А згідно з польською конституцією, посада прем’єра і посада президента фактично рівноцінні. І тому, якщо після президентських виборів президент опиняється без підтримки парламенту, він фактично зі 100-відсотковою імовірністю буде конфронтувати з парламентом з тим, щоб спровокувати дочасні парламентські вибори, і на тлі своєї президентської перемоги гарантувати перемогу у дочасних парламентських виборах. Тому новообраний Навроцький очікувано почав саме таку стратегію — блокування будь-яких ініціатив парламенту.І так вже сталося, що першою жертвою його блокування став законопроєкт про підтримку українців. Вибір Навроцького був, здавалося б, ідеальний. Адже зовні це виглядало так що, по суті Навроцький урівнює в правах українців і поляків. Бо на соціалку (допомога на дітей) поляки можуть розраховувати лише тоді,  коли вони працюють, а українці, зважаючи на війну, могли отримувати допомогу і без зайнятості. Щобільше, вибір Навроцького узгоджувався з логікою виборчої кампанії, де він переміг великою мірою завдяки підтримці третьої політичної сили в Польщі "Конфедерації", яка виступає проти підтримки України. Тому, здавалося, Навроцький зробив все дуже "правильно"… Але тут щось пішло не так.Читайте також: Польська ненависть до українців скеровує їх на шлях Орбана?По-перше, за фактом, єдиною постраждалою групою від ініціативи Навроцького можуть виявитися матері з дітьми, чиї чоловіки залишилися в Україні, а багато хто — на фронті. І виглядає це не дуже, навіть, для багатьох поляків. Щодо решти українців – то їх ініціатива Навроцького не торкнеться, бо вони в Польщі працюють. Причому працюють більше, ніж середньостатистичний поляк. На кожний злотий, витрачений на підтримку українців, працюючі українці сплачують вп’ятеро більше в польський бюджет податками та розвитком економіки. Ті українці, які розраховують лише на значну чужу "соціалку", вже давно опинилися у Західній Європі, — там, де її справді дають. А в Польщі їх тупо немає.Але найбільша проблема в тому, що коли політики в будь-якій країні відверто тягнуть нагору етнічну карту – раціональність швидко вимикається. І вже немає значення, хто і що мав на увазі, і хто першим почав. Коли поділи у політиці відбуваються за етнічною ознакою, емоції руйнують розвиток усякої країни, бо політиків підтримують не за досягнуте, а тільки тому, що вони "свої". І ці "свої" зацікавлені в тому, щоби конфлікти поглиблювалися, бо нічого іншого вони не вміють. Тому чимало політиків і вмикають етнічну карту, ігноруючи стратегічні наслідки для своєї країни. Медійний галас, який зараз здійнявся в українських і польських медіа – це перші погані наслідки розіграшу "етнічної карти", і від цього не виграє ні Польща, ні Україна.Найкраща відповідь на усякий популістичний гармидер – не ставати частиною цього гармидеру. З Польщею в жодному разі не треба дзеркалити. Бо політична недалекоглядність не може бути знищена іншою політичною недалекоглядністю. Читайте також: Якій Польщі українці безмежно вдячні за солідарність і підтримкуНатомість треба шукати не те, що роз’єднує, а те що об’єднує. І тому поляками треба просто нагадувати хто є справжнім ворогом та зосереджуватись на спільних безпекових ініціативах та військових виробництвах. Попри останні скандали, я переконаний, що Навроцький і вся Польща буде підтримувати Україну в майбутньому саме у питаннях безпеки, бо страх перед Росією буде точно сильніший, ніж дріб’язкові емоції через чиюсь соціалку. Не треба забувати, що саме в часи PiS Україна отримала від Польщі безпрецедентну підтримку, і буде отримувати далі. Попри чортів, які час від часу вистрибують з минулого і зваблюють сучасних політиків дешевими політичними дивідендами.ДжерелоПро автора. Сергій Таран, політологРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.