Натомість якщо відкинути потуги провладних "позитивних блогерів", почастішали замальовки з протилежним знаком.Спираючись на наявні невтішні економічні, демографічні, соціальні показники, оглядачі змагаються у змалюванні антиутопій.Особливо зважаючи на непевний кінець війни й відповідні побоювання "веймарського сценарію": "важкого рішення" у термінах партійного чату "слуг народу", тобто, здачі позицій, які активна частина суспільства, а надто фронтовики, вважатимуть "зрадою".Спробуємо знайти промінь надії в кінці цього тунелю.По-перше, поки надійним гарантом проти "веймарського сценарію" залишається … Росія. Агресор хоче все і відразу. Йому треба утилізувати сотні тисяч особин, здатних убивати, не у тилових російських містах із настроєм "ми вас туда нє посилалі", а у завойовані території "виконаних задач СВО".Тож війна триватиме, доки не трапиться одне з двох: або в України закінчаться люди, готові за неї воювати, — або в Росії закінчиться здатність фінансувати війну.Усі проміжні розмови про "мир" - порожні. Або нас примушують до капітуляції (а проти цього виступає достатньо притомних сил на Заході),- або Росію примушують зупинитись, не вимагаючи додаткових здобутків, не підкріплених здобутим на фронті ("виходу ЗСУ з Донбасу" тощо).Тут триває ситуація "бульдозер повзе": Україна повільно втрачатиме людей і території, поки Росія втрачатиме багато людей і ресурсів.Читайте також: Вийти з ідеального штормуВійна закінчиться тоді, коли бульдозер зупиниться (або його зупинять).Тому по-друге. Повоєнні розклади сильно визначаються тим, чим, як і коли завершаться бойові дії. Поки вони тривають, усі фактори — економічний, демографічний, соціальний — працюють не на користь України.Необхідні спеціальні зусилля, щоб обʼєктивні жахи воєнного часу перетворити на можливості для інвесторів, які створюватимуть Україні перспективи розвитку.І тут по-третє, яке обʼєднує перші два. Нинішня влада показала стратегічну нездатність впоратись із викликами — що наявними воєнного часу, що перспективами відбудови.Корупція, "своїм усе, опонентам — ДБР", невігластво — усе це підриває засади ефективності держави.Підтримка союзників (нині насамперед європейських) - життєво важлива, але дуже залежить від динаміки настроїв у відповідних країнах. Та й покладання виключно на допомогу заводить на манівці: у критичний час саме власний ресурс і можливості визначають переговорні можливості країни і її місце під сонцем.Читайте також: Державо, будь ласка, не кради й не брешиСвітовій історії не бракує прикладів, коли після непростого миру і всупереч викликам повоєнного часу країни добивалися успіху. США після війни за незалежність, Західна Німеччина і Фінляндія після II Світової, Південна Корея…Всі ці різні в часі та просторі приклади єднає одне: здатність влади опанувати ситуацією.У нас ключем могло б стати формування коаліції єдності та уряду національного порятунку. Влада не хоче цього, і натомість просуває модель "5-6 менеджерів", ховаючи системні прорахунки за тріскотнею "марафону" і хлюпанням бруду з телеграм-помийок.Тим більше значення виборів, які відбудуться після завершення бойових дій. Але, щоб за їхніми підсумками було сформовано адекватну ефективну владу, вони мають бути вільними та справедливими, free and fair.Влада вже зараз, навіть під час бойових дій, готується. Мостить дорогу до "виборів без вибору". Вони ненадовго забезпечать положення влади біля керма — але їхнє невігластво призведе до подальшого падіння, хаосу і занепаду. Саме звідси - "антиутопічні" прогнози оглядачів.Щоб цього не сталося, треба збивати наміри влади провести "вибори без вибору". Відстежувати та опротестовувати відповідні проєкти рішень. Підключати щодо цього як партнерів — у контексті європейської інтеграції,- так і дії суспільства.Тоді нинішня влада понесе відповідальність за зроблене і не зроблене, а в Україні зʼявиться шанс на відродження з попелу нашої війни за Незалежність.ДжерелоПро автора. Ростислав Павленко, український політик, політолог, політтехнолог, викладач. Народний депутат України IX скликанняРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.