Переважна більшість реформаторських декларацій у кримінально-правовій сфері відкривається посиланням на презумпцію невинуватості та принцип змагальності. Водночас дані Державної судової адміністрації (ДСА) засвідчують, що максима in dubio pro reo в Україні переважно лишається декларативною, а не повсякденною судовою реальністю. З 2008 по 2024 рр. частка осіб, виправданих судами першої інстанції, коливалася поблизу одного відсотка і лиш інколи підіймалася вище цієї позначки.

Найвищі показники виправдувальних вироків у справах проти таких спеціальних суб’єктів, як держслужбовці, правоохоронці, судді. А от масові "соціальні" злочини мають майже нульові шанси на виправдання. 

Чим ближче підсудний до владної вертикалі, тим милосердніша Феміда, більше можливостей для процесуальної та доказової "еквілібристики", а відтак і для виправдання. Натомість щодо пересічних громадян кримінальний процес, за статистикою, зберігає переважно обвинувальний ухил.

Єдиний принцип, що відрізняє ліберальну демократію від каральної держави, — готовність суду визнати помилку сторони обвинувачення. 

Частка виправдувальних вироків у країнах континентальної Європи складає близько 8%, а в деяких країнах понад 10%. В України менша відсотка.

В деяких країнах ЄС для вирішення цієї проблеми існує "прокурорська фільтрація", тобто широка дискреція прокурора закривати кримінальне провадження до початку судового розгляду, якщо доказів замало або справа малозначна. Така фільтрація дозволяє закривати 65-75% справ, а ще частина завершується угодами. Отже, показник приблизно в 10 % виправдувальних вироків обраховується вже після попереднього відсіву "слабких" справ і не є прямим маркером якості суду.

В Україні прокурори майже не користуються правом закриття проваджень за недоведеністю, тож до суду потрапляє значно більше сумнівних справ.

Судді, які десятиліттями працювали в системі обвинувального ухилу, ризикують сприймати виправдання як casus belli із прокуратурою, показники якої можуть впасти. Кримінальний процес не передбачає жодних покарань за недобросовісне слідство, що своєю чергою пріоритезує "штампування" обвинувальних вироків.

Низька частка виправдувальних вироків — не показник ефективності слідства, а симптом процесуальної асиметрії. Без усунення цього дисбалансу права людини в Україні залишатимуться в зоні ризику, а міжнародні індекси верховенства права — на нижніх рядках.

Принцип "сумніви тлумачиться на користь обвинуваченого" — не поетичний пережиток римського права, а розпізнавальний знак демократії. Поки українське правосуддя не продемонструє більшої готовності до виправдувальних рішень, воно залишатиметься ближчим до до пострадянської каральної парадигми, аніж до європейських стандартів.

Sapientis est mutare consilium — мудрість полягає у здатності змінювати курс. Донині судова система України не змогла набути цієї мудрості.

Форми обліку

Цей державний орган оприлюднює судову статистику у розрізі юрисдикцій та інстанцій, а також за визначеними актуальними тематиками, починаючи з 2008 року.

Звіт судів першої інстанції про розгляд справ у порядку кримінального судочинства (форма № 1) був затверджений наказом ДСА від 05.06.2006 №55. Серед іншого, ця форма передбачала облік кримінальних справ, що були на розгляді у судах протягом звітного року відповідно до статей Кримінального кодексу: скільки надійшло, скільки було розглянуто, який результат розгляду, залишок справ на кінець звітного періоду. Також облік вівся стосовно осіб, кримінальні справи щодо яких знаходилися в суді. В тому числі відображалися показники кількості засуджених та виправданих, щодо яких справи були закриті або провадження закінчилося в іншій формі. Окремо враховувалася кількість осіб, які за підсумками року опинилися "у залишку" машини кримінального переслідування.

З ухваленням у 2012 році Кримінального процесуального кодексу, облік нових проваджень почали вести згідно з наказом ДСА від 21.11.2012 №158. Певний час чиновниками доводилося заповнювати дві звітності: за старими правилами — форму №1, за новими — нову №1-1. Відповідно, кілька років "старі" показники згасали через природне зменшення кількості справ, а нові — збільшувалися.

Це тривало допоки у 2018 році не з’явилися єдина форма 1-к "Звіт судів першої інстанції про розгляд матеріалів кримінального провадження". Разом з усіма іншими, вона була затверджена наказом ДСА від 23.06.2018 №325 і з незначними змінами використовується до сьогодні.

І оскільки ключові показники у формах залишилися незмінними, ми маємо змогу вивчати їх протягом усього наявного періоду.

Стабільна аномалія

За успадкованою з радянських часів традицією, у структурі кримінального судочинства виправдувальний вирок залишається не просто рідкісним, а майже винятковим явищем. 

З 2008 по 2024 рік кількість осіб, яких визнали невинними, щороку коливалась у межах від 597 до 1 049. За цей самий період суди щороку визнавали винними від 62,4 до 191,8 тис. осіб. І частка осіб, виправданих у справах із завершеним провадженням, рідко коли перевищувала 1 %.

Розрахунок здійснювався як відсоток виправданих від загальної кількості осіб, щодо яких було ухвалено вирок — обвинувальний або виправдувальний. Найнижчі показники виправдань – до 2012 року (близько 0,36%). Певні надії покладалися на нові процедури, запроваджені КПК зразка 2012 року. І дійсно, починаючи з наступного року відсоток виправдувальних вироків зріс. Втім, не можна сказати, що суттєво. До цього часу це лише близько 1% від загальної кількості вердиктів. Зрештою, за статистичними даними ДСА, найгуманнішим був 2021 рік — 1,24% виправдань, найбільш суворим — 2010 — лише 0,35%. Повністю дані можна переглянути на інфографіці.

Але ці цифри навряд свідчать про бездоганну точність досудового слідства. Радше це структурна нездатність судової системи реабілітувати невинуватого. Українська кримінальна система, якщо вже до неї потрапила людина і її справу передали до суду, не бажає визнавати помилок у своїй роботі. Такі справи тягнуться роками й завершуються не вироком, а процесуальним рішенням про закриття — проте не виправдання!

На користь останньої тези свідчить звітність "перехідного" періоду, коли суди завершували розгляд справ за старими правилами. Наприклад у 2016 році усього було проголошено 601 вирок за такими справами. І 56 з них (9,3%) були виправдувальні. В останній 2017 рік ведення "змішаної" статистики цей показник був ще вищим: з 293 вироків - 51 (17,4%) виправдання.

Отже, система демонструє стійку внутрішню настанову: якщо справа дійшла до вироку — він майже напевно буде обвинувальним. А якщо все ж трапиться виправдувальний вирок, він сприймається не як результат змагальності сторін, а як аномалія — невдача обвинувачення або вимушене рішення.

Справ більше, вироків — менше

За період з 2008 по 2024 рік в Україні суттєво змінилась як загальна ситуація в державі, так і можливості здійснення правосуддя. Зокрема, у 2014 році країна втратила Крим та частину територій Донецької й Луганської областей, а після 2022 року — ще й частину Херсонської та Запорізької областей. Окрім об’єктивної втрати контролю над частиною судів, населення України значно скоротилося через міграцію, бойові дії та інші фактори.

Втім, попри зменшення кількості людей, які фізично перебувають під юрисдикцією українських судів, статистика демонструє тривожну тенденцію: кількість осіб, кримінальні провадження щодо яких перебувають на розгляді, майже не змінюється.

Так, у 2008 році ця цифра становила 268, 6 тис., а у 2024 році — 251,8 тис., тобто залишилася практично на тому ж рівні. Але ключовим є інший показник: кількість осіб, щодо яких провадження не завершено. Якщо у 2008 році таких було 57, 5 тис., то у 2024 — вже 140, 2 тис.

У середньому протягом 2008–2014 років нерозглянутими залишалися справи щодо 50–70 тисяч осіб щорічно. З ухваленням нового КПК після 2012 року цей показник певний період падав. Але починаючи з 2015 року, ця цифра почала знову поступово зростати, а після 2018-го — різко пішла вгору.

Це означає, що дедалі більше людей роками залишаються обвинуваченими без остаточного судового рішення. У статистиці вони позначені як такі, "щодо яких провадження не розглянуті". На практиці ж — це ті, хто продовжує перебувати в стані правової невизначеності.

У цьому контексті показник виправдувальних вироків набуває додаткового значення. Формально низький рівень виправдань може бути частково зумовлений тим, що потенційно слабкі справи узагалі не доходить до вироку — ні обвинувального, ні виправдувального. Натомість вони залишаються у статистичному "залишку" або закриваються з інших підстав.

Закономірність в аномалії

Але загальний низький відсоток виправдувальних вироків не повною мірою відображає реальний стан правосуддя. Більш цікавим є детальний аналіз судової статистики у розрізі статей Кримінального кодексу, який дозволяє виявити певні закономірності.

Згідно з даними за 2024 рік, найбільша частка виправданих - це спеціальний суб’єкт злочину, яким є представники держави.

Так, якщо взяти статті, за якими є хоча б півсотні вироків на рік, то можна скласти такий "рейтинг" невинних у злочинах:

• Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК) — 61,7%;
• Перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу (ст. 365 КК) — 37,5%;
• Службова недбалість (ст. 367 КК) — 33%;
• Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою (ст. 368 КК) — 32%;
• Службове підроблення (ст. 366 КК) — 24,6%.

Щобільше, існують статті, за якими взагалі немає обвинувальних вироків, виправдання - 100%. У 2024 році такими були:

• Завідомо незаконні затримання, привід, арешт або тримання під вартою (ст. 371 КК) — 4 вироки;
• Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372) — 2;
• Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови (ст. 375) — 2;
• Примушування давати показання (ст. 373) — 1;
• Бездіяльність військової влади (ст. 426) — 1.

Такі списки зайвий раз підтверджують тезу про неготовність влади визнавати свої помилки. Ба більше, йдеться про помилки, які є злочинними!

З іншого боку, якщо взяти ТОП-5 злочинів за кількістю винесених судами вироків, то відсоток виправдань буде меншим за середній:

• Крадіжка (ст. 185 КК) — 0,28%;
• Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту (ст. 309 КК) — 0,08%;
• Умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125 КК) — 0,11%
• Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів (ст. 358 КК) — 0,21%;
• Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами (ст. 263 КК) — 0,55%.

Як видно, у цих найбільш поширених правопорушеннях суб’єкт злочину загальний і відсоток виправдувальних вироків украй низький. На додаток, є певні статті, де кількість притягнутих до відповідальності обраховується сотнями й при цьому немає жодного шансу на виправдання. Нульові показники виправдання і самі лише засудження у 2024 році:

• Домашнє насильство (ст. 126-1 КК) — 1544 засуджених;
• Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК) — 877;
• Ухилення від покарання, не пов’язаного з позбавленням волі (ст. 389 КК) — 591;
• Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (ст. 249 КК) — 389;
• Невиконання обмежувальних заходів, обмежувальних приписів або не проходження програми для кривдників (ст. 390-1 КК) — 383.

* * *

Отже, попри задекларовану змагальність і презумпцію невинуватості, кримінальний процес в Україні продовжує функціонувати переважно у логіці обвинувачення. Це проявляється як у статистичних показниках, так і в практиці судових рішень. Суд надто рідко визнає недоведеність вини. Це свідчить не стільки про якість досудового розслідування, скільки про нерівність у доступі до справедливого суду.

Володимир Богатир , адвокат, заслужений юрист України