Цілком припускаю, що російське керівництво покладає свої основні надії на те, що незабаром «український фронт рухне». Так само впевнений, що вони з перших днів вторгнення повʼязували перемогу з тим, що «український фронт рухне». Далі, як вони вважають, діло за малим. Українське керівництво має швидко підписати, а українці не менш швидко прийняти умови Кремля.

Ще до вторгнення було зрозумілим, що навіть якщо «український фронт рухне», то всі подальші розрахунки росіян – це лише розрахунки росіян.

Варто звернути увагу на кілька нюансів.

Перше. Навіть підписання чогось під примусом аж ніяк не стане гарантією виконання. Щонайменше десятки тисяч вискомотивованих українців розглядають цю війну не як вимушену необхідність захистити себе від чергового нападу росіян, а як легальну нагоду нарешті зруйнувати російську державу. І доки ці люди живі, вони будуть працювати над втіленням цієї мети. 

Друге. В РФ не вистачить ресурсу забезпечити свій безпосередній контроль над сьогоднішньою Україною, щоб гарантувати тут встановлення бажаного політичного режиму. Не вистачить. Занадто великий шмат, щоб проковтнути силами нинішньої Росії.

Третє. Війна навіть за найгірших умов продовжиться в інший спосіб. І це буде не менш складніша війна для росіян, аніж та, яка триває сьогодні. Цей новий формат війни цілком навіть може бути більш виснажливим для РФ.

І ще одне. У той час, як західні ЗМІ переповідають роздуми Путіна над тим, коли «рухне український фронт», західним політикам варто думати над тим, як діяти, коли рухне Росія.