На запиленій залізничній платформі в Одеській області українські працівники розвантажують білі мішки з тілами, які прибули в рефрижераторних вагонах. Як повідомляє «Главком» із посиланням на The New York Times, це частина 6 тис. тіл, що були передані Росією в рамках домовленостей про обмін.

Усередині мішків – понівечені тіла, вкриті брудом і гниллю. Пошукові групи працюють у швидкому темпі, щоб ідентифікувати кожного загиблого. Процес обробки одного тіла займає 20-30 хвилин. Команда, що складається з поліцейського, патологоанатома, криміналіста та інших фахівців, працює під камуфляжною сіткою, яка захищає від палючого сонця.

«Тіла – це лише частина з понад 70 тис. людей в Україні, як військових, так і цивільних, які були внесені до списків як «зниклі за особливих обставин», юридичне визначення для тих, хто зник під час більш ніж трирічної війни. Перші останки прибули в Україну в червні. Процес, схожий на конвеєр, на залізничній станції в Одеській області призначений для прискорення ідентифікації, оминаючи традиційні розтини в моргах, які вже перевантажені», – пише видання.

Загалом шість команд проводять судово-медичну роботу під ділянкою платформи, затіненою маскувальною сіткою, щоб заблокувати палюче літнє сонце. Кожна команда включає поліцейського слідчого, судово-медичного техніка, патологоанатома, розвідника та санітарного працівника.

«Ми перші в Україні, хто організував таку роботу», – сказала Тетяна Папіж, очільниця регіонального бюро судово-медичної експертизи.

Ідентифікація ускладнена, оскільки деякі тіла сильно пошкоджені. Залишки перевіряють на вибухівку, потім документують особисті речі та беруть зразки ДНК. Якщо можливо, криміналісти відновлюють відбитки пальців, занурюючи кінцівки у гарячу та холодну воду. Тіла отримують 17-значні ідентифікаційні номери, що кодують дату прибуття, установу, яка прийняла тіло, та індивідуальний порядковий номер.

«Особисті речі надзвичайно важливі. Деякі родини не довіряють результатам ДНК. Вони не приймуть смерть. Вони вірять, що їхня близька людина все ще в полоні. Але коли вони бачать знайдені предмети, сумніви зникають», – розповів старший слідчий Андрій Шелеп.

Ідентифікація усіх останків, за оцінкою міністра внутрішніх справ Ігоря Клименка, може зайняти понад рік. Деякі мішки містять частини тіл кількох людей, що ускладнює процес.

Серед тих, хто чекав на повернення близької людини, була Тетяна Дмитренко з Києва. Її чоловік Олександр був убитий 15 листопада 2023 року поблизу Бахмута. «Все, що в мене залишилося – це його останнє повідомлення: «Я тебе люблю», – сказала Дмитренко. – «Потім був рік і вісім місяців очікування, невідомості, що було гірше за пекло».

23 червня Тетяні зателефонував слідчий, який повідомив, що ДНК одного з повернених тіл збіглося з ДНК їхньої 21-річної доньки Марини. Дмитренко пам’ятає, як її чоловік казав, що найбільше боїться загинути в бою і ніколи не бути знайденим. «Тепер я маю спокій, знаючи, що він удома», – сказала вона.

Нагадаємо, звільнений з російської неволі журналіст Дмитро Хилюк розповів поділився першими враженнями від пережитого. За його словами, найважчим було відчуття «вакууму» – повної ізоляції від будь-якої інформації.