Павло Скоропадський - останній гетьман України, який увійшов в історію як людина, що намагалася побудувати сильну й модерну державу у вкрай несприятливих умовах. Його гетьманат тривав лише вісім місяців у 1918 році, але залишив значний слід в історії української державності.

Яким був "український проєкт" Скоропадського, які реформи він започаткував і чому його політика викликала суперечки, розповідає РБК-Україна.

Народився у 1873 році в заможній козацько-старшинській родині, що мала давні традиції служби. Здобув військову освіту, служив у гвардії Російської імперії, брав участь у російсько-японській та Першій світовій війні. До 1917 року Скоропадський мав чин генерал-лейтенанта.

Восени 1917-го він очолив 1-й Український корпус у складі колишньої царської армії, але вже тоді почав формувати власне бачення української держави – з міцною владою, дисципліною та орієнтацією на західні зразки управління.

29 квітня 1918 року в Києві відбувся державний переворот: за підтримки німецьких військ Скоропадський проголосив себе Гетьманом усієї України. Цим було покладено край добі Центральної Ради, яка втратила контроль над державним апаратом і армією.

Скоропадський заявив, що його мета - навести порядок і створити стабільну державу. Проте його влада від початку залежала від окупаційного німецького командування, що й стало одним з головних чинників майбутньої поразки.

Скоропадський бачив Україну як державу з сильною виконавчою владою, опорою на заможні верстви суспільства та модернізованою економікою. Його реформи торкалися ключових сфер:

• Адміністрація та армія. Відновлення чиновницького апарату, спроби створити регулярну армію. Водночас він покладався не стільки на масову селянську мобілізацію, скільки на офіцерів-кадрівців.

• Економіка. Спроба оживити промисловість, відновити залізничне сполучення, залучати іноземні інвестиції. Він орієнтувався на приватну власність та інтереси великих землевласників, що викликало невдоволення селян.

• Аграрна політика. Відміна радикальної земельної реформи Центральної Ради. Земля залишалася у власності поміщиків, що фактично відвернуло від нього значну частину селянства.

• Освіта і культура. Саме Скоропадський започаткував створення низки українських університетів та наукових установ. У Києві відкрився Український державний університет, у Кам’янці-Подільському - ще один. Утворено Українську академію наук, яку очолив Володимир Вернадський. Також діяли нові школи, гімназії, видавництва, культурні товариства.

• Зовнішня політика. Гетьманат встановив дипломатичні відносини з понад 10 державами, серед яких Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина, Швейцарія, Данія. Йшли переговори зі США та Великою Британією.

Гетьман Павло Скоропадський (фото: Вікіпедія)

Попри амбітні кроки, його влада протрималася лише до грудня 1918 року. Причини були кілька:

• залежність від німців, чия поразка у Першій світовій війні позбавила Скоропадського головної опори

• конфлікт із селянством через аграрну політику

• відчуження від національно-демократичних сил, які сприймали гетьманат як консервативний і проросійський проєкт

• підйом антигетьманського повстання, організованого Директорією на чолі з Симоном Петлюрою та Володимиром Винниченком

Негативно впливали на внутрішню ситуацію в Українській державі й російські шовіністичні організації, які тоді опинилися в Україні (Союз відродження Росії, Національний центр, Союз державного об’єднання Росії тощо).

За словами Дмитра Дорошенка, вони "замість вдячності краю, який врятував їх від розстрілу або голодної смерті палали злобою проти України та робили столицю гніздом усяких інтриг, конспірацій, змов, котрі були направлені проти молодої Української держави".

І всі ці організації єдиним фронтом виступали проти українства, засуджували "сепаратизм" Скоропадського й узагалі сприймали Україну як державу-сюрприз, явище тимчасове та нежиттєздатне. 

14 грудня 1918 року Скоропадський зрікся влади та виїхав до Німеччини, де провів решту життя в еміграції.

• Скоропадський мріяв перетворити Київ на "нову столицю Східної Європи", з університетами та академіями європейського рівня.

• Попри репутацію "пронімецького гетьмана", він намагався будувати українську державу з власною культурною ідентичністю.

• В еміграції Скоропадський підтримував контакти з українськими колами, писав спогади та намагався впливати на політичні процеси, але до влади більше не повернувся.

Хоча гетьманат Скоропадського зазнав поразки, його реформи у сфері освіти та науки стали фундаментом для подальшого розвитку. Українська академія наук, заснована саме тоді, продовжила існування і після падіння гетьманату.

Павло Скоропадський мав масштабне бачення території Української Держави. Він не обмежувався колишніми українськими губерніями Російської імперії, а прагнув об’єднати всі землі, де українці становили більшість населення.

Особливе місце у його планах посідав Крим, який гетьман вважав невід’ємною й життєво необхідною частиною України.

Амбіції Скоропадського сягали й далі - його уряд вів активні переговори з Кубанню. Цей регіон розглядався як історично та етнічно споріднена українська територія.

У 1918 році до Києва прибула кубанська делегація на чолі з одним із провідних діячів Кубанської Народної Республіки Миколою Рябоволом. Обговорювалася ідея федеративного об’єднання з Українською Державою.

Втім, реалізувати цей задум так і не вдалося - насамперед через опір білогвардійських сил під проводом генерала Антона Денікіна, які бачили Кубань частиною майбутньої "єдиної та неподільної Росії".

Скоропадський залишився суперечливою фігурою, оскільки для одних він був консерватором, який не зрозумів селян, для інших - державником, що намагався модернізувати Україну і вписати її в європейський контекст.

Вас також може зацікавити:

• Який українець був відомим на всю Європу ще до відкриття Америки
• Чому Анну Ярославівну шанують у Франції, але ніхто не знає в Україні
• Що приховує історія українського Робін Гуда Олекси Довбуша

Для написання цього матеріалу були використані такі джерела: Український інститут національної пам'яті, МСМБ, Вікіпедія.