Українська мова понад століття була під забороною. Валуєвський циркуляр, Емський указ і сталінські постанови - усе це мало одну мету: змусити народ забути рідне слово. За книжки чи вистави українською карали конфіскаціями, арештами й навіть розстрілами.

Як саме забороняли українську мову, чим це аргументували і які були практичні санкції проти видавців, учителів, акторів і інтелігенції, розповідає РБК-Україна.

Валуєвський циркуляр (1863)

Що це. Таємне розпорядження міністра внутрішніх справ Петра Валуєва (30 липня 1863). Забороняв друк "малоросійською" навчальних, науково-популярних та релігійних книжок.

Художні твори формально не забороняли, але проходження цензури різко ускладнили. Офіційна теза - "ніякої окремої малоросійської мови не було, немає і бути не може".

Чому видали (офіційні мотиви). Реакція імперії на Січневе повстання 1863 року і на спроби друкувати Євангеліє українською (справа Пилипа Морачевського). Влада трактувала український рух як політичну загрозу.

Як карали:

• превентивна цензура - заборони та "зарізання" рукописів
• конфіскації накладів і заборона видань
• персональні переслідування діячів громад (арешти активістів громадівського руху у 1860-х).

Емський указ (1876) і доповнення 1881-1888

Що це. Акт імператора Олександра II, підписаний у німецькому бальнеокурорті Бад-Емс (18/30 травня 1876).

Фактично  це була повна заборона українського друку (книг, брошур), заборона ввезення українських видань із-за кордону, сценічних вистав, публічних читань та викладання українською. Пізніше заборони деталізували й розширювали (зокрема, на сцену та освітню сферу).

Як це мотивували . "Українофільство" трактували як політичну небезпеку та "польську інтригу"; держава декларувала необхідність єдності імперії.

Як карали:

• конфіскації та недопуск до друку - відмови в цензурних дозволах, вилучення накладів
• заборона театру й пісень українською (на підвладних територіях - спеціальні заборони генерал-губернаторів)
• поліцейський нагляд і адміністративні висилки - зокрема, вислання з України Михайла Драгоманова та Павла Чубинського
• закриття/замороження видань та осередків

Кінець 19 - початок 20 століття: точкові заборони та обмеження

1880 рік. Продовження заборон і розпоряджень на місцях (театральні вистави, офіційне діловодство тощо).

1905 рік. Революція частково пом’якшила цензуру, але практика заборон і контролю зберігалася (дозволи/заборони для видань, сцен, курсів).

1914 рік - на тлі війни. Заборона української преси та відзначень (ювілей Шевченка), посилення русифікаційних заходів.

Санкції - закриття газет, арешти активістів, заборона мітингів і читань.

1920 роки. Короткий перервний період українізації - і згортання

Після утвердження радянської влади почалися кампанії "коренізації/українізації" - розширення сфери української в освіті та установах.

Наприкінці 1920-х - різкий розворот до згортання, ліквідація організацій і наступ на інтелігенцію.

Механізми тиску - ліквідація інституцій, звільнення, арешти у справах про "націоналізм".

1932-1933 роки . Злам політики та нівеляція української норми

Постанови ЦК ВКП(б)/РНК СРСР 1932-1933 згортають українізацію; 1933 - кардинальний перегляд українського правопису ("зближення" з російською), політичне таврування "націоналістичних викривлень".

Санкції - чистки у вишах і Наркомосі (народних комісаріатах), арешти мовознавців/письменників, самогубство Миколи Скрипника на тлі цькування.

1937-1938 роки. Великий терор і "Розстріляне Відродження"

Знищення покоління українських митців та науковців: Курбас, Куліш, Зеров, Підмогильний та ін. Масові вироки "трійок" НКВС - табори, а потім розстріли (зокрема в урочищі Сандармох, 27.10-4.11.1937).

Покарання:арешт за "антирадянську агітацію/націоналізм", табори ВТТ, страта.

1938 рік. Обов’язкова російська в школах СРСР

Постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) "Про обов’язкове вивчення російської мови в школах національних республік" (1938) - російська стає обов’язковою в усіх школах, що системно звужує сферу української.

Не "кримінальне" покарання, але інституційний тиск - мовні "порушення" трактували як дисциплінарні проступки для вчителів/директорів, а культурний опір легко підпадав під політичні статті (антирадянська агітація).

Як це впливало на життя українців

Заборони української мови були не лише проблемою для письменників чи інтелігенції. Вони торкалися й простих людей - селян, учителів, студентів, акторів, робітників. Для багатьох рідна мова ставала "клеймом неблагонадійності".

У школі та повсякденні

Учнів карали за українську мову - змушували писати твори російською, приниженням чи зниженням оцінок.

Учителів, які продовжували викладати українською, могли звільнити й навіть віддати під суд за "націоналістичний ухил".

Селяни на ярмарках чи в побуті наражалися на поліційні переслідування за виконання українських пісень або організацію аматорських вистав.

В армії та на службі солдати й чиновники мусили переходити на російську, інакше це вважали "неповагою до імперії".

На початку XX століття українську часто прирівнювали до прояву нелояльності. Тож селяни й робітники, які читали газети чи книжки рідною мовою, могли отримати обшук або виклик до поліції за "підозрілу" мову.

Найгірші випадки покарань

Заслання.Павло Чубинський, автор гімну, був висланий за українську культурну діяльність; подібних справ - сотні.

"Розстріляне Відродження". Сотні українських митців, науковців і вчителів стратили 1937–1938 рр. (Курбас, Куліш, Зеров та ін.).

Звичайні селяни та робітники - найчастіше отримували табори (5-10 років) за зберігання українських книжок, спів пісень чи публічні висловлювання українською.

Вас також може зацікавити:

• Як останній гетьман України поклав початок сучасної української держави
• На фоні яких подій Україна проголосила про свою незалежність
• Чому Україна була змушена віддати свою ядерну зброю

Для написання цього матеріалу були використані такі джерела: Інститут історії України НАНУ, Енциклопедія українознавства, Український інститут національної пам’яті, BBC Україна, Радіо Свобода.