Російська агресія проти України не обмежується танками та ракетами. Паралельно з фізичним знищенням Кремль веде системну війну за свідомість – через ідеологічні диверсії та когнітивні атаки. Про те, як працює ця зброя масового ураження мізків, йдеться в аналітичному звіті «Ідеологічні диверсії і когнітивний вплив як зброя агресора», підготовленому Інститутом стратегічних досліджень і безпеки.

«Ідеологічна диверсія –  це не просто пропаганда, а системний, цілеспрямований вплив на свідомість, ідентичність та ціннісні установки населення ворожої чи нейтральної держави», – пояснює Павло Лисянський, правозахисник, доктор філософії з політичних наук і директор Інституту стратегічних досліджень і безпеки.  

За його словами, на відміну від традиційної пропаганди, ідеологічна диверсія спирається на деструктивну трансформацію базових категорій сприйняття – таких як історія, культура, національна приналежність, мова, релігія. Її кінцева мета – створення когнітивних та світоглядних зрушень, які підривають спроможність суспільства до опору.

«Це форма латентної, інституційно опосередкованої дії, спрямованої на трансформацію базових параметрів політичної та соціокультурної ідентичності цільового суспільства на користь зовнішнього актора, тобто Росія все робить для того, щоб впливати на Україну. Але важливо знати як вона це робить», – наголошує Лисянський.

Історичне коріння: від КДБ до ФСБ

Поняття ідеологічної диверсії має глибоке історико-політичне коріння. Вже в 1919 році в радянській риториці використовувалися висловлювання про «контрреволюційну агітацію» та «ідеологічний підрив». Офіційне використання терміна почалося в СРСР у період Холодної війни.

«Особливе місце в цій системі займало П'яте управління КДБ СРСР, створене в 1967 році, яке здійснювало контроль за інтелектуальною сферою, релігійними організаціями, творчими спілками та засобами масової інформації», – розповідає Віра Ястребова, адвокат і директор Східної правозахисної групи.

У сучасній Росії термін було реанімовано у нульових роках. Але якщо радянська модель була переважно оборонною, то сучасна – експортною, наступальною та гібридною.

«Практика ідеологічних диверсій з боку КДБ СРСР і спецслужб Російської Федерації є еволюціонуючою, але інституційно наступною стратегією ідеологічного управління та агресії», – підкреслює Ястребова.

Паралельно з ідеологічними диверсіями Росія застосовує когнітивний вплив – форму цілеспрямованого впливу на процеси сприйняття, інтерпретації, мислення та прийняття рішень.

«Когнітивний вплив орієнтований на глибинні верстви свідомості та системи смислів, формуючи у цільової аудиторії альтернативні картини реальності та змінюючи її поведінку без застосування прямого насильства», – пояснює Лисянський.

Арсенал когнітивної зброї вражає витонченістю. Росіяни не просто брешуть – вони переписують саму реальність. Коли Путін називає війну «спеціальною військовою операцією», це не просто евфемізм. Це фреймінг – технологія, яка задає рамки сприйняття. Війна стає не війною, агресія – не агресією, окупація – «визволенням».

Перед тим як вкинути чергову брехню про Україну, російські медіа обов'язково покажуть сюжети про «занепад Заходу», «моральну деградацію Європи», «хаос у США». Це праймінг – підготовка емоційного ґрунту. Коли глядач уже налаштований на тривогу та відразу, будь-яка брехня про «нацистів у Києві» сприймається легше.

Найстрашніше – це нормалізація божевілля

Росія безкінечно повторює одні й ті самі міфи: РФ – «захисниця традиційних цінностей», Україна – «проєкт Заходу», НАТО – «загроза для всього людства». Це наративне кодування – вбивання в голови готових сюжетів, які потім визначають сприйняття будь-яких подій.

Особливо цинічним є семантичне розмивання – коли звичні слова втрачають сенс. «Демократія» в устах Кремля перетворюється на «суверенну демократію» – тобто диктатуру. «Визволення» означає окупацію. «Захист російськомовних» – привід для вторгнення.

А найстрашніше – це нормалізація божевілля. Спочатку погрози ядерною зброєю шокували світ. Тепер це стало буденністю. Масові вбивства, тортури, депортації дітей – все це через постійне повторення починає сприйматися як щось неминуче, майже нормальне.

Практика до 2014: підготовка плацдарму

До початку відкритої агресії Росія системно готувала ґрунт через м'яку силу. Особливе місце посідали єврорегіони – формально транскордонні проєкти співпраці, фактично – канали ідеологічного впливу.

«Єврорегіон «Ярославна» об'єднував Сумську область України, Курську область РФ та Гомельську область Білорусі. Через культурні та освітні заходи формувалася уява про нібито «історично спільний простір», що підривало українську ідентичність прикордонних регіонів», – наводить приклад Ястребова.

Аналогічно діяли єврорегіони «Слобожанщина» (Харківська область) та «Азов» (Запорізька область). Під прикриттям економічного партнерства реалізовувалися проєкти, які девальвували український державницький дискурс.

Важливу роль відігравали проросійські організації – «Донецька Республіка» і «Донбаська Русь». Вони позиціонували себе як носії «специфічної регіональної ідентичності», але фактично виконували функції легалізованих структур проросійської мобілізації.

«Регулярно проводилися так звані «Руські марші» – масові акції у Харкові, Луганську, Донецьку та Одесі. Участь брали не лише місцеві активісти, а й делегації з РФ, що підкреслює їх координацію на міждержавному рівні», – зазначає Лисянський.

Ключову роль у системі впливу відігравав фонд «Руський мир». За його підтримки створювались це до Росії середовища.

Сучасні диверсії: від теорії до практики

Після початку повномасштабного вторгнення ідеологічні диверсії набули нового масштабу. Яскравим прикладом став круглий стіл «Від Харкова до Ужгорода: історія конфліктів та територіальних компромісів», проведений у 2025 році.

«Організатором виступило Російське історичне суспільство, а ключовим речником став його голова, директор Служби зовнішньої розвідки РФ Сергій Наришкін. Участь глави спецслужби наголошує, що захід носив не науковий, а стратегічно-політичний характер», – підкреслює Ястребова.

У своїй промові Наришкін стверджував, що територія України була сформована лише за радянських часів, а її окремі регіони історично належать сусіднім державам: Польщі, Угорщині, Румунії. Закарпаття – угорська земля, Галичина та Волинь – польські, Північна Буковина та Бессарабія – румунські.

«Таким чином створюється уявлення про допустимість поділу України як «відновлення історичної справедливості». Це сигнал для російських агентів впливу в країнах Європи», – пояснює Лисянський.

Ще один приклад – круглий стіл Інституту країн СНД у липні 2025 року, присвячений русинській ідентичності на Закарпатті. Центральною ідеєю було твердження, що русини – окремий народ, який має право на автономію.

«Посилалися на референдум 1991 року в Закарпатській області, де нібито 80% проголосували за автономний статус. Все подавалося під виглядом гуманітарного занепокоєння, але служило прикриттям для підриву українського суверенітету», – розповідає Ястребова.

Найрадикальніші тези прозвучали на круглому столі «Майбутнє України: денацифікація, мова та культура» руху «Російська Мрія» 5 червня 2024 року. Учасники стверджували, що Україна не має права на існування, оскільки створювалася як «Анти-Росія».

«Пропонувався територіальний поділ України на три частини: перша включається до складу РФ, друга – буферна зона під контролем Москви, третя – західні області як етнографічний анклав без промислової бази», – цитує документ Лисянський.

Архітектори диверсій: хто керує війною за свідомість

За кулісами псевдонаукових конференцій та культурних заходів стоїть потужна машина, яка працює як єдиний організм. У центрі цієї системи – російські спецслужби, але їхня робота була б неможливою без розгалуженої мережі аналітичних центрів, громадських рухів та медійних імперій.

«Коли глава Служби зовнішньої розвідки Наришкін особисто виступає на круглому столі про поділ України, це не випадковість. Це демонстрація того, що ідеологічні диверсії координуються на найвищому рівні», – наголошує Ястребова.

Служба зовнішньої розвідки створює псевдоакадемічні майданчики для легітимації агресивних планів. ФСБ працює з агентурою на окупованих територіях та вербує активістів за кордоном. ГРУ відповідає за кібератаки та масштабні дезінформаційні кампанії, саме їхні підрозділи 29155 та 74455 стоять за операціями в Європі.

Але спецслужби – це лише вершина айсберга. Ідеологічне наповнення забезпечує ціла індустрія «мозкових центрів». Російський інститут стратегічних досліджень розробляє концепції «російського світу» та «цивілізаційних кордонів». Інститут країн СНД спеціалізується на обґрунтуванні територіальних претензій через «захист меншин». Ізборський клуб з його ідеологами Олександром Прохановим та Олександром Дугіним формує доктрину нової імперії, де Україна – це «історична помилка», яку треба виправити.

«Особливо цинічною є діяльність руху «Російська Мрія», де відкрито обговорюють сценарії депортацій українців, заміни населення на «лояльні кадри» та повної ліквідації української мови», – розповідає Павло Лисянський.

Цифровий фронт забезпечують структури на кшталт «Агентства інтернет-досліджень» – тієї самої «фабрики тролів», яка еволюціонувала в потужну машину когнітивних атак. Вони створюють фейкові сайти західних ЗМІ, координують бот-мережі, запускають вірусні кампанії в соцмережах.

Глобальний масштаб: від Таллінна до Алмати

Росія не обмежується Україною: під прицілом весь пострадянський простір та частина Європи. І кожна країна отримує свій «індивідуальний підхід» залежно від вразливостей.

У країнах Балтії головна мішень – російськомовне населення. Через медіаресурси Sputnik та Baltnews, громадські організації на кшталт «Російського союзу Латвії» нав'язується образ Естонії, Латвії та Литви як «неонацистських режимів», що утискають росіян. Мета – створити внутрішній конфлікт та підірвати єдність цих країн як членів НАТО та ЄС.

«У Казахстані діють інакше. Там просувають наратив, що держава була створена Леніним, а північні області – це споконвічно російські землі. Через «Євразійський клуб» та структури РПЦ впроваджують ідеї цивілізаційної єдності з Росією», – пояснює Ястребова.

Особливо вразливою виявилася Молдова. Проросійські партії, підконтрольні медіа, православні структури працюють на один результат – зрив євроінтеграції. Показовою стала діяльність олігарха-втікача Ілана Шора, який через мережу неурядових організацій та Telegram-канали організовував протести та підкуп виборців.

Арсенал когнітивної зброї вражає різноманітністю. Операція «Доппельгангер» – яскравий приклад технологічної витонченості. Росіяни створили десятки клонів авторитетних західних видань: Le Monde, Der Spiegel, The Guardian. На перший погляд – ті самі сайти, той самий дизайн. Але контент підмінений: замість реальних новин – фейки про «злочини України» та «занепад Європи».

«Після катастрофи MH17 російські тролі запустили сотні фейкових хештегів, створили тисячі ботів, які перекладали провину на Україну. Мета – створити інформаційний хаос, де неможливо відрізнити правду від брехні», – розповідає Лисянський.

У Казахстані з'явився загадковий рух «живі люди-суверени». Його адепти закликають відмовитися від паспортів, не підкорятися законам, не платити податки. Начебто божевілля, але за цим стоїть чіткий розрахунок – підірвати правопорядок, створити керований хаос.

Окрема історія – Росспівробітництво. Формально – гуманітарна організація для культурних обмінів. Фактично – потужна машина ідеологічного впливу. За даними їхнього ж звіту, лише у 2024 році в Європі провели понад 1500 заходів, охопивши 200 тис. осіб. Під виглядом «збереження історичної правди» просувають російські геополітичні тези.

Ціна поразки: що ми втрачаємо

Наслідки ідеологічних диверсій не відразу помітні, але вони руйнівні, як радіація. Спочатку це виглядає невинно – люди починають сумніватися в офіційній історії, ставити під питання державні символи, критикувати владу. Але поступово критичне мислення заміщується готовими штампами, національна гордість – комплексом меншовартості, єдність – розколом. 

«Ерозія ідентичності – це коли людина більше не відчуває себе українцем, казахом чи латвійцем. Вона стає «російськомовним», «слов'янином», «євразійцем» – ким завгодно, тільки не громадянином своєї країни», – пояснює Віра Ястребова.

Росія веде не просто війну – вона намагається переформатувати свідомість цілих народів

За цим йде делегітимація влади. Люди перестають вірити уряду, парламенту, судам. Вибори здаються фарсом, закони несправедливими, держава – чужою. На цьому ґрунті розквітають радикальні рухи, сепаратистські настрої, готовність до «альтернативних» сценаріїв.

Суспільство поляризується, розколюється на табори, які ненавидять один одного більше, ніж зовнішнього ворога. Проросійські сили отримують електоральну базу, блокують реформи, саботують інтеграцію з Заходом. Країна стає некерованою, слабкою, готовою до поглинання.

«Найстрашніше – це психологічна капітуляція. Коли люди втомлюються опиратися, коли здається, що легше здатися. Це кінцева мета когнітивної війни – зламати волю до спротиву», – підсумовує Павло Лисянський. 

Росія веде не просто війну – вона намагається переформатувати свідомість цілих народів. І якщо на фронті ми бачимо ворога, то в інформаційному просторі він часто залишається невидимим. Псевдонаукові конференції, культурні заходи, гуманітарні проєкти – все це зброя, спрямована на те, щоб ми самі відмовилися від своєї держави, своєї історії, своєї ідентичності. 

Максим Бутченко