Бурхливе літо 2025 добігає кінця. Воно не принесло навіть тимчасового чи часткового припинення вогню в Україні – як очікував самовпевнений Дональд Трамп. Воно не супроводжувалося радикальним переломом на фронті та крахом української оборони – як хотів не менш самовпевнений Володимир Путін. Але що справді змінилося за останні три місяці, то це публічний дискурс, пов'язаний із російсько-українською війною.

Нинішнє літо пройшло під знаком Джозефа Овертона – американського юриста та громадського діяча, який подарував нам знамениту концепцію "вікна дискурсу". Свого часу містер Овертон стверджував, що в суспільстві, політикумі та медіа існує допустимий діапазон ідей, і цей діапазон може зміщуватися в той чи інший бік. А послідовники Овертона розробили спеціальну шкалу ідей за рівнем їхньої допустимості для публічного обговорення: "немислимі" – "радикальні" – "прийнятні" – "розумні" – "популярні" – "діюча норма".

Як і всі епохальні історичні потрясіння, велика війна на українській землі сприяла швидким трансформаціям "вікна Овертона". Те, що до 24.02.2022 вважалося занадто радикальним чи навіть немислимим, ставало розумним, популярним та нормальним на наших очах. Воєнне вікно дискурсу змінювалося з кожним роком. А влітку 2025 року цей процес прискорився – і в самій Україні, і за її межами. 

Наведемо типовий приклад. Ще на початку літа ідея масових політичних протестів в українському тилу була радше з категорії немислимого. З одного боку, пасіонарна частина суспільства вірила, що під час війни будь-які виступи проти чинної влади грають на руку ворогові і тому неприпустимі. З іншого боку, здавалося, що державна машина здатна припинити будь-яку несанкціоновану вуличну активність, прирівнявши її до роботи на Кремль.

Однак у липні 2025-го скандальна атака проти НАБУ та "Картонковий майдан" зламали вікно дискурсу, яке зберігалося понад три роки. З'ясувалося, що в деяких випадках протестувати під час воєнного стану можна і навіть необхідно – і що цю думку поділяє більшість активних українців. Колишнього табу більше не існує. Звичайно, масові вуличні протести у розпал війни ще не стали нормою, але як мінімум перейшли до розряду прийнятного. І для Банкової це доволі тривожний сигнал. 

Втім, набагато більшу тривогу викликають зрушення "вікна Овертона" на міжнародній арені. 

[BANNER5]

Урочиста зустріч російського диктатора та воєнного злочинця у Сполучених Штатах. Лідер найбільшої західної демократії, який люб'язно надає Путіну власний лімузин. Американські військовослужбовці, які стоять навколішки і розстилають перед путінським літаком червоний килимок.

На початку літа подібний сценарій здавався немислимим – навіть з огляду на специфічні погляди президента Трампа. Занадто радикальним цей розворот США виглядав і 15 серпня: про що свідчили критичні відгуки в самій Америці. Проте завдяки Дональду Трампу колишнє вікно дискурсу трансформувалося. І європейці, які прибули до Вашингтона за кілька днів, були змушені вітати американського президента з уявним дипломатичним успіхом. 

Після серпневого саміту на Алясці кремлівський правитель більше не може вважатися ізгоєм для всього цивілізованого світу. Три з половиною роки суворої ізоляції залишилися в минулому. Сприйняття Путіна як політика, з яким можна мати справу, почало зміщуватися в бік "прийнятного" та "розумного". І щоб досягти цього зсуву, агресорові навіть не довелося погоджуватися на тимчасове припинення вогню.

Звісно, ​​до повної нормалізації путінського іміджу ще дуже далеко, але процес пішов. Скажімо, Швейцарія вже пообіцяла надати Путіну імунітет від переслідування Міжнародним кримінальним судом на своїй території – заради гіпотетичної мирної конференції в Женеві. Аналогічна пропозиція надійшла з Відня. І хоча господар Кремля поки що не скористався ні швейцарською, ні австрійською гостинністю, це мало що змінює. Так чи інакше злочинець і парія починає знову перетворюватися на респектабельного державного діяча.

Однак найбільш небезпечна трансформація "вікна Овертона" пов'язана зі сценаріями завершення війни, що обговорюються.

На початку літа межі "прийнятного" та "розумного" збігалися з ідеєю заморозки воєнних дій по лінії фронту. Вимога про вихід ЗСУ з неокупованих українських територій озвучувалася лише в Москві і залишалася нереалістичною та немислимою для всіх інших – як для українців, так і для колективного Заходу. Не була винятком і адміністрація Дональда Трампа, яка закликала до якнайшвидшого припинення вогню в Україні.

[BANNER1]

На жаль, до кінця літа ситуація змінилася. Путін зумів продати Трампу ідею "обміну територіями" як перспективний сценарій закінчення війни. І про допустимість "обміну" – тобто здачі ключових українських позицій на Донбасі без бою – відкрито заговорили в Білому домі.

Навряд росіяни розраховують, що Трамп прямо зараз змусить Володимира Зеленського вивести українські війська з Донецької області. Але головне, що за допомогою Вашингтона цю ідею вже вкинуто в західний інформаційний простір. Її починають серйозно обговорювати. В Москві можуть сподіватися, що рано чи пізно вона сприйматиметься як "прийнятна" і "розумна" – а там недалеко і до "нормальної". І тоді Києву буде важче чинити опір її реалізації.

Комусь за кордоном може здатися, що нинішні зрушення "вікна Овертона" стосуються лише України, Росії та Сполучених Штатів. Але, ясна річ, це не так. Метаморфози, що відбуваються з вікном дискурсу, зачіпають увесь світ.

Цього літа світ побачив, що диктатор і агресор, якого ще нещодавно оголошували виродком пекла, може стати почесним гостем Америки. І для цього зовсім не обов'язково припиняти агресивну війну.

Цього літа світ спостерігав, як тиск на агресора за допомогою нових американських санкцій раптово зникає з порядку денного – і натомість починається обговорення нових поступок, на які має піти жертва агресії.

Цього літа світ звикав до того, що агресія проти сусідньої країни поступово переходить у категорію "норми", а перемога над агресивною диктатурою – в розряд "немислимого".

Усе це бачили не тільки нейтральні спостерігачі, але й потенційні агресори в різних куточках Землі. І, найімовірніше, відлуння цього літа планета відчує ще неодноразово.

Михайло Дубинянський