Ракетний терор на тлі "мирних ініціатив"фото: gettyimagesЛипень і серпень 2025 року стали одними з найкривавіших місяців для України за весь час повномасштабного вторгнення. Попри гучні заяви американського президента Дональда Трампа про готовність "змусити сторони домовитися" та його спочатку 50-денного, а тоді 10‑денного ультиматуму Росії, на практиці реального наближення до припинення вогню немає. Навпаки – саме на тлі цих ініціатив Росія посилила свій терор цивільного українського населення ракетами й дронами.Саме у цей період ультиматумів, 31 липня, росіяни здійснили один з найкривавіших ударів на Київ за час повномасштабного вторгнення. Ракета влучила в багатоповерхівку у Святошинському районі. Загинуло понад 30 людей, з них щонайменше троє дітей, ще близько 160 людей отримали поранення. Це був один з найтрагічніших днів для столиці з початку року, удар точно не можна назвати "стратегічною помилкою", це демонстрація сили в момент міжнародної уваги.Напередодні, в липні, по всій території України також фіксували регулярні обстріли, найбільше Харкова, Дніпра, Кривого Рогу, Запоріжжя, Одеси та прифронтових громад на сході та півдні.Такі атаки дедалі більше нагадують супровід дипломатичних ініціатив з боку Кремля. Щоразу, коли на міжнародному рівні з’являються заклики до переговорів, Путін відповідає силою, наче демонструючи, що говорити про мир може тільки з позиції терору. Це вже стало частиною російської політики: підтримувати тиск на цивільне населення і стимулювати втому Заходу від війни.Показовою виглядає і синхронність обстрілів, адже після ультиматумів Трампа й закликів "зупинити кровопролиття", Росія не просто не знижує інтенсивність атак, а продовжує розширювати географію ударів та їх масштаби. Загалом за липень зафіксували використання понад 5100 керованих авіаційних бомб, більш ніж 3800 "шахедів", а також майже 260 ракет різних типів. Високою залишається й інтенсивність бойових дій на лінії фронту. За інформацією Міноборони, упродовж липня зафіксували 5 523 бойових зіткнень."Мир" як інструмент шантажуфото: gettyimagesДля Кремля розмови про "мир" не є переговорами у класичному сенсі, навпаки – це скоріше політична пастка, в якій сторони заздалегідь нерівні. Росія неодноразово демонструвала, що використовує мирні ініціативи як інструмент тиску й шантажу. Для агресора зупинка вогню слугує лише тимчасовою паузою для перегрупування, а дипломатія – щоразу стає спробою закріпити вже захоплене.На тлі нових політичних пропозицій Дональда Трампа, які зводяться до заморожування конфлікту й примусового "компромісу", Росія активізує залякування: що гучніше лунають розмови про "перемир’я", то частіше лунають сирени в українських містах. Кремль намагається нав’язати Україні й Заходу своє бачення "нормальності", продовжуючи обстріли, повільне захоплення сіл на фронті, удари по цивільних, а разом із тим тиск на союзників України.Путін все ще переконаний, що його шантаж страхом спрацює, тому ставить свої ультиматуми на кшталт "або ви приймаєте наші умови, або ми знищимо ще більше". Саме така логіка стоїть за ескалацією ракетних атак на тлі обговорення ініціатив про мир, зустрічей у Стамбулі та перманентної появи нових заяв Трампа.Усе це ставить під загрозу не лише українську безпеку, а й довіру до міжнародної дипломатії. Адже "перемир’я" для Путіна – це фактично вимоги капітуляції України та нормалізація перебування нашої держави під постійним прицілом."Перемир’я" на російських умовах: як легалізувати окупаціюфото: gettyimagesКоли Росія говорить про мир, вона не має на увазі компроміс, а власне капітуляцію. Ключовим елементом усіх так званих "мирних планів" Кремля залишається визнання вже окупованих територій як частини РФ. Це лунає як стартова вимога. Будь-яка пауза в бойових діях, яку Кремль називає "перемир’ям", має на меті закріпити контроль над захопленими територіями і поставити Україну та її союзників перед вибором: або погоджуєтесь, або воєнна ескалація.Звісно, це не нова стратегія, адже схоже вони діяли й у 2014 – 2015 роках. Тоді Мінські домовленості на практиці не зупинили війну, але легітимізували позиції РФ на Донбасі й відкрили їй простір для шантажу Києва. Під гаслом "миру" світ погодився на статус-кво, який Росія використала для посилення власного впливу й підготовки до повномасштабного вторгнення.Сучасний стан речей показує, що і зараз будь-яке "перемир’я" без повного виведення російських військ стане фактично визнанням їхнього права на агресію. Це також створює небезпечний міжнародний прецедент, про який вже неодноразово йшлося: країна, що розпочала загарбницьку війну, отримує дивіденди у вигляді контролю над чужими землями й можливість диктувати умови подальших перемовин. Така ситуація виглядає як карт-бланш для інших диктатур.Останні заяви з боку Дональда Трампа, які припускають змусити Україну до переговорів і "швидкого миру", небезпечно грають саме на цьому сценарії: Росія отримує шанс зафіксувати вигідну їй лінію фронту, зберегти доступ до українських територій, відчутно зменшити санкційний тиск і підірвати довіру до підтримки України з боку Заходу. Так виглядає "перемир’я" на російських умовах – прокладання шляху через шантаж, демонстрацію сили й політичну втому союзників України.Пастка "перемир’я" для України: досвід 2014 – 2015 роківфото: колаж ЕспресоЗаклики до перемир’я, які нині дедалі частіше звучать у міжнародному політичному просторі, мають для України гірке історичне забарвлення. Попередній досвід 2014 – 2015 років чітко засвідчив, що так звані перемир’я не лише не зупиняли російську агресію, а й були передумовою для її загострення.Яскравими прикладами стали Іловайська трагедія у серпні 2014 року та битва за Дебальцеве в лютому 2015-го. В обох випадках перемир’я або були формально оголошені, або велися переговори про них, у той час, як російські війська та підконтрольні їм формування використовували ці паузи для перегрупування, підвезення техніки й завдавання ударів.Під Іловайськом після важких боїв українські сили потрапили в оточення після того, як росіяни перекинули на Донбас регулярні частини ЗС РФ. До 28 серпня з російською стороною було обговорено маршрут виходу українських військ через "зелений коридор" колонами. Проте фактично одразу ж агресор порушив домовленість, 29 серпня під час виходу українських військ російська сторона почала розстріл коридору. За той один день Україна втратила найбільшу кількість воїнів за весь час бойових дій на цей момент.За декілька днів після цих подій у столиці Білорусі підписали мінський протокол, тобто перші Мінські угоди. Проте Росія їх не дотрималася і свідченням цього стало зимове загострення на фронті. Зокрема бої за Дебальцеве, які відбувалися у січні та лютому 2015 року, – саме в той час, коли у Мінську тривали переговори "Нормандської четвірки". Росіяни підписали домовленості про повне припинення вогню, проте обстріли міста окупантами продовжились.Мінські домовленості мали стати шляхом до деескалації війни, але натомість стали інструментом тиску на Україну. Москва наполягала на імплементації політичної частини угод (зокрема, особливого статусу для окупованих територій) до виведення військ, фактично прагнучи легалізувати контроль за Донбасом через "інтеграцію" зсередини української системи. Тоді зберігала стійкість позиція Києва, який не пішов на поступки, що знищили б український суверенітет, однак міжнародна спільнота часто тиснула на Україну з вимогою "запуску процесу".Сьогодні Росія намагається повторити ту ж тактику. Вона пробує нав’язати "мирні переговори" або "перемир’я" на умовах, вигідних Кремлю, коли бойові дії ще тривають, а окупація не зупинена. Утім, досвід 2014 – 2015 років доводить: такі формати не принесуть безпеки чи спокою, а лише відкривають шлях до нових загострень і закріплення військових здобутків агресора.Для України будь-яке перемир’я без гарантій, без контролю над кордонами і без повного виведення російських військ у жодному випадку не буде кроком до миру, воно стане черговою пасткою. Історія вже не раз попереджала про наслідки. Чому "перемир’я" не працюєфото: t.me/KyivCityOfficialПопри всі заклики до припинення вогню та ультиматуми Трампа, реалізація перемир’я в умовах російсько-української війни залишається практично неможливою. Цьому перешкоджає низка ключових факторів: від відсутності базової довіри до технічної нереалізованості контролю над виконанням будь-якої з домовленостей.Передовсім немає ефективного міжнародного механізму контролю за дотриманням домовленостей. Місії спостерігачів, як у випадку ОБСЄ, виявилися безсилими перед гібридною тактикою Росії. Наразі ж у зоні бойових дій навіть не створено основи для потенційної місії, яка могла б гарантувати дотримання режиму тиші.Як підкреслює нардеп Микола Княжицький, припинення вогню – це процес у дві фази: спочатку досягається політична домовленість, а вже потім – технічна реалізація. Саме на цьому етапі зазвичай і виникає найбільше складнощів."Перше ключове питання – по якій лінії зупиняється вогонь? Наприклад, у чию зону відповідальності потрапляє Часів Яр, контроль над яким оспорюють український Генштаб і російська сторона? Невизначеність таких моментів може якщо не зірвати перемир’я, то щонайменше серйозно його ускладнити", – зауважує він.Власне військовий аспект залишається критичним. Адже перемир’я на лінії бойового зіткнення може закріпити лінію фронту, яка на сьогодні лишає за Росією окуповані українські території, а гарантій їх повернення ніхто не дає. Це легалізує захоплення та посилить тиск на Україну через міжнародні платформи – з вимогою йти на політичні поступки заради "стабільності".Що важливо, перемир’я без покарання агресора стимулює майбутню агресію. Якщо Росія не нестиме відповідальності за злочини, зокрема за удари по цивільній інфраструктурі, це стане сигналом не лише для Кремля, а й для інших авторитарних режимів: силова анексія можлива, якщо її вдається "заморозити" під виглядом миру.Таким чином, "мир" у нинішніх умовах може стати замороженим конфліктом з усіма ризиками його нового вибуху. Без справжніх гарантій безпеки, повного виведення російських військ і відновлення територіальної цілісності України.