Про це Сергій Корженевський, голова ГО «Спадщина Китаїво», яка діє з 2018 року, пише у власному блозі. Наводимо слова автора без коментарів редакції. 

Останнім часом у медіа активно піднімається тема урочища Китаєво. На перший погляд, здається, що йдеться про звичайний локальний спір навколо кількох земельних ділянок. Але придивімося уважніше — історія значно глибша. Вона поєднує політичні баталії у судах, дивні кримінальні провадження, а головне — маніпуляції археологічними «знахідками». Історію як науку часто ігнорують, і через це вільне трактування народжується цілий набір пліток, легенд та медійних штампів.

Швидке слідство і закриті справи

В останніх статтях, присвячених цьому питанню, вже з’являється інформація не лише про судові справи за позовом влади до територіальної громади, а про існування якогось кримінального провадження за фактом підробки археологами звіту 2017 року.

Саме, для з’ясування що це за кримінальне провадження, ким та коли воно ініційоване та у зв’язку з яких причин ми й розберемося в цій колонці.

Для початку, за допомогою загального доступу до відомостей реєстру судових рішень ми дізнаємося, що 06.08.2025 року ухвалою Оболонського районного суду міста Києва у справі №756/10532/25 скаргу ГО «Спадщина Китаєво» було задоволено — і скасовано постанову слідчого СВ Оболонського УП ГУНП у місті Києві про закриття кримінального провадження. З цієї самої ухвали суду вбачається, що кримінальне провадження було розпочате 21 травня 2025 року, а вже 7 липня 2025 року — закрите. Всього за півтора місяця правоохоронці нібито «вичерпно» дослідили тему, навіть не отримавши примірник самого звіту.

Чому така поспішність? Чому справа, яка напряму стосується землі у 21 га у столиці, розглядається так поверхнево? Складається враження, що хтось дуже не хоче, аби правда вийшла назовні.

Більше розголосу

Тему активно підігрівають, зокрема активістська спільнота, про яку почали говорити лише після того, як Київська міська рада виграла справу проти Офісу Генпрокурора, Мінкульту та Інституту археології. До початку процесу про неї взагалі не було чутно, тож складається враження, що її створили спеціально для посилення позиції державних органів. Можна зрозуміти, що учасниками справи є органи місцевого самоврядування та органи центральної влади. Чергова сторінка київських політичних баталій.

Оскільки громадська організація яку я представляю, зайняла протилежну позицію, то саме тоді, скоріш за все, і виникла потреба в долучені «громадськості» з боку держави. Так і з’явилась дана «спільнота».

Але, на даному етапі, важливо усвідомити, громадськість — це широке різноманіття голосів, вона має різне бачення, в тому числі й стосовно погляду на розвиток території на якій мешкає. Тому, логічно, що наша організація підтримує місцеве самоврядування. Так, ми маємо багато питань до депутатів, але хто їх обирає, як не ми?

Археологічний звіт 2017

Що стосується звіту археологів 2017 року. При ознайомленні з матеріалами судової справи, ГО «Спадщина Китаєво», яке є третьою особою, стало відомо, що в якості додатків до позовної заяви, Інститутом археології НАН України було надано Офісу генерального прокурора Звіт про попередні археологічні дослідження Архітектурно-археологічної експедиції ІА НАНУ на ділянках проектування новобудов у історичній місцевості «Китаїв» (кадастрові номери 8000000000:79:089:0003 та 8000000000:79:090:0001) у Голосіївському районі м. Києва у 2017 р.

Як фахівець з документів, можу стверджувати: поданий до суду “звіт” не є офіційним документом — радше чернетка чи нотатки, що видно з першого погляду.

Ознайомлюючись зі змістом цього «звіту», я не міг зрозуміти — навіщо проводити археологічні розкопки в лютому місяці. Не навесні, чи влітку, а в лютому? Згідно з архівом, коливання температури повітря у ті дні було від -13 до +3.

У «судовому» варіанті Звіту зазначено, що археологи за п’ять зимових днів у лютому 2017 року вручну викопали 75 шурфів глибиною два метри. Щоб ви розуміли, шурф — це ручна вибірка ґрунту розміром 1 м на 1 м та глибиною 2 метри. Тобто, кожний шурф в середньому має об’єм 2 м.куб. Але і це не все — терміни польових робіт — 5 днів. І все це зробили п’ятеро людей.

Фото, які мали підтвердити роботи, показують не засніжений ґрунт, а зелену траву й сонячну погоду. Це виглядає радше як спроба сфабрикувати «докази» під потрібну версію.

Два звіти замість одного та слідство

А далі — ще цікавіше. До мене, як до представника громадськості звернулося ТОВ «Альціон» (організація, яка у 2017 році як раз і замовила проведення археологічних робіт) та надали для аналізу звіт, який їм видав інститут археології у 2017 році як результат замовлених послуг.

Так от, виявилось, що Звіт який є в «Альціона»… не такий як в судовій справі. Їх виявилось два! А можливо і більше. Документи часто робляться в різних примірниках, але щоб було два оригінали…

Стосовно GPS-координат, вказаних у Звіті, який є у позовній заяві, то я їх не знайшов.

Фото шурфів, нібито зроблених у лютому 2017-го, показують зелену траву й сонце, а не мороз і мерзлий ґрунт. Все разом це ставить під сумнів автентичність звіту.

Незрозуміло також, де обіцяний “багатий археологічний матеріал”. Саме тому я й звернувся до правоохоронців. Якщо археологи впевнені у своїй правоті, їм немає чого боятися — розслідування покликане з’ясувати факти, а не винести вирок. Сподіваюсь слідство знайде відповідь на ці питання.

Однак, на моє здивування, вже за місяць після відкриття кримінального провадження його закрили, навіть не витребувавши спірний звіт.

Хто за цим стоїть

Очевидно, що хтось координує цей процес, наче керуючи ляльками. Саме вони підкладають у матеріали суду “інший звіт”, постійно тиснуть на громадськість, аби вона впливала на суд і вимагала швидких рішень без розбору. Саме вони оперативно закривають кримінальні справи, щоб приховати брехню, і так само швидко ухвалюють постанови Кабміну, щоб легалізувати підроблений документ. Це працює за знайомою схемою: чим голосніше називаєш брехню правдою, тим легше в неї повірять.

Ті ж самі сили вже намагаються розвернути громадську думку проти слідства, адже мені вдалося домогтися скасування незаконного закриття кримінальної справи. І, очевидно, у майбутньому вони знову спробують її «поховати» під приводом «втручання спільноти».

Я не прихильник теорій змови, але всі події навколо земельних ділянок у Китаєві виглядають надто послідовними, щоби вважати їх випадковістю. Хто ж тоді стоїть за цими процесами?

Чому саме Китаєво

Щоби зрозуміти, треба повернутися до історичного контексту. Останніми роками археологи почали активно просувати версію, що саме тут нібито знаходився легендарний Пересічень — столиця племені уличів, і місто, яке (за легендами) будувалося для оборони Києва. Версія походить ще від Михайла Максимовича, першого ректора Київського університету. Але письмові джерела, які згадують Пересічень, розташовують його радше на південь, ближче до Дунаю та сучасного Дніпра, аніж під Києвом. Жодних наукових доказів існування міста Пересічень у Китаєві немає.

Натомість археологічні дані підтверджують інше: Китаївське городище було частиною великої оборонної системи фортець Київської Русі, що захищали Київ від кочових нападів. Тобто Китаївське городище — це була одна з ланок фортець величезної системи для захисту руських земель, а ніяк не місто Пересічень.

Легенда про «столицю уличів» виникла набагато пізніше і використовується сьогодні як зручний інструмент для маніпуляцій. Власне, ця тема заслуговує на додаткову детальну колонку, а чи й наукову публікацію.

Коли історія стає зброєю

Тут і проявляється головна небезпека. Коли наукові факти підмінюють вигадками, історія перетворюється на зручне прикриття для рейдерства. Схема виглядає так: створюється легенда про археологічну пам’ятку, на підставі сумнівного «звіту» в суді визнають землю пам’яткою, а потім громада її втрачає. Далі — реальні дослідження показують відсутність цінних знахідок, і ділянки можна передати у приватні руки.

Чи не для цього й потрібні «альтернативні» археологічні звіти та поспішно закриті кримінальні справи? Чи не тому так активно у ЗМІ з’являються «спільноти», які нібито від імені громадськості тиснуть на суди?

Висновок

Китаєво — це не лише мальовниче урочище і давнє городище. Це тест на зрілість нашого суспільства. Ми маємо вчитися відрізняти науку від міфу, а факти — від маніпуляцій. Інакше під прикриттям «історичної спадщини» ми ризикуємо втратити і землю, і довіру до науки, і саму історію.