Про це заявив правозахисник, журналіст, колишній військовослужбовець та полонений Максим Буткевич в інтерв'ю проєкту "Люди змін з Лесею Вакулюк" на Еспресо."Я дуже боявся, що втрачу англійську, тому що жодної практики у нас не було. Маю на увазі, у нас не було ні книжок, ні газет ніякими мовами, ні ручки, ні паперу. У нас не було туалетного паперу", - сказав він.Буткевич додав, що люди винахідливі, знаходять способи, як без цього жити. "Я іноді розповідаю про те, що, скажімо, нігті на руках якийсь час ми не могли стригти, бо не давали чим. Ми їх сточували в бетон. А з нігтями на ногах було складніше, там не дуже посточуєш. Над цим ми теж сміялись", - розповів колишній полонений.Він наголосив, що справді я побоявся забути англійську, бо це його робоча мова. "Я складав в голові якісь тексти англійською. Уявляв собі неодноразово, як я виступаю перед англомовною аудиторією на ті чи інші теми. І коли потім це справді сталося, це була ще одна мрія, яка стала реальністю. А потім в одній з камер ми розговорилися з нашими хлопцями – там були і військовополонені, і цивільні незаконно ув'язнені. Вони зацікавилися тим, чи можу я викладати французьку. До мене почала повертатися французька, яка, як я думав, давно забута остаточно. Але через те, що немає жодної інформації ззовні, голова починає пригадувати речі, які вже здавалось би втрачені", - сказав Буткевич.Він додав, що французька в нього дуже базова, але він почав її викладати."Через день чи два хлопці сказали: “Шкода, що ти знаєш французьку краще, ніж англійську, ми б англійську вчили”. Я сказав, що взагалі англійську я знаю краще. Так ми почали вивчати англійську без текстів, без паперу, без ручок. Я ніколи раніше не викладав жодних мов, тож це було дуже цікаво. Я розумів, що хлопці хотіли вбити час, але найстаранніший мій студент зробив дуже непогане просування. Я сподіваюсь, він не забув мову остаточно", - підсумував правозахисник.