Напередодні Дня Незалежності Еспресо поспілкувався з прикордонником 7-го прикордонного Карпатського загону, бійцем комендатури швидкого реагування "Шквал" Володимиром Бердаком, який за час повномасштабної війни пройшов найскладніші ділянки фронту – Бахмут, Серебрянський ліс, Харківський напрямок і оборону Києва. Потрапити на війну було нелегко через натовпи на кордоніЩе бувши неповнолітнім, коли тривала Антитерористична операція, Володимир вже хотів потрапити на війну. Але через юнак вік не міг і згадувати про це. Далі сім'я, аби не відпускати сина на фронт, переконала замість АТО/ООС спробувати себе на строковій службі. Так потрапив у прикордонники у 2019-му.Під час строкової ніс службу на різних кордонах – із Польщею, Румунією, Білоруссю. Каже, що будь-який кордон важкий сам по собі: довгі піші обходи, нічні чергування та постійна пильність.Вже за декілька років ситуація змінилась і він таки почав захищати батьківщину в боях. Коли у лютому 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення, сотні тисяч українців поспіхом покидали країну. Та були й ті, хто повертався. Одним із них став саме Володимир Бердак зі Стебника, що на Львівщині. На той час йому було 22 роки та він перебував у Польщі на заробітках. Дізнавшись про повномасштабне вторгнення, відразу зібрав речі та вирушив в Україну. "Із транспортом і кордоном були проблеми через великий наплив людей, які їхали з України в Європу. 27-го лютого я приїхав додому, а вже 28-го пішов у військкомат. Добровільно призвався до сьомого Карпатського загону ДПСУ",  –  пригадує він.Після повернення з Польщі у березні 2022 року він погодився пройти навчання на ПЗРК, після чого їх із побратимами відправили на оборону Києва."Там тоді було, мабуть, найгарячіше. Ми копали окопи, хоча фронт був ще за 10 км. Хлопці спершу сміялися, а коли почали накривати артилерією, то вже не до жартів було", – пригадує Володимир.Перші загиблі, постійні обстріли й невідомість, каже, залишили у пам’яті лише мандраж, але не страх. "Саме тоді прийшло справжнє усвідомлення, що війна це  – не новини у телевізорі, а щоденна боротьба за життя", – зізнається військовослужбовець.фото: надав Володимир БердакБахмут, вода по коліна і вагнерівціПісля відступу росіян від Києва Володимира відправили на схід, до 81-ї бригади. Там він пробув майже п’ять місяців, зокрема біля села Довгеньке на Ізюмському напрямку."То була моя перша велика ротація. Ми сиділи на Харківщині – окопи, позиції, робота ППО. Було відчуття, що війна тільки набирає обертів", – пригадує військовий.Наприкінці 2022 року Володимир із загоном "Львів-2" опинився на Бахмутському напрямку. Саме там він уперше взяв участь у ближніх нічних боях."Попри те, що я був у ППО, доводилося воювати на землі. Пам’ятаю, як на нас йшли цілими натовпами зеки, а слідом заходили вагнерівці. Йшли по 50-60 чоловік, бігли полем ці зеки, а самі "вагнера" пробували пробиватися нам у фланги. Найважче було вночі. Холод, дощ, окопи у яких ти по коліна у воді. Для мене це були перші справжні ближні бої. Стукнуло тоді 23 роки, є що згадати", –  каже він.Саме за оборону Бахмуту Володимир отримав орден "За мужність" ІІІ ступеня. Нагороду йому вручив особисто президент України. "Я пишався собою і своїми побратимами. Родина теж дуже тішилася", – зізнається Володимир.фото: надав Володимир БердакНаприкінці ротації Володимир отримав контузію. "В нас ротація мала бути 20 січня, а ще 18-го ми заходили на позиції. Штурми були з самого ранку. А ближче до обіду по нас вже працювало все – снайпери, танки, ПТУРи, РПГ, росіяни лізли. Тоді був поранений, дістав контузію, після чого мене евакуювали", – розповідає воїн.На лікуванні перебував всього два дні, а далі з підрозділом повернувся на ротацію.Війна у лісі, якого по суті й немаєТа найважчий етап війни для нього був попереду. У 2023 році Володимир брав участь у боях у Серебрянському лісі. "Це був найважчий час, я вже мав з чим порівняти. Там складна логістика і саме пересування. Мій підрозділ займався евакуацією поранених і загиблих. Їхали по 200-их наших, виїжджали на багі. Одного разу машина підірвалася на міні, мій побратим дістав поранення. Дістатися до місця призначення ми не змогли, але змогли тоді врятувати життя", –  пригадує він.Вісім місяців у лісі, постійні дрони зі скидами, авіація, важка логістика, усе це стало випробуванням на міцність. "Там не було ні спокійних ночей, ні легких днів. Транспортом не доїдеш, тільки своїми ногами і то лісу, а його, як такого, вже немає, лише патики полишались. З перебіжками треба було долати відстань, вслухатись звідки постріли, бо ворог теж просувався, якраз сиділи за річкою", – пояснює Володимир Бердак.Особисте життя і мрії про мирУ цивільному житті Володимир працював на різних роботах – від бармена до прикордонника. У Польщу їздив на будівництво. Каже, що довго на одному місці не затримувався, завжди прагнув спробувати щось нове, лиш війна його надовго затримала на посаді – винищувача ворогів.Перед війною Володимир познайомився з дівчиною і зараз вони вже разом мріють про мир."Вона була проти того, щоб я йшов на фронт. Казала, що приїжджатиме до мене в Польщу, аби тільки я не їхав. Але зі мною важко сперечатися. Тепер вона підтримує мене, хоч і дуже втомилася від постійних відряджень", –  усміхається Володимир.Нині він, як і всі українці, мріє про спокійне життя після перемоги, хоче повернутися додому, працювати, бути поруч із близькими. фото: надав Володимир БердакДень Незалежності має цінувати кожен українецьНапередодні Дня Незалежності ми запитали Володимира, що для нього означає це свято."Це символ сильної та вільної країни, де живуть мужні люди. Люди, які не звикли жити за чужим сценарієм. Люди, які мають свою історію, свою національність та чітке бачення свого майбутнього. Кожен українець повинен пам’ятати й цінувати цей день, бо здобутий він надзвичайно великою ціною", – наголосив Володимир Бердак.