Після того як кілька місяців тому президент США Дональд Трамп пригрозив припинити військову допомогу Україні, він, схоже, передумав.

Спочатку нова адміністрація США виходила з того, що її проросійська риторика, сигнали і дипломатія викличуть відповідну реакцію в Москві і відкриють шлях до припинення російсько-української війни.

Тепер Трамп і його помічники, схоже, почали розуміти, що цей підхід не тільки веде в глухий кут, але і приносить зворотний ефект. За останні місяці авіаудари Росії по українських містах, селищах і селах не тільки не ослабли, але й посилилися.

Більшість американців, зокрема багато членів Республіканської партії, виборці-республіканці й навіть прихильники MAGA, як і раніше, виступають за підтримку України. Можливо, Трамп тепер усвідомлює, що політичні видатки його проросійського підходу стають занадто високими.

Нещодавній розворот Трампа – радше поступка антипутінським і проукраїнським настроям, що переважають у США, ніж результат зміни оцінки зовнішньої політики Росії в Білому домі.

14 липня Трамп публічно пригрозив торговим партнерам Москви вторинними санкціями, якщо Кремль не погодиться на якнайшвидше припинення вогню в Україні. Чи може це означати розворот у політиці Трампа щодо Росії? Найімовірніше, поки що ні. Або навіть взагалі ні.

Поки що це та схожі офіційні заяви Трампа і його адміністрації залишаються лише натяком на невизначені майбутні дії. М'яко кажучи, до більшості усних і навіть деяких письмових заяв Трампа варто ставитися з певним скептицизмом.

Реакція в Україні на нову риторику Вашингтона була неоднозначною. Українські коментатори визнають, що тепер Трамп заговорив іншим тоном – після кількох місяців публічного загравання з Володимиром Путіним. Однак більшість українців, як і раніше, висловлюють скептицизм щодо того, наскільки стійкою буде така уявна зміна ставлення Вашингтона.

Оскільки Трамп вперше поставив Путіну ультиматум, можливо, справа розвиватиметься далі. Якщо Кремль не погодиться на перемир'я протягом 50 днів, США повинні ввести 100-відсоткове штрафне мито на товари, що імпортуються з Росії.

Хоча цей план набагато конкретніший, ніж попередні заяви, Вашингтон, по суті, розпочав складну гру. Тиск на Москву, який хоче створити Трамп, не повинен виходити безпосередньо від США. Його мають чинити треті країни, такі як Китай, Індія та Бразилія, які купують у Росії нафту та/або інші товари.

Незрозуміло, чи піддадуться ці та інші країни американському тиску і наскільки. Чи достатньо 100-відсоткових тарифів США, щоб, наприклад, Індія припинила торгівлю з Росією?

Якщо план Трампа не призведе до значного скорочення зовнішньої торгівлі з Росією з боку незахідних країн, і Вашингтон справді накладе мито на країни, які продовжують укладати угоди з Москвою, то вони вживуть відповідних заходів щодо імпорту зі США. Чи готові звичайні американці страждати за Україну?

План Трампа не виглядає продуманим і, можливо, ніколи не був призначений для реалізації. Ефективніше було б погрожувати торговим партнерам Росії дуже високими митами, наприклад 500%, як запропонував Сенат США. Таким чином вони зрозуміли б, що з Росією їм порвати необхідно.

Яким буде кінцевий результат заплутаного підходу Трампа до спроб припинити агресію Росії, поки що не зрозуміло.

У короткостроковій перспективі нові санкції США можуть мати ефект, протилежний їхнім намірам. Ймовірно, заява Трампа призведе лише до посилення російських атак на Україну в найближчі тижні.

Як не дивно, Кремлю тепер надано квазіофіційний строк, протягом якого він може продовжувати бомбардування без негайних економічних наслідків. 50-денний строк, встановлений Вашингтоном, викликає підозру, що Путіну свідомо дають ще одну можливість окупувати більше території і домогтися військових успіхів перед тим, як відновити переговори.

Якщо план Трампа все ж спрацює, втрата незахідних торговельних партнерів справді може завдати шкоди військовій машині Путіна. Якщо Китай, Індія та інші країни під загрозою американських санкцій відвернуться від Росії, це стане проблемою для Кремля.

Сьогодні головною, хоча і не єдиною, слабкістю багатьох прямих міжнародних санкцій проти Росії є те, що Москва все ще здатна звертатися до альтернативних ринків, іноземних покупців і посередників, а також до незахідних транспортних маршрутів. Тим самим РФ компенсує наслідки каральних заходів Заходу. Якщо тарифи Трампа набудуть чинності, ці обхідні шляхи можуть стати для Москви складнішими.

На додаток до тарифного ультиматуму Вашингтон також оголосив про "масові" поставки американської зброї в Україну. Йдеться в основному (але не тільки) про знамениті мобільні зенітні ракетні комплекси "Патріот". Кілька європейських країн, зокрема Німеччина, повинні придбати їх у США, а потім передати Україні.

Це теж складна схема, але вона більш реалістична, ніж плани Вашингтона ввести вторинні санкції. Тут третьою стороною є західні партнери США, а не незахідні уряди, які менш схильні до співпраці або навіть налаштовані вороже.

Системи "Патріот" довели свою ефективність як засоби перехоплення різних великих ракет Росії. Тому в Києві на них високий попит, і є сподівання, що незабаром українська протиповітряна оборона справді отримає в своє розпорядження більше таких систем. Скільки саме та яка ще зброя США надійде до України, тепер, мабуть, багато в чому залежить саме від (в основному західно-) європейських покупців. Ба більше, уряд Німеччини вирішив більше не надавати детальну попередню інформацію про поставки зброї.

Неортодоксальність санкцій і схем підтримки Трампа пояснюється тим, що в їхній основі лежить стурбованість американського президента внутрішніми, а не міжнародними справами. Зокрема те, що очільник США схвалив постачання зброї Україні за плату, є частиною політики "Америка насамперед", а не новою геополітичною стратегією. Гірше того, його транзакційний підхід до питань безпеки підриває авторитет і довіру до США як міжнародного партнера.

У контексті затягування американської військової допомоги Україні варто згадати повчальну передісторію.

Після розпаду Радянського Союзу на початку 1990-х років США активно брали участь у стратегічному роззброєнні України. Дотримуючись вузьких національних інтересів у сфері безпеки, Вашингтон не тільки чинив тиск на Київ з метою змусити його здати ядерні боєголовки, успадковані від СРСР.

Угода того часу, яку просували США, пов'язана в основному із сумнозвісним Будапештським меморандумом про гарантії безпеки 1994 року, стосувалася також систем доставки цих боєголовок. Україна повинна була позбутися і бомбардувальників радянських часів, крилатих ракет і різних ракет, тобто звичайних озброєнь, які сьогодні були б їй дуже корисні.

Ці та інші міжнародні домовленості попередніх адміністрацій США тепер для Трампа і Ко що порожній звук. Сьогодні Вашингтон замість цього намагається отримати вигоду з сумного становища Києва і зростаючих побоювань Європи.

Те, що Трамп наполягає на тому, що військова допомога США Україні в її боротьбі за виживання має бути оплачена, це більше ніж зрада. Адже 1994 року українці серйозно поставилися до запевнень американців у безпеці, які Вашингтон дав їм в обмін на роззброєння України.

Нова стратегія адміністрації Трампа також суперечить логіці світового режиму нерозповсюдження ядерної зброї. Зокрема, вона суперечить особливій відповідальності п'яти офіційних ядерних держав – США, Росії, Китаю, Великої Британії та Франції – за збереження міжнародного порядку. 

Транзакційний підхід, який Трамп сповідує щодо захисту фундаментальних правил міждержавних відносин, що склалися після 1945 року (таких, як непорушність кордонів і неприпустимість геноциду), послаблює міжнародну систему, яку колись створили самі США та від якої вони виграють уже 80 років.

На перший погляд може здатися, що з боку Америки хитромудро примушувати інших платити за те, що Україна щодня послаблює давнього ворога США. Однак якщо порівняти із загальним оборонним бюджетом Штатів, витрати на нещодавню безкоштовну військову допомогу Україні були невисокими.

Навпаки, руйнівні наслідки американської зброї в руках України для російської армії та економіки були високими. Вони постійно знижували здатність Москви атакувати державу-члена НАТО, яку США були б зобов'язані підтримати відповідно до статті 5 Вашингтонського договору 1949 року. Адміністрація Трампа зараз добровільно відмовляється від цієї стратегічної угоди і дивним чином ігнорує її сприятливі наслідки для національної безпеки США.

У будь-якому разі, недавній поворот Трампа щодо Путіна все ж варто вітати. Питання в тому, чи справді Вашингтон має намір і, якщо так, то чи буде він готовий дотримуватися своїх нових заяв.

Поки що адміністрація Трампа не відмовилася від свого короткозорого погляду на національні інтереси США і готовності визначати їх за допомогою популістських, якщо не демагогічних гасел.

Нова адміністрація, як і раніше, ігнорує наслідки, які позиція США щодо російсько-української війни має для світового порядку, стабільність і легітимність якого повинні хвилювати американців не менше, ніж більшість інших народів.

Д-р Андреас Умланд – аналітик Стокгольмського центру східноєвропейських досліджень (SCEEUS) за Шведського інституту міжнародних відносин (UI)