кидає виклики. Це матеріал, що створив мене творчого й мене домашнього. Їжа дала змогу висловлювати свою любов до людей і заводити знайомства з людьми, яких я полюбив згодом". Таким чином, ця книжка поєднує в собі і цікавинки акторського побуту, і зворушливі історії з дитинства, і кумедні портрети рідних та друзів - і все це крізь призму їжі. Так само це видання містить понад 20 рецептів різноманітних страв, як знайомих, так і досить екзотичних. Це і коктейлі, і м’ясні та рибні страви, і, звісно ж, паста. Це не просто добірка улюблених рецептів - за кожним із них стоїть певна історія й цікавий досвід. Наприклад, мартіні. "Я готував Мартіні за цим рецептом, і вийшло смачно, - розповідає автор. - Як на мене, вермуту можна лити зовсім трохи або й геть забути про нього - якщо дозволяє якість джину або горілки. Крім того, я вважаю, що Мартіні має бути змішаний, а не збовтаний, хай би що там казав агент 007 барменам упродовж шістдесяти років. Але в готелі "Дюк" у Лондоні, де, як подейкують, пан Флемінг вигадав свого легендарного джентльмена-шпигуна, Мартіні не змішують Ї не збовтують, хіба що на вимогу. Холодна картопляна горілка заливається відразу в крижаний бокал з доданням оливки або лимонного твісту (смужки цедри цитрусових для прикрашення коктейлів) - на вибір клієнта. І хоча я пишаюся своїм умінням пити, відсутність льоду, що потроху розбавляє алкоголь, обумовлює випадки, коли мені доводиться просити бармена нагадати, як мене звуть".Брюс Ґрейсон. Після. Що видно крізь щілину між життям і смертю. – К.: BookChef, 2025На початку цієї книжки автор згадує приголомшливу історію зі своєї практики. Пацієнтка, яка щойно прокинулася після складної операції, схотіла поговорити з ним, виявивши обізнаність не лише із власним діагнозом, але й з тим, чого вона точно не могла ані бачити, ані знати, перебуваючи під наркозом. Тобто, на межі життя і смерті. "Із заплющеними очима вона тихо пробурмотіла: - Я бачила, як ви розмовляли зі Сьюзан, сидячи на дивані. На вас була смугаста краватка із червоною плямою, - твердо сказала вона. Я відчув, як волосся здійнялося на потилиці, а шкіра взялася сиротами. Вона аж ніяк не могла знати цього. Звідки хтось ще міг знати деталі того, що ми говорили й робили? І ніхто за стінами сімейної кімнати не бачив пляму на моїй краватці". Загалом у книжці Брюса Ґрейсона "Після. Що видно крізь щілину між життям і смертю" нам нагадують про те, що випадки дивовижних переживань на порозі смерті були зареєстровані з давніх часів, і сьогодні їх описують 10 % людей, у яких зупинялося серце. Медичний світ загалом ігнорував ці переживання, відкидаючи їх як "хитрощі мозку" або видавання бажаного за дійсне. Але після того, як пацієнти автора книжки почали описувати події, про які він не міг просто забути, лікар вирішив досліджувати те, про що багато хто мовчав. Як учений без релігійної системи переконань, він підходив до передсмертних переживань із наукового погляду. Наша культура схильна розглядати смерть як кінець людської свідомості, кінець нашого існування — страшна перспектива, яка в багатьох людей викликає страх і тривогу. Однак наукові відкриття про процес вмирання можуть підтвердити альтернативну теорію. Смерть може бути порогом між однією формою свідомості та іншою, не кінцем, а переходом. Цей новий погляд може перетворити страх смерті, який пронизує нашу культуру, на здорове сприйняття природи смерті як іще однієї віхи людського життя.