Західна політика любить пафосні розмовні сюжети й дуже обережна в операційній креативності та технологічній інструментальності. Тут згадується виступ Залужного в RUSI: "Колективний Захід не вірив в Україну… спочатку три години, потім – три доби". Я б ще додав ще "три роки".    Що українці відчувають до Заходу? Емоційно – беззаперечну вдячність та природну емпатію за воєнну і фінансову допомогу. Без неї Україна б не витримала так довго в цій континентальній війні з реінкарнацією натурального фашизму, яким стала РФ. Але, якщо копнути трохи глибше, в апломбі прозахідних оцінок можна помітити втому, роздратування і болісне відчуття від позиції "країни-прохача", нервове переживання від "покинутості" за законами realpolitik, усвідомлення воєнно-промислової та технічної слабкості, "нав’язуваність" інституційного дизайну державних органів. Читайте також: Чим може закінчитися "дружній ультиматум" Америки?Тому в опитуванні Gallup 73% українців зараз зовсім не схвалюють дії США, що є рекордним показником за роки війни. Процент тих, хто вважає, що Україна ніколи не стане членом НАТО стрибнув до 33%. Якщо навіть взяти на абсолютну віру ці результати поважної соціологічної структури, тенденція однозначна – українці до західного світу відчувають приховану претензію.     Навряд чи це питання антизахідної риторики, яку хтось там з політиків вирішив освоїти. Це про значно глибше – самоцінність, яку українському народу справедливо підняли ЗСУ. Країна, яка побудувала фантастично сильну армію – об’єктивно б бажала компенсації заслуженої в очах Заходу поваги. Найкраща компенсація – визнання внутрішньої суб’єктності та більша залученість до ЄС і НАТО. Про це, до речі, було також й інтерв’ю Юлії Тимошенко британському виданню "The Times", де поки єдина, хто підняла тему деколонізації економічного простору України. Сміливі заяви, адже надто велика спокуса у її опонентів звинуватити в начебто синхронності із російськими наративами. Так дивно, коли політик ризикнув виступити проти глобальних корпорацій та інструментів впливу на кшталт міжнародних експертів при доборі кадрів на відповідальні посади – то він автоматично записується у "проросійські". Але за фактом це ж право на об’єктивацію правди, яку опонентам дуже легко порушити через маркування альтернативної думки як проросійська. Читайте також: Чи варто вірити в нового Трампа?Проблема лише в тому, що по факту Тимошенко то може бути цілком правою. Так, занадто категоричною та гострою у своїй прямоті, але думка не без аргументів. З погляду хоча б її минулого досвіду боротьби за непідпорядкування НБУ, Енергоатому, Нафтогазу, Укренерго, Укрзалізниці тощо недержавним впливам, в тому числі іноземним.  Це те, що хотіли б почути українці. Чи розуміють і поділяють на Заході ту ціну, яку заплатив український народ? Думаю, найкращою оплатою векселя стала б більш суверенна позиція країни та утвердження здатності українців самостійно управляти своєю державою. Колись по цьому шляху пішов де Голль, збалансувавши відносини із США і зробивши ставку на суверенну політику.ДжерелоПро автора. Олег Постернак, політтехнолог, політичний консультант, член Асоціації професійних політичних консультантів УкраїниРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.