Що зараз відбувається у Польщі?

• 1 •

Все почалося з того що як це вже не раз було у польській політиці щойно обраний президент виявився не з однієї партії, що створила парламентську більшість. А згідно з польською конституцією посада прем’єра і посада президента фактично рівноцінні. І тому, якщо після президентських виборів президент опиняється без підтримки парламенту, він фактично зі 100 відсотковою імовірністю буде конфронтувати з парламентом з тим, щоб спровокувати дочасні парламентські вибори, і на тлі своєї президентської перемоги гарантувати перемогу у дочасних парламентських виборах. Тому новообраний Навроцький очікувано почав саме таку стратегію – блокування будь-яких ініціатив парламенту.

• 2 •

І так вже сталося, що першою жертвою його блокування став законопроєкт про підтримку українців. Вибір Навроцького був здавалося б ідеальний. Адже зовні це виглядало так що, по суті Навроцький урівнює в правах українців і поляків. Бо на соціалку (допомога на дітей) поляки можуть розраховувати лише тоді, коли вони працюють, а українці, зважаючи на війну, могли отримувати допомогу і без зайнятості.

Більше того, вибір Навроцького узгоджувався з логікою виборчої кампанії, де він переміг великою мірою завдяки підтримці третьої політичної сили у Польщі «Конфедерації», яка виступає проти підтримки України. Тому, здавалося, Навроцький зробив все дуже «правильно»… Але тут щось пішло не так.

• 3 •

По-перше, по факту, єдиною постраждалою групою від ініціативи Навроцького можуть виявитися матері з дітьми, чиї чоловіки залишилися в Україні, а багато хто – на фронті. І виглядає це не дуже, навіть, для багатьох поляків. Щодо решти українців – то їх ініціатива Навроцького не торкнеться, бо вони у Польщі працюють.

Причому працюють більше, ніж середньостатистичний поляк. На кожний злотий витрачений на підтримку українців, працюючі українці сплачують вп’ятеро більше у польський бюджет податками та розвитком економіки. Ті українці, які по життю розраховують лише на значну чужу «соціалку» вже давно опинилися у Західній Європі, там, де її справді дають. А у Польщі їх тупо немає.

• 4 •

Але найбільша проблема у тому, що коли політики у будь-якій країні відверто тягнуть нагору етнічну карту – раціональність швидко вимикається. І вже немає значення хто і що мав на увазі, і хто першим почав. Коли поділи у політиці відбудуються за етнічною ознакою, емоції руйнують розвиток усякої країни, бо політиків підтримують не за досягнуте, а тільки тому, що вони «свої».

І ці «свої» зацікавлені у тому, щоби конфлікти поглиблювалися, бо нічого іншого вони не вміють. Тому чимало політиків і вмикають етнічну карту, ігноруючи стратегічні наслідки для своєї країни. Медійний галас, який зараз здійнявся в українських і польських медіа – це перші погані наслідки розіграшу «етнічної карти», і від цього не виграє ні Польща, ні Україна.

• 5 •

Найкраща відповідь на усякий популістичний гармидер – не ставати частиною цього гармидеру. З Польщею у жодному разі – не треба дзеркалити. Бо політична недалекоглядність не може бути знищена іншою політичною недалекоглядністю. Натомість, треба шукати не те, що роз’єднує, а те що об’єднує. І тому поляками треба просто нагадувати хто є справжнім ворогом та зосереджуватись на спільних безпекових ініціативах та військових виробництвах.

Попри останні скандали, я переконаний, що Навроцький і вся Польща буде підтримувати Україну у майбутньому саме у питаннях безпеки, бо страх перед Росією буде точно сильніший, ніж дріб’язкові емоції через чиюсь соціалку. Не треба забувати, що саме в часи PiS Україна отримала від Польщі безпрецедентну підтримку, і буде отримувати далі. Попри чортів, які час від часу вистрибують з минулого і зваблюють сучасних політиків дешевими політичними дивідендами.