Які цифри озвучено?

Як стверджує Роман Костенко, народний депутат з оборонного комітету, Україна мобілізовує 30 тисяч щомісяця.

«Офіційне», тобто зареєстроване правоохоронцями СЗЧ складає близько 16-19 тисяч. З них, знову-таки, за даними Офісу генпрокурора, дуже незначний відсоток повертається через механізми «амністії».

Офіційний, тобто озвучений Президентом темп втрат – незрозумілий, тому що Зеленський згадав тільки загиблих, а полонених і без вісти пропалих (нині основна стаття безповоротних втрат на полі бою нині) – не назвав. Оціночний темп втрат за джерелами західної преси (Економіста, WSJ, Spiegel) – 5-8 тисяч на місяць. Сюди можна приплюсувати стільки ж важких поранених, котрі надовго або назавжди вибудуть зі строю.

Таким чином, якщо дивитися на такі цифри, кількісний склад української армії мав би або трохи зростати, або трохи спадати помісячно.

Що в реальності?

Мобілізація 30 тисяч, цілком ймовірно, відбувається далеко не кожного місяця, і, цілком можливо, що навіть 20 тисяч є досить успішним показником.

Величину втрат на полі бою, вказані у іноземних джерелах, можна поки залишити як є.

А от показник у 19 тисяч дезертирів і самовільно злишивших частину – однозначно занижений. Продовжуються практики, котрі перешкоджають оцінити більш повно це явище. По-перше, через велику кількість непотрібної паперової тяганини військові частини не можуть оформити усі випадки СЗЧ, котрі у них мали місце, а відтак не можуть належним чином сформувати повідомлення для правоохоронців. По-друге, навіть якщо повідомлення про СЗЧ належним чином оформлене і направлене в ДБР, там його все ще дуже часто не реєструють, як того вимагає Кримінальний процесуальний кодекс. Доходить навіть до того, що з 10 СЗЧ у певних частинах зареєстровано кримінальних проваджень лише щодо 2. Тобто у конкретному підрозділі реальних утікачів з війська вп’ятеро більше, ніж показано у офіційній статистиці!

Перспектива, чисті гіпотези

Досить консервативно можна припустити, що щомісячне скорочення армії може скласти 10-15 тисяч осіб, котре відбувається попри мобілізаційні зусилля ТЦК і кампанію по залученню добровольців. Це припущення поки не має якогось офіційного підтвердження, але і спростувати його буде досить важко.

І ще одна «чиста гіпотеза». По-справжньому воює, реально тримає фронт зовсім не паперовий мільйон. Насправді, в кращому разі, це тисяч 400-500 (з яких дуже невелика частина знаходиться на нулі). А то й 300 тисяч. І таким чином бачимо, що таким темпом ще якихось 2 роки – і на фронті не лишиться нікого.

Що з цим робити

Або почати проводити політику мобілізації (зараз держава її комплексно не проводить, усе скинули на майже «рядових» військових – посадовців ТЦК), або радикально знижати втрати, або робити так, щоб боєздатність армії залежала не від кількості, а від якості. Утім, це окрема велика тема.

В будь-якому разі, 2 роки – це оптимістичний сценарій, якщо лишати все, як є.