Мешканці Покровська не поспішають евакуюватися з напівоточеного міста. Від російських окупантів населений пункт боронять бійці 2-го єгерського батальйону 68-ї бригади імені Олекси Довбуша

Тунелі життя і дрони смерті

– Плюс. Я починаю рух.

– Це – тунелі життя. Тут FPV-дрон просто заплутується в сітку, вона без детонації, без всього. І в той момент хлопці чергові, що проходять тими дорогами, відпрацьовують зброєю по них і підривають. 

Військовик на псевдо "Цезар" – оператор БПЛА Vampire 2-го єгерського батальйону – розповів про сітки над дорогою.

– На мою думку, треба було ще в тому році готувати такі сітки. І тоді спокійніше би працювали, а ворожі ФПВішки не могли б контролювали дороги. Коли вони літають, то нас попереджають, що краще не їхати. Буває, дрони на оптоволокні літають, то ми про них в штаб доповідаємо.

– Відчувається, що ми вже в Покровську. Машиною тут зараз їхати дуже тяжко й складно. Можеш заїжджати однією дорогою, станеться ворожий приліт і вже все: та дорога не робоча. Треба об'їжджати іншими вулицями, а для цього треба знати саме місто. Людина, яка уявлення не має, як це місто виглядає – вона сюди не заїде. А якщо й потрапить, то не туди, куди потрібно.

– Окупанти почали заміновувати дороги за допомоги FPV – скидають міну на проїжджу частину. Хто не знає, де саме заміновано, то підривається. Мінування проходить вночі, вони в коробки замотують міни.

Віталій – командир екіпажу БПЛА Vampire 2-го єгерського батальйону – каже, що оборона Покровська нині стала кращою.

– Я сиджу за кермом, в небо майже не дивлюся. Я слідкую тільки за дорогою, а збоку перебуває  напарник – він спостерігає за небом. Росіяни думали, що вони так само візьмуть Покровськ, як і Селидове – нальотом. Однак тут так не вийшло, бо оборона стала ліпшою.

Покровськ: місто, що виживає на уламках

Покровськ – поранений, побитий, пошматований, але нескорений. Його мешканці голодні, нещасні. Одні – злі та агресивні, інші – світлі та добрі. Але всі без винятку поранені: фізично і душевно.

– Вам допомогти?

– Не хвилюйтеся, все в мене чудово, все добре. Тільки їсти немає нічого. Ось собачкам хтось накришив на землі, а я позбирав та буду їсти. Молока, якби купити, а в мене грошей нема.

– Пішли, я вам молока куплю.

Місцеві допомагають одне одному.

– Що трапилося?

– Тут бабуся живе старенька, а ми допомагаємо їй відновити будинок.

– Це не ваша бабуся?

– Ні, просто допомагаємо людям, у яких проблеми з помешканням: тече дах, а спати десь потрібно.

Сергій – місцевий, живе поруч.

– Як ви тут живете?

– Виживаємо.

– А чому не виїжджаєте звідси?

– Кому ми там потрібні? Куди їхати? У мене роботи немає. Але тут – мій будинок, я тут виріс: ходив у дитсадок, навчався в школі. Це мій будинок. Все, що може прилетіти, все тут летить. Найстрашніше – це дивитися, як люди гинуть, як страждають. Ми тут вже все бачили.

– Доброго дня, дівчата! Як в такий час можна бути такою красивою?

– Я раніше була молодою, красивою. А нині мені, бабці, вже 73-й рік. Живемо, як і жили. Кругом руїни, моя хата пошкоджена, скло побите. А куди їхати? Мені нікуди їхати. Родичі дуже далеко та мене туди ніхто не пропустить.

– Доброго дня!

– Що ти – показуєш, як по нас б'ють?

– Так, показую.

"Вампіри" з водою і цигарками: дрони, що приносять надію

Попри руїни й обстріли, в небі над містом літають не лише російські безпілотники. Українські "вампіри" щоночі доставляють нашим піхотинцям на позиції воду, їжу й навіть цигарки. Наші хлопці працюють тільки вночі.

– Все готово? Можемо летіти?

– А чим він заряджений?

– Водою. Хлопцям на позицію відправляємо воду. Саме головне – це в першу чергу доставити нашим піхотинцям провізію. Тому пакуємо, щоб при падінні не розбилося. Як ми їм "приносимо" ту посилку, вони не вважають себе кинутими, бо знають, що про них турбуються. І їм морально легше перебувати на позиції. Вони знають: кожного вечора прилетить велика "пташка" і скине їм їсти, курити, пити.

– Пішла! Полетіла водичка. Багато тримається речей на цих великих дронах. Все, що треба доправляємо на позиції.  

– Після цього працюємо по цілях, які нам дають: враження живої сили противника, його бліндажів, будинків з окупантами. Донедавна ми отримували, як-то кажуть, штатні боєприпаси, вони класно працюють. Інколи саморобні бувають, але хотілося б мати штатні. Боєприпаси чіпляємо різні: як малі, що можна причепити декілька штук, так і одну велику бомбу, яка точно влучить туди, куди потрібно. Мій улюблений – це протитанкова міна. Перевага її в тому, що вона може закотитися і аж тоді вибухнути, тож там можна затримку поставити. Вона покотилася у бліндаж і вже там зробила свою роботу.

– Ось ми тут на стіні свою "печатку" ставимо за дві останніх ночі вразили шість. Загалом, приблизно до тисячі їхніх вбитих доходить.

– Як починає світати, тоді ми ховаємось і перестаємо працювати. Цей дрон досить великий, а відтак дуже помітний і його легко збити.

Ринок – під бомбами, люди мешкають серед руїн

Десята ранку. Покровськ сьогодні в руїнах: від самого ранку чутно прильоти, працює ворожа артилерія. Тут постійно прилітають КАБи, ФАБи, величезні авіабомби. Саме ними росіяни і руйнують Покровськ. Є окремі квартали, що перебувають повністю в руїнах. Але, як не дивно, в місті досі працює базар. І там представників ЗМІ не люблять.

– Процвітає теза про те, що там де, знімають журналісти, прилітають ворожі снаряди. Зараз летить КАБ, буде приземлення… Прилетів. Від ранку це вже четвертий чи п'ятий. Почула на свою адресу дуже багато негарних слів. Враховуючи досвід Костянтинівки, вирішила не наближатися до базару, тому що була одна.

– Війну зупиняйте!

– Може, ви підете в ЗСУ й зупините війну?

– Досить, що вже ти там є.

– Я не служу в Збройних силах, я – журналістка.

Жителька Покровська Людмила розповіла свою історію.

– Прилетіла ракета. Відтепер там вирва: ні хати, ні сараю, нічого. А куди я поїду? У мене пенсія 3200. Я одна, нікого немає взагалі, ні рідних, нікого. Дякую хлопцям, що допомагають лагодити те, що понівечено прильотами. А як хвиля, то воно все знову падає. Це так боляче, я не можу про це згадувати. Я лежала на ліжку, коли на мене вікно впало і штукатурка. Відтоді не можу спати в кімнаті, де є вікна.

Люди годують покинутих господарями собак та котів.

– Усе від себе відриваємо – кормимо тварин. Дякуємо за гуманітарку: допомагаєте всім. Тільки влади у нас немає. Ні пожежних немає, ні поліції, ні медичного обслуговування. Нікого в місті немає. Он там дрон поцілив у хату, пожежу гасили разом з сусідами. Кожен день палають будинки: 34 хати вціліли більш-менш. А далі, якщо прямо йти, то самі згарища та руїни.

Жінка розповіла, що на мікрорайоні загиблих ховають прямо біля будинків – під ялинками.

– У мене там квартира була, дві бомби посередині будинку впали між двома під'їздами.  І все "накрилося". Переїхала сюди, в цей дім. Тепер і тут все потрощило.

– Якщо є можливість, то виїжджайте.

– І тут страшно, чесно кажу, і боязно зриватися звідси та одній їхати у світ великий.

Сапер Олександр й гадки не має, чого тут люди тримаються.

– З місцевими стараємося не розмовляти, бо не знаєш: чи то "ждун руського міра", чи просто людина тримається за свій будинок і тварин. Але щоб я сказав, що люди неприємні? Ні. Нормальні приємні люди. 

"Нічні мисливці" біля Покровська наводять страх на ворога

– Це 110?

– Так. Мінометна, але переробляють на такий більш чутливий "накольник". Воно з висоти детонує. А це – маленька, 82. Такого штатного, то майже немає, ми не отримуємо. Наші сапери готують на місці саморобну вибухівку.

– Вночі зараз рух дуже рідко буває. Те, що ми їхніх трьох знищили, то навіть дуже повезло. Вони вночі лізли і технікою штурмували. Нині дуже мало пересувань. І в нас, і в них нічні дрони більше працюють, ніж денні. Зараз день більш спокійніший і тихіший.

Вночі вилітають наші "вампіри" та ФПВішки. І їхні так само: в них пріоритет більше на крилах. Крила і дрони на оптоволокні. Оце два такі їхні пріоритети. Молнії, орлани, зали, ланцети – такого плану.

– Летить? "Літачок" полетів, дивіться. Звук, як "молнія". Арті, щоб потрапити в ціль, треба зробити сім пострілів. А "вампір" влучає з першого разу. А боєприпас має той самий. Навіть, 120-та міна чи та сама ТМка. Нам взагалі нічого не шкода для них. Я перед Авдіївкою раніше був на позиції – звідти добре було літати по окупантах. В від них по нас працювало, напевно, з п'яти місць: стволки, скиди, ФПВ. Почали всю ніч гатити, ми тоді дивом вижили просто.

– А вони бояться нашого "вампіру"?

– Дуже сильно. Ви були на позиції та чули той звук. Не сильно приємно, коли він навіть просто пролітає чи приземляється. Росіяни завмирають, коли його чують, шукають укриття, але воно нічого не дає. Просто з тієї висоти, з якою ми кидаємо на них, плюс радіус розбросу осколків – "вампір" шансів їм не залишає. Так само, як вони пробують нашу логістику перебивати, то ми їхню логістику в рази більше перебиваємо. І наші хлопці вражають великі цілі, в день чи вночі, немає різниці.

– В окупантів підвозу бійців до позицій немає. Дорога – одна, і вони йдуть пішим ходом до 20 кілометрів до потрібної точки, а потім їм кажуть: "Штурмуйте! ". Ну, це м'ясо. Вони "замахані" від тієї дороги, їм тоді вже нічого не треба…

Ольга Калиновська, "5 канал"

Як повідомляв 5.UA, катування окупантів: український нацгвардієць втік від росіян і з перерізаним горлом 5 діб повз до своїх

Дивіться також відео:

• Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій
• Підтримайте "5 канал" на "Патреоні"

Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською