Огляд. Сьогодні зі зрозумілих причин ми відійдемо від формату «коротко з різних напрямків» і більш детально розглянемо ситуацію на Покровському напрямку, включно із Добропільським напрямком.
Схема буде знайома – склад сил і засобів противника, поточна ситуація і перспективи її розвитку у найближчому майбутньому.

• 1 •

На Покровському напрямку діє угруповання військ противника (УВ) «Центр», основу якого складають війська (сили) Центрального військового округу (ЦВО) ЗС РФ - 2-га та 41-ша загальновійськові армії (ЗВА), у тому числі 90-та танкова дивізія (ТД), яку було включено до складу 41-ї ЗВА близько року тому.

Крім них, очевидно, в інтересах УВ «Центр» діє і 51-ша ЗВА (яка є колишнім так званим «1-м армійським корпусом народної міліції ДНР»), перегрупована сюди зі складу УВ «Юг» (з Торецького напрямку).

Також на цьому ж оперативному напрямку діє ряд додаткових за рангом формувань – бригад, полків, батальйонів, сформовані вже під час нинішньої війни на базі частин і з'єднань ЦВО, укомплектованих як «добровольцями» (контрактниками), так і тими, які відносяться до розряду «мобілізаційного резерву».

Наприклад, 137-ма окрема мотострілецька бригада (омсбр) або 1437-й мотострілецький полк (мсп) «мобілізаційного резерву». Їх налічується до 6-7 штук (у сенсі бригада/полк) + ціла низка окремих батальйонів різної етимології та структури – від стрілецького/мотострілецького батальону «мобільного резерву», до спеціалізованих, різного роду «штурмових», «розвідувально-диверсійних», «добровольчих» тощо.

Як правило, ці формування придані «штатним» частинам і з'єднанням всіх трьох армій і діють вони під контролем їх командування і в його інтересах. Але буває, що їх дії безпосередньо спрямовуються, або командуванням конкретної армії, у смузі якої вони розгорнуті, або навіть командуванням цілого угруповання військ. Найчастіше це відбувається, коли необхідно «наростити зусилля» у тому чи іншому напрямку, або коли необхідно створити оперативний резерв.

Структура і склад армій УВ «Центр» неоднакові і неоднорідні, вони визначаються змістом завдань і планів, які виконує це об'єднання військ у даний момент.

• 2 ЗВА (смуга, орієнтовно – від південних околиць Покровська, до Миролюбівки), має у своєму складі – 27-му мотострілецьку дивізію (мсд), 15-ту та 30-ту омсбр + відповідний армійський комплект з'єднань, частин та підрозділів спеціальних родів військ (артилерійські та ракетні війська, протиповітряна оборона, інженерні війська, зв'язок та управління, матеріально-технічне забезпечення тощо)
• 41-ша ЗВА (смуга, приблизно – від Котлиного, до району на північ від Олексіївки), має у своєму складі - 41-шу танкову дивізію (тд), а також зразу три бригади – 35-ту, 55-ту та 74-ту омсбр + такий же армійський комплект сил та засобів спеціальних родів військ та оперативного забезпечення, як і 2-га ЗВА.
• 51-ша ЗВА (смуга, орієнтовно – від Миролюбівки, до району Попового Яру), поки що не має у своєму складі жодних дивізій (проте в її складі триває процес формування 3-х, так званих, «штурмових» мотострілецьких дивізій). Зате у неї є ціла «шобла» мотострілецьких бригад, полків і батальйонів – як сформованих ще за часів «ДНР», так і розгорнутих вже під час мобілізації, під час широкомасштабного вторгнення. Її «кістяк» представлений – 1-ю, 5-ю, 9-ю, 110-ю, 114-ю, 132-ю омсбр. Вона укомплектована особовим складом, як набраним на окупованих територіях українського Донбасу, так і вже «пригнаним», безпосередньо, з РФ.

Що стосується кількості, як особового складу, так і основних типів озброєння та військової техніки (ОВТ), то оцінки цього угруповання військ противника дуже різні. Зазвичай, всі відштовхуються від оцінки, яку нещодавно дало українське командування,– від 110 до 120 тисяч особового складу. Але є й «альтернативні» оцінки, на кшталт 160, а то й 168 тисяч «тушек визвольників». Особисто я схильний оцінювати – «до 110 тисяч»... З ОВТ все ще складніше...

У зв'язку з тим, що показники втрат УВ «Центру» у сфері ОВТ у різних «Осінт-дослідників» різняться дуже істотно, а динаміка і обсяги поповнення ОВТ противником своїх формувань мало відомі народу, тут можна зустріти найрізноманітніші оцінки і висновки.

Танки – є цифра «620-650 одиниць», є цифра «до 300», але є і «не більше 200-210, з яких не більше 65% боєздатні». Важко сказати, що, більше відповідає дійсності. Я схиляюся до середньої оцінки.
Бойові броньовані машини (ББМ), в тому числі тягачі типу МТ-ЛБ і бронеавтомобілі – те ж саме, що і з танками. Не буду перераховувати всю палітру рейтингів. Наведу свою середню оцінку – від 450 до 510-520 одиниць. Можливо, я помиляюся.

Ствольна артилерія, у тому числі 120-мм міномети – явно не менше п'ятисот стволів, можливо, навіть шість... Реактивні системи залпового вогню (РСЗВ), всіх типів і калібрів – очевидно, не менше двохсот, можливо, ближче до трьох сотень.

Авіаційна підтримка надається військам УВ «Центр» (у середньодобовому вимірі), приблизно у вигляді дій 2-4-х, рідше до 6-и, бойових літаків тактичної авіації (зазвичай бомбардувальники типу Су-24/34 з КАБ-мі) і до 6-8-и одиниць армійської авіації (вертольоти вогневої підтримки, штурмовики типу Су-25). Щоправда, останні стали використовуватися рідше (РФ поступово їх втрачає, а штурмовики цього типу РФ не виробляє самостійно, може лише ремонтувати та модернізувати їх).

• 2 •

Поточна ситуація. На даний момент, очевидно, основні зусилля командування УВ «Центр» зосереджені у смузі 51-ї ЗВА і, меншою мірою, в смузі 2-ї ЗВА. А саме:

• Передові підрозділи 5-ї, 110-ї та 132-ї омсбр противника намагаються прорватися в напрямку Маяк – Паньківка. Їм вдалося просунутися на кілька сотень метрів на схід від останньої. Однак їх зупинили контратаки ЗСУ з Володимирівки та Шахового. Очевидно, що командування противника намагатиметься за будь-яку ціну утримати і Маяк, і захопити Паньківку, і, за можливості, рухатися в бік Володимирівки, оскільки від цього безпосередньо залежить доля всіх її «інфільтраційних груп», які «прорвалися» на північ від рубежу Дорожнє-Маяк. Там, по суті, йдуть запеклі зустрічні бої.
• У цьому ж контексті штурмові підрозділи 114-ї та 132-ї омсбр противника намагаються утримати Дорожне та не допустити просування передових підрозділів ЗСУ, які вже два дні контратакують у напрямку Іванівка – Никанорівка. Якщо ЗСУ вдасться прорватися до Никанорівки, вважайте, що всі ці «бігуни» до дороги Добропілля-Краматорськ потраплять в оточення.
• Підрозділи 1-ї омсбр противника вперто атакують у напрямку Суворове – Білецьке, їм вдалося вийти до дороги Покровськ – Добропілля на південь від останнього, там вони намагаються закріпитися, оскільки ЗСУ, очевидно, контратакують й там, намагаючись забезпечити свої контратаки у найвужчому місці ворожого вклинення з півдня.
• 9-та омсбр противника продовжує наполегливо «битися за Родинське». Поки що противнику не вдалося його захопити, але його окремі малі штурмові групи періодично доходять до кварталів селища. Поки що, Родинське, як і Червоний Лиман, який знаходиться на південь від нього, тримаються. Там також тривають дуже вперті та запеклі бої.
• У районі Миролюбівки передові підрозділи 5-ї омсбр противника, ймовірно, зайняли південну частину села та встигли вийти до дамби на річці Казенний Торець. Однак їх подальші атаки в північно-західному напрямку, уздовж річки, не увінчалися успіхом.

Таким чином, ситуація на Добропільському напрямку, виключно з моєї дилетантської і суб'єктивної точки зору, склалася і розвивається, на даний момент, наступним чином:

Кілька днів тому передові підрозділи зі складу трьох бригад 51-ї ЗВА противника (5-та, 110-та та 132-га омсбр), діючи у складі так званих малих піхотних груп, виявивши значні прогалини в системі оборони ЗСУ на Добропільському напрямку, зуміли просунутися від рубежу Никанорівка-Новоторецьке на північ приблизно на 15,6 км, очевидно, не зустрівши серйозного опору з боку ЗСУ. Їм вдалося, рухаючись на північ дорогою Шахове – Золотий Колодязь, зайняти послідовно села Кучерів Яр та Золотий Колодязь. А окремі малі штурмові групи ворога, очевидно, просунулися ще далі, дійшовши до дороги Добропілля-Краматорськ.

Очевидно, що таке глибоке проникнення своїх штурмових підрозділів на цьому напрямку було несподіваним для самого командування противника. Оскільки протягом наступних 3-х діб воно так й не зуміло не розширити «горловину» свого вклинення, ані суттєво наростити свої зусилля на цьому напрямку, загальна кількість піхоти противника, що прорвалася в тактичну глибину оборони ЗСУ, на сам момент «проникнення» навряд чи перевищувала 300-350 військових людей.

Воно й зрозуміло, адже в цей момент основна увага командування 51-ї ЗВА була явно зосереджена не на північному (Добропільському) напрямку, а на західному (Покровський). Противник, на той момент, явно прагнув, перш за все, вийти на рубіж Білецьке-Родинське, зосередивши основні зусилля саме там, а не на раптово вдалому імпровізованому «марш-кидку» своїх нечисленних штурмових груп до дороги Добропілля-Краматорськ.

Далі командування противника, виявивши цей радісний для себе факт, спробувало закріпити досягнуте. Командування 51-ї ЗВА достатньо оперативно перемістило у тому ж напрямку 114-ту омсбр (її підрозділи почали фіксуватися у районі Нового Шахового та Никанорівки) і запросило у старших командирів додаткові сили та засоби (було зафіксовано просування «у темпі вальсу» не менше двох батальйонів з бронетехнікою, цілком можливо, перегрупованих сюди зі смуги 8-ї ЗВА). Куди вони потім поділися, я не знаю... Цілком можливо, що вони разом зі 132-ю омсбр зараз намагаються розширити «горловину» у районі Маяку.

Своєю чергою, ЗСУ, виявивши у глибині своїх бойових порядків пару сотень штурмовиків противника, які прорвалися, почали досить швидко реагувати. Починаючи з ночі з 12 на 13 серпня, українські війська не лише розпочали контратаки у напрямку Никанорівки, а й зосередили додаткові сили та засоби у всьому цьому районі (зі зрозумілих причин не буду уточнювати конкретні ділянки). Однак очевидно, що їхнім безпосереднім завданням став наступ у найвужчому місці «горловини» вклинення противника – у напрямках Іванівка – Никанорівка та Володимирівка – Маяк. Ці дії цілком зрозумілі та очевидні для будь-якого військового (як українського, так і російського), знайомого з основами оперативного мистецтва.

Поки що рано говорити про якісь конкретні результати боїв за так званий «п*сюн» (так зацікавлена та дотепна публіка охрестила це вклинення росіян у мережі, через його форму та розміри). Обидві сторони зараз докладають значних і очевидних зусиль для власного успіху. Українське командування явно прагне підрізати вклинення у його «основі», російське командування, відповідно, не допустити цього і, по можливості, образно кажучи, перетворити цей «п*сюн, як мінімум, на повноцінний фалос.

Що стосується інших районів Покровського напрямку, то варто відзначити наступ штурмових груп 1437-го мотострілецького полку, за підтримки 15-ї омсбр зі складу 2-ї ЗВА в Удачному (очевидно, ЗСУ відійшли з населеного пункту) та триваючі спроби противника надійно закріпитися у населеному пункті Звірове на південно-західній околиці Покровська.

Очевидно, що у контексті подій, що відбуваються в смузі 51-ї ЗВА противника, перед командуванням частин і з'єднань лівого флангу його 2-ї ЗВА і правого флангу 41-ї ЗВА постале відповідне завдання активізувати атакувальні та штурмові дії з метою недопущення маневру українського командування резервами, а також силами і засобами, що прибувають для посилення Покровського напрямку.

• 3 •

Що стосується подальших перспектив, то зазначу пару моментів...

Як на мене, командування УВ «Центр» і зокрема 51-ї ЗВА противника, навряд чи суттєво відхилиться від свого початкового плану, щодо Покровська (для тих, хто забув, нагадаю власну версію його – спочатку 51-ша ЗВА проривається у район на північ від міста, перекриває обидві дороги на Добропілля і «встановлює жорсткий вогневий контроль» над дорогою, що веде на Павлоград, потім 2-а ЗВА противника «оживає» і атакує/штурмує місто з півдня та південного заходу, Це якщо коротко). Бо, по суті, втягування противника у вперті бої за «п*сюнь» означає витрату сил і засобів, призначених для штурму Покровська.

Звичайно, цілком можна припустити, що хтось у російському штабі захоче отримати собі якогось «ордена сутолого» від Путіна на своєму персі і все одно наполягатиме на здійсненні «подальшого прориву» з цього «п*сюна» (наприклад, у бік Краматорська, як максимум, або у бік Добропілля, як мінімум). Але у даному випадку це цілком собі гра в «оперативну орлянку».

Не взявши Покровськ і Костянтинівку, спробувати просунутися з цього досить вузького вклинення – дуже ризикована витівка. Навіть у найширшому місці все це вклинення (між Новоекономічним та Руськиним Яром) не перевищує 17,5 км. Затаскувати туди якісь значні сили та засоби, з прицілом на те, щоб десь атакувати, у той час, коли ЗСУ вже сконцентрували там додаткові сили на флангах самого вклинення, виглядає не так заманливо, як «как-то по-дебильному».

Підведемо підсумки...

Поява на карті Deep State (а це основне джерело, по якому більшість наших громадян стежить за подіями на фронті) російського «п*сюна» завдовжки 15 км у Добропільському напрямку викликала певний ефект «інформаційної бомби, що вибухнула». Дехто вже навіть договорився, що «завтра ворог захопить Запоріжжя, Дніпро і Харків». Я все розумію, війна, противник наступає, іноді проривається на тактичну глибину, але очевидно, що поки що, на більше він не здатний.

Причому, якщо згадати темпи просування противника у перші дні вторгнення, у тому числі і на Київському напрямку, коли він стояв на околицях столиці, такої істерії не було. Залишалася тільки злість і рішучість. Тому я не бачу зараз жодних причин, чому потрібно від них переходити до відчуття тотальної безвиході.