Франція, Велика Британія та ще низка західних країн хочуть визнати Палестинську державу.

РБК-Україна пояснює, що являє собою Палестина і чому не всі у світі вважають її повноцінною незалежною державою.

Останнім часом ціла низка країн Заходу заявили про наміри визнати Палестину як незалежну державу. Ініціаторами цього процесу є Франція та Велика Британія, але їх вже підтримали ще понад десяток інших країн, зокрема Австралія, Канада,  Ірландія, Іспанія тощо. На такий крок вони планують піти, якщо Ізраїль не покладе край "жахливій ситуації" в Секторі Газа, де триває військова операція проти терористів ХАМАС. Тож варто нагадати, що собою являє Палестина та чому її статус такий особливий.

У 1947 році на Близькому Сході, відповідно до резолюцій ООН №181, планувалося створити дві держави - Ізраїль та Палестину. Однак, в ході цілої низки збройних конфліктів між Ізраїлем та його арабськими країнами-сусідами єврейська держава таки була створена, а от палестинські угруповання опинилися без території та розпочали терористичну війну проти Ізраїлю. 

На початку 90-х почався процес примирення між ізраїльтянами та палестинцями.  В результаті цього, власне, виникла Палестинська національна автономія. Це відбулося після 1993 року, коли Ізраїль та "Організація визволення Палестини" (ОВП) підписали угоду в Осло. 

Відповідно до формули "території в обмін на мир", ОВП визнала державу Ізраїль та відмовилася від терористичних методів боротьби. Натомість Ізраїль надав ОВП в управління частину територій на Західному березі річки Йордан та Сектор Газа. 

Там  була створена Палестинська національна адміністрація (ПНА) - тимчасовий орган, який мав здійснювати управління територіями до досягнення остаточної угоди про мирне врегулювання з Ізраїлем. 

Повноцінною державою ПНА не є досі, оскільки Ізраїль контролює її кордони, повітряний простір, водні ресурси, а також здійснює збір податків для палестинської адміністрації. Також ПНА є дуже залежною від міжнародної допомоги.

Створення держави на Західному березі річки Йордан та в Секторі Газа планувалося протягом 5 років. Проте цього так і не сталося. У 2000 році сторони провалили остаточні домовленості через розбіжності щодо ключових питань: кордони, статус Єрусалима, який Ізраїль та ПНА вважали своєю столицею, право на повернення палестинських біженців і безпекові гарантії для Ізраїлю.

Водночас і серед палестинців, і в Ізраїлі було достатньо політичних противників угод Осло. А у 2000 році спалахнула так звана "Інтифада аль-Акси" - конфлікт низької інтенсивності з терактами та заворушеннями з боку палестинського населення, а у відповідь - із жорсткими силовими акціями Ізраїлю. Тож процес державотворення в Палестині фактично поставлений на паузу. 

Наразі ПНА контролює лише частину Західного берега річки Йордан - в так званих в зонах A і B, передбачених угодами Осло. Зона A перебуває під повним цивільним і безпековим контролем ПНА. Зона B - під цивільним контролем ПНА, але безпекову ситуацію там контролює Ізраїль. Також є зона C - близько 60% Західного берега річки Йордан, яка залишається під повним контролем Ізраїлю.

Окремою суперечливою проблемою залишається постійне розширення ізраїльських поселень на цій території, що серед палестинців сприймається як повзуча колонізація.

ПНА також втратила контроль над Сектором Газа. У 2005 році Ізраїль повністю вивів війська з цього анклаву. Наступного року на парламентських виборах в ПНА перемогу здобуло угруповання ХАМАС, завдавши поразки партії ФАТХ, яка до того панувала в палестинській політиці. Згодом все це переросло в громадянську війну між палестинцями. За її підсумками ХАМАС захопив Сектор Газа, а ФАТХ зберіг контроль над Західним берегом річки Йордану. 

Попри нюанси "на землі", понад 140 країн світу визнали Палестину державою, зокрема і Україна. Крім того, у 2012 році Генасамблея ООН надала Палестині статус держави-спостерігача, у 2024-ому права Палестини в ООН було розширено. ПНА також є членом кількох міжнародних організацій. 

Ізраїль виступає проти одностороннього визнання Палестини, вважаючи це загрозою мирному процесу. Разом з тим, Велика Британія, Франція, Німеччина, Японія та Австралія раніше не визнавали Палестину як державу, наполягаючи, що державність має бути досягнута через прямі переговори з Ізраїлем. 

Позиція частини з цих країн змінилася через погіршення гуманітарної ситуації у Секторі Газа, де Ізраїль проводить військову операцію проти ХАМАС. Визнання Палестини розглядається як спосіб привернути увагу міжнародної спільноти до ситуації там, і посилити тиск на Ізраїль, аби той припинив бойові дії.

Крім того, фактор Палестини важливий у контексті внутрішньої політики цих держав. Приміром, у Франції зростає підтримка палестинців серед лівих груп населення, а також арабських мігрантів, що тисне на уряд Макрона. А у Великій Британії визнання Палестини було частиною передвиборчої програми Лейбористської партії, яка зараз перебуває при владі.

Нинішні демарші схоже, не матимуть безпосередніх наслідків у самій Палестині, але можуть послабити політичні позиції Ізраїлю на міжнародній арені. Разом з тим, на боці єврейської держави і досі виступають Сполучені Штати. Держсекретар США Марко Рубіо відкинув план Франції та заявив, що це "безрозсудне рішення" лише служить пропаганді руху ХАМАС та шкодить встановленню миру.  

При написанні матеріалу використовувались заяви європейських, ізраїльських та американських політиків, публікації BBC, Le Figaro, Times of Israel.